Пам’яті Василя Стуса
Народе мій! До тебе я ще верну.
Василь Стус
Народе мій! Народе мій! Народе…
Замучений і страчений твій цвіт.
Яких синів земля оця народить,
Коли на ній лишив Чорнобиль слід?
Вона давно вже від проклять зчорніла.
На ній слідочка чистого нема.
В мордовських таборах лиш пустка біла.
І в кемеровських лиш стіна німа.
А як в них давить божевільна тиша!
Як нерви спалює морозний жар!
А там ще хтось, дивись, і вірші пише,
Він там іще не втратив Божий дар?
Цю Божу іскру били і косили.
І голодом морили день при дні.
І виростали горбики-могили
У тій чужій уральській стороні.
Хто їх побачить, хто їх там згадає?
Сніги безжально замітають слід.
До тебе, мій благословенний краю,
Вертається твій знівечений цвіт.
До тебе, мій народе, Україно!
До тебе їх у вічність принесуть.
І уклякає пам’ять на коліна,
Безсмертям вистеляючи їм путь.
З обличчям Ісуса
А був так близько
Переді мною Христос
З обличчям Василя Стуса.
Роман Лубківський
Василечку! Які сніги метуть!
На цілім світі заметіль гуляє.
Іще тебе іуди продадуть,
Твоя Голгофа ще тебе чекає.
Твоя тривога ще тобі росте,
Ще око приміряє кат до тебе.
Та вже пророцтво пишеться святе
Карбованими літерами в небі.
Ще ти проходиш мимо, мимо нас
З буденним опечаленим обличчям.
Та вже Пилат призначив смертний час
І вже тебе Господь до себе кличе.
Ще ти — як всі.
Ніхто з нас не впізнав.
(А, може, просто не хотів впізнати)
В тобі Ісуса. Душу острах брав —
І зачиняли двері й вікна хати.
Ти йшов, такий далекий від спокус.
Ти вперше був у цьому місті Лева…
А, може, це ішов Христос Ісус
Із праведним обличчям Василевим?
член НСПУ, м. Борщів, Тернопільська обл.
