Світлана МАСЛОВСЬКА,
заступник голови Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”
“І правда вас вільними зробить”
(Івана 8:31, 32)
ПРОСВІТА не претендує на Істину, але намагається наблизитись до неї. Бо теж дає знання, але не з учнівських підручників, а мовою переконання: людина, яка себе поважає, має знати й інші життєві книги чи забуті історичні події та велетів, які творили ці події. Йдучи обраним шляхом, залишати за собою світло, на кожному крутому повороті запалити ліхтар, аби він світив іншим, — ось заповідь просвітян.
Отже, і зараз немає важливішого завдання, аніж донести людям правдиві знання про історію свого народу, але обов’язково враховуючи ті страшні помилки і поразки, що виникали через брак єдності — зраду, запустіння мовне, культурне, духовне, аби не допустити їхнього жахливого повторення. Саме на цьому завжди акцентує увагу українська “Просвіта”. Зокрема на своїх заходах, вшановуючи пам’ять подвижників-патріотів, вчинки, слово яких є доброю наукою для кожного з нас. Варто лишень взяти їх за взірець і жити по совісті. А такі були завжди в нашій історії. Один із них — духовний та громадський діяч перший Митрополит Буковини і Далмації Євген Гакман, з ініціативи та благословення якого 149 років тому і у нашому краї з’явилася потужна просвітницько-духовна громадська організація “Руська Бесіда”. Нові друковані видання, відкриття хат-читалень, паритет (на той час) у викладанні румунської та української мов, протистояння москвофільству, а також статус руської (української) мови у православних церквах на Буковині — заслуга владики Євгена, нашого славного земляка, уродженця села Васловівці Заставнівського району. Як стверджують історики-дослідники, той час ознаменувався зростанням національної свідомості, тобто результат роботи громадської організації був доволі відчутний. Таке піднесення відчули і ми після Революції гідності, втративши героїв Небесної Сотні. Прикро, але того пориву вистачило не надовго, бо нова влада, яка прийшла на крові, не виправдала довіри народу. І Україна знову в кризі. Певно ж, не тільки економічній чи політичній, а й в інформаційній, гуманітарній, духовній.
Щойно випадає один із цих сегментів — країна в небезпеці. Як цьому зарадити? — яке головне питання нині ставить собі сучасна “Просвіта”. Безумовно, легше і простіше розв’язували б цю проблему, якби саме наша патріотична, найавторитетніша за віком та досвідом громадська організація фінансувалася, адже ми пропагуємо НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ! Пригадаймо лишень, які колосальні витрати радянщина робила заради насаджування комунізму — райкоми, обкоми, ЦК з сотнями тисяч політпрацівників. Та зрештою у Росії і досі працює ця “машина”. А хто в Україні займається національно-патріотичним вихованням юного і зрілого населення? Дітей — школа, дорослих — “Просвіта”! Як працюємо? На голому ентузіазмі. Певно, не вигідно державі нас фінансувати, адже тоді просвітяни матимуть з чим іти до людей, пробуджуватимуть їхню свідомість, просвітницькими газетами і книгами. А свідома людина не терпітиме брехні, злиднів, розкошів чиновників-депутатів і обиратиме до влади чесних, активних, молодих і ініціативних… Хтось із політиків сказав правдиву фразу: якби на Донбасі була українська мова, пісня, церква, Путін би й ногою не ступив на східну частину нашої землі. Ми з цього робимо якийсь висновок? Скоріше ні, ніж так. Нарікаємо на владу, яку самі ж обираємо, але які ми — такі наші отамани. Чому? Бо з людьми майже не зустрічаються просвітяни-подвижники, яких колись називали народовниками (бо мали тісний зв’язок із нацією), аби просвітлювати та пояснювати, що за кіло гречки чи цукру, або ж за 200 гривень не купиш собі чесну владу. Вишиванки на свято — далеко не патріотизм, а мовчання у церкві Московського Патріархату, коли священик читає оду Московському патріархові Кирилу та називає війну громадянською — це байдужість, найстрашніша людська риса.
Питання духовного виховання “Просвіті” не чужі. Чернівецьке обласне об’єднання організовує чимало пізнавальних заходів в обласному центрі. В окремих районах також проводиться просвітницька робота, скажімо, на більш-менш належному рівні. Але є райони, про які ми майже нічого не знаємо. Тобто як і чим живе тамтешня “Просвіта” — невідомо, нема коштів на відрядження. Тож навідатися на Кельменеччину, як її називають — Бессарабський район, погодилася делегація з п’яти членів правління, яку очолив голова обласного об’єднання Остап Савчук. На зустрічі з тамтешніми колегами голова (на той час)
І. Дєдов прозвітував про просвітницьку роботу за минулий рік. Ми ж ділилися власним досвідом роботи про те, як проводимо просвітницькі заходи не лише зі школярами, а й із громадськістю сіл, міст, популяризуючи імена відомих творчих особистостей, як організовуємо круглі столи про проблеми в мовному просторі, бо живемо в багатонаціональному краї, а також духовно-культурні — під гаслом “Єдина Церква — Єдина Держава”, наголошуючи, що створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви — незворотний процес, проте велика частина наших громадян є парафіянами церков Московського Патріархату. І тут висловив своє незадоволення учасник зібрання, перший заступник голови Кельменецької райдержадміністрації І. Урсуляк, мовляв, просвітянам, перш ніж іти в маси з такими думками, треба добре подумати, бо це принесе розбрат поміж людей. Заявив це як парафіянин церкви МП. Але який може бути розбрат через Українську Церкву, яка закликає людей до любові до Христа, до своєї родини, до України та її правдивої історії?
Свої думки висловлювали й молоді просвітяни, були активними в обговоренні всіх питань, але багато з яких залишилися без відповіді, тому, вважаємо, розмова не закінчена і є неабияке бажання поспілкуватися саме з молодими, ініціативними і зацікавленими у вирішенні проблем України.
Позиція пана Урсуляка — незрозуміла. У такому випадку державні службовці намагаються бути нейтральними, посилаючись на відокремлення церкви від держави. Натомість заявив, що не бачить проросійських проявів в МП. Але чому? Хіба він не українець, хіба не на благо матеріальне й духовне свого народу працює? Проте займаючи високий пост, державний чиновник явно захищав церкву Московського Патріархату. Не всі учасники зібрання його підтримували, хоча на Кельменеччині немає жодної Української Православної Церкви Київського Патріархату. Чернівецькій “Просвіті” болить, що в цій частині Буковини в церквах моляться не за Україну, не за українське військо, а за Отечество, за здоров’я патріарха Росії Кіріла. А віруюча людина добре розуміє силу молитви… То як розуміти цю ситуацію? Моляться за Кирила, щоб він мав здоров’я благословляти на війну російських військових і техніку, аби вбивати наших захисників… Гіркий парадокс. На жаль, поки що протистояння доволі відчутне. Певно, що “молитвою можемо змінити лице землі”, якщо спрямуємо її у правильне, тобто українське, русло. Безумовно, тільки через взаємоповагу, толерантність і добровільно. Тим паче, на службу дорослі беруть своїх дітей — найвразливішу частину українського населення, але яка вбирає будь-яку інформацію як губка і чим далі — тим важче буде пояснити нашим нащадкам, що ж насправді відбувається. Чого вони можуть там навчитися? Яке майбутнє ми собі готуємо?..
Наш просвітянський візит торкався різних проблем, найболючішим, як з’ясувалося, було питання церкви. На цьому сконцентрував увагу і тамтешній журналіст Б. Грубий у своїй публікації на шпальтах Кельменецької районної газети, який зазначає, що “ніхто з просвітян не звернув увагу на те, що ставалося, коли держава і церква об’єднувалися,.. церква — не засіб пропаганди… і першоапостольська Церква не називалася православною, католицькою чи протестантською… Вона не підтримувала повстання проти влади,.. сьогодні бачимо разючу відмінність у наших церквах”.
Після прочитаного защеміло серце… Пригадалася Революція Гідності, коли священики УПЦ Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви разом із нами мерзли на Майдані, молилися, підтримували й оберігали нас, а московські спостерігали спідтиха, без ряс, у світському одязі. Коли пролилася кров з вини тодішньої влади, намісник Києво-Печерської лаври УПЦ МП митрополит Павло (Лебідь) висловив Януковичу підтримку, заявивши: “Церква з вами сьогодні і до кінця…”. Безперечно, і війну з Росією останні не називають такою, і ворога — аж ніяк не агресором, не кажучи про капеланство, яке притаманне лише проукраїнським священикам, які на цій війні є оберегами для наших хлопців в окопах. У 2015 р. представники УПЦ МП відмовилися вшанувати загиблих воїнів АТО у Верховній Раді, сиділи демонстративно, тоді як всі інші конфесії — католики, мусульмани, протестанти тощо стояли, низько схиливши голови. А єпископ Банченський Лонгін (Жар) відверто закликав саботувати мобілізацію і звинувачував Західну Україну у воєнних діях.
Так, “Просвіта” може проковтнути і образи, і неправду. Але то вже буде не українська, патріотична, а якась хамелеонська організація. Націєцентрична ж і надалі стоятиме на тому, що Україні потрібна єдина Помісна Церква і обов’язково з формулюванням української національної ІДЕЇ, яке геніально дає наш пророк Шевченко “В своїй хаті своя й правда і сила, і воля”. Бо це природна тенденція. Хіба можна вважати державу незалежною, коли її духовний центр у Москві, котра воює проти України? І держава не має стояти осторонь процесу творення Єдиної Помісної Церкви, бо йдеться про її майбутнє. А процес уже розпочато. Вчені-дослідники прогнозують: якщо конституювання Української Помісної Православної Церкви відбуватиметься за сприяння Константинопольського Патріархату, єдина Церква в Україні буде визнана. Вона об’єднає всіх українських православних. Водночас громади, які не визнають такого об’єднання, залишаться у підпорядкуванні Московського Патріархату, однак офіційно носитимуть назву Російської православної церкви. Чи гордо для справжнього українця?.. Поки що Москва погрожує розколоти православ’я, якщо Константинополь визнає Українську Помісну Церкву, і наприкінці 2017 року вже були серйозні провокації. Тож єдиним найвірогіднішим варіантом творення Єдиної церкви є поступовий перехід парафій УПЦ МП до Київського Патріархату за волевиявлення громади, за їх просвітлення та усвідомлення, що в Україні, як у інших державах, зокрема Росії, має бути все українське — мова, культура, Церква. Це непросто, важко, боляче. Але з чого народжується або злет, або падіння.
Сучасна Буковинська “Просвіта” і далі йтиме шляхом правди, щирого слова, відкритих вчинків, і в цьому хай нам допоможе Господь.
