Жанна НЕВКРИТА,
с. Опішне
12 січня 2018 року виповнилося 145 років від дня народження славетного Василя Григоровича Кричевського (1873—1952). Його внесок у розвиток національної культури виходить далеко за межі особистої творчої діяльності. Засновник архітектурного стилю українського модерну, художник театру та вітчизняного кіно, самобутній живописець, графікноватор, майстер декоративновжиткового мистецтва, автор національного герба України “Тризуб”, мистецтвознавець, колекціонер і педагог, старійшина могутньої мистецької родини, Василь Кричевський став найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва першої половини ХХ століття.
Упродовж 1902—1919 років він неодноразово бував і жив у Опішному, залучав майстрів до оздоблення проектованих ним будинків. 1914 року, мешкаючи тривалий час у гончарній столиці, вчився гончарювати. Востаннє був у Опішному 1938 року.
У містечку збережена найвидатніша гончарська споруда України — “Будинок КричевськогоЛебіщака”. Він споруджений за проектом Василя Кричевського під керівництвом будівничого Юрія Лебіщака впродовж 1914—1916 років. Діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом — артілі, заводу “Художній керамік” означила її як осердя понадстолітнього розвитку вітчизняного гончарного шкільництва.
Відновлювати й утверджувати вагомість спадщини геніального митця зважився Національний музейзаповідник українського гончарства. 2012 року в будівлі Кричевського, занедбаній з кінця 1990х років і відреставрованій зусиллями музейного колективу, було відкрито Музей мистецької родини Кричевських. Нині це — єдиний в Україні музей, присвячений творчому доробку видатної мистецької династії. Він володіє унікальною колекцією графічних і живописних робіт Василя Кричевського, презентує твори та архівні документи, рукописи, фотографії членів родини, які передали до фондів нащадки Василя Кричевського — онуки та правнуки. Окрему залу присвячено головному захопленню митця — народному мистецтву.
Пам’ятка Кричевськогоархітектора й нині виконує важливу місію — возвеличує видатні постаті української культури, долі яких перетиналися з Опішним, сприяючи розвитку й утвердженню опішненського гончарства. Саме їх пам’ятні дошки бронзовіють на Стіні Гончарної Слави України.
