Ольга CАМОЛЕВСЬКА,
кінорежисер, член НСКУ, НСПУ, лауреат міжнародних кінофестивалів та міжнародних премій
4 січня ми поминали видатного українського археолога, мистецтвознавця Миколу Омеляновича Макаренка, єдиного, хто не поставив свій підпис під актом руйнації Михай-
лівського Золотоверхого со-
бору.
4 січня були 80-ті роковини його розстрілу.
Мого дідуся Антона Івановича Рихальського сталінські холуї розстріляли на 10 днів пізніше — 14 січня 1938 року.
Він був молодшим за мене, нинішню, і спокійно міг би дожити до мого народження і пожити ще, і передати духовний досвід, так і не переданий…
У серпні 1937 року манкурти руйнували Михайлівський Золотоверхий собор на очах дідуся і мами. Дідусь сприймав це як абсурд, як хворобу, як злочин проти свого народу і світової культури.
Він сказав тоді фразу, яку мамочка повторила 1987 року у моєму фільмі “Пам’яті загиблих споруд”: “Ти мене згадаєш — пройде час, років 40, і все відбудують”.
Він не сумнівався, що собор відбудують, але він вважав, що це відбудеться скоріше. Його фраза збагатила наш фільм ідеєю відбудови собору. Фільм виявився борцем — його розтиражували в ООН і розіслали по фондах і меценатах діаспори.
Тепер, коли я стою перед собором і читаю на його мармуровій дошці список фондів та меценатів діаспори, я відчуваю, що енергія дідуся спрацювала, зрезонувала навіть через 5 десятиліть. Люди з такими переконаннями не могли вижити в тих умовах і гинули від лап спотвореної влади.
Вічна пам’ять дідусеві Антону Івановичу Рихальському, героїчному Миколі Омеляновичу Макаренку та мільйонам найвеликодушніших синів і доньок України, які були розстріляні за служіння своїй українській культурі.
