Поема
Скільки днів пропливло
І ночей.
Скільки сліз
Із блакитних очей.
В небі косим серпом
Молодик.
І встає 18-й рік.
Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман…
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.
Його клич пробива
Далечінь,
І підноситься
Триста мечів.
Триста гострих мечів
У руках,
А над ними
Прострелений стяг.
Він горить,
Він розносить пожар.
Та круг нього
Збіговище хмар.
Це синів
Батьківщина зове.
Чорна туга від сходу
Пливе.
Її ім’я страшне —
“Большевик”.
І встає 18-й рік.
Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман…
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.
Грізний клич пробива
Далечінь,
І підноситься
Триста мечів.
Це виходить
Загін юнаків
Проти диких
Московських полків
І вмирає
В нерівнім бою
За народ і Вітчизну
Свою.
За степи
І за шелест дібров
На світанку проллялася
Кров,
Що у пам’яті
Житиме вік.
І встає 18-й рік.
Віє січень.
Снігів океан.
Зарум’янене небо.
Туман…
А з туману,
Що струменем б’є,
Юний лицар з могили
Встає.
Його клич
Потрясає віки.
І з могили встають
Юнаки.
Вони зір повертають
На схід.
І крокують
Рядами в похід.
Голубими просторами
Йдуть
У далеку
Тернистую путь.
Йдуть
І пісню несуть на устах,
І хвилюється море
Повстань.
Буде бій грозовий.
Чую зов —
Це на подвиг
Зове їхня кров!
Липень 1941 р.
