«150 років у авангарді державотворення»

Євген БУКЕТ,
голова Київської обласної “Просвіти”

Цьогоріч виповнюється 150 років від часу заснування Товариства “Просвіта” у Львові. Для створення статуту Товариства у березні 1868 року сформували Комітет із представників академічної молоді. Результатом їхньої активної праці стало те, що 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство “Просвіта”. Цей дозвіл став підставою для скликання у Львові першого загального збору. Організаційні роботи доручили конституційному комітетові, який очолив професор Академічної гімназії Анатоль Вахнянин. Загальний збір скликали 8 грудня 1868 року в залі Міської Стрільниці, що містився на вулиці Курковій (тепер вул. Лисенка). На нього прибуло 65 осіб, лише один із яких, отець Йосип Заячківський, не був мешканцем Львова.
Товариство з’явилося на противагу антиукраїнським і москвофільським течіям у тогочасному культурному житті Галичини. На чолі його стояли народовці, які намагалися мирно співіснувати з офіційною австроугорською владою, розвиваючи при цьому українську громаду. Саме тому в Західній Україні товариство мирно проіснувало 70 років.
Зовсім інакше складалася доля “Просвіт” на Наддніпрянщині. Вони були дозволені лише в деяких містах: Катеринославі (1905—1916), Одесі (1906—1909), Кам’янціПодільському (1906—1916), Києві (1906—1910), Чернігові (1906—1911), Житомирі (1907—1912), Миколаєві (1907—1924). На Дону утворилася новочеркаська “Просвіта” (1907—1913). Як бачимо, вони одразу зайняли опозиційну до царського уряду позицію і майже всі за кілька років були заборонені.
Справжній вибух просвітянського руху відбувся з початком революційного 1917 року. Українська Центральна Рада поклала на Товариство обов’язки, які зараз виконують управління культури. Принципова відмінність полягала лише в тому, що мережа “Просвіт” в УНР доходила не тільки до волосних центрів, як зараз до райцентрів доходять управління культури, а й до кожного великого села. Українська Народна Республіка — держава, яку створила інтелігенція, тому сміливо можна стверджувати, що до 1921 року в тих містах, містечках і селах, де діяли “Просвіти” й була реальна влада УНР. Цікаво, що власні читальні “Просвіти”, мали переселенці навіть на далекосхідному Зеленому Клині (1917—1922) і в Манчжурії (1923—1945). “Просвіту” заснували емігранти в США і Канаді, в Аргентині (Українське культурне товариство “Просвіта”, БуеносАйрес, з 1924 р. існує дотепер), Парагваї й Уругваї. 1968 року, коли відзначали 100ліття Товариства, існували чотири “Просвіти” як Відділи УНСоюзу в США, колись самостійні товариства, “Молода Просвіта” у Філадельфії, “Інститут “Просвіти” і Читальня “Просвіти” у Вінніпегу та в інших містах Канади.
Станом на червень 1921го, після окупації “совєтами”, в УСРР пройшли перереєстрацію 4227 “Просвіт” — за найскромнішими підрахунками — понад мільйон дійсних членів! Ніколи вже в ХХ столітті просвітянський рух не набував таких масштабів, навіть у перші роки незалежності України. Але вже до 1925 року діяльність Товариства в Радянському Союзі була припинена, а 1939го, після приєднання до СРСР західних областей України, “Просвіти” згорнули і там.
Сучасна “Просвіта” в перші роки свого відродження під назвою “Товариство української мови імені Тараса Шевченка” чи не найбільше посприяла проголошенню Незалежності. Зокрема перше Товариство української мови було створене у Львові під орудою Романа Іваничука ще 1987 року. 1988го створили Товариство української мови в Києві при Спілці письменників. На Київщині, у Васильківському районі 30 грудня 1988 року створили Гребінківське Товариство рідної мови, яке вже 6 січня 1989го змінило назву на “Товариство української мови”. В січні 1989го осередки ТУМ з’явилися у Вишгороді, Броварах, Білій Церкві, Гнідині Бориспільського району.
У рік 150ліття “Просвіта” отримала друге дихання. Адже саме в часи, коли боротьба за українську ідентичність, українську державність виходить на перший план, суспільна значущість товариства “Просвіта” зростає в рази. Виховання національної свідомості українця було основною причиною створення “Просвіт” і 1868 року, і 1906, 1917, 1941, 1988 рр., і крізь роки залишається головною метою діяльності Товариства. Зараз, на моє переконання, дуже важливо залучати до лав просвітян молодь. І не у вироджену часом “Молоду Просвіту”, а в Товариство, що впродовж 150 років об’єднувало кращих синів і дочок України під смолоскипом свободи.
Із тріумфом пройшли нещодавно перші засідання мандрівного дискусійного клубу “Київське коло”. Їх ініціював голова Київської “Просвіти” Кирило Стеценко — нащадок видатного українського композитора, одного з перших просвітян столиці. Нині він, у нелегкий час боротьби за українську державність і територіальну цілісність, на мій погляд, дуже вчасно ініціював переоцінку цінностей сучасної “Просвіти” через дискусію про майбутнє товариства. Очевидно, що просвітянські форми і методи роботи, загартовані поколіннями патріотів, мусять розвиватися в ногу з часом, адаптуватися і модернізуватися новітніми технологіями. Переконаний, що в найближчі роки до лав просвітян, як і в минулі часи, повинні долучитися кращі представники українських еліт, щоб своїм прикладом та ініціативами зарядити якомога більше громадян нашої держави. Адже “Просвіта” — це більше, ніж громадська організація. Це спосіб життя і мислення кожного свідомого українця.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment