Згадати про події 100-річної давнини і переосмислити уроки цього насиченого подіями століття закликали киян 19 січня до Київського будинку вчителя Центральне правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка та національно-патріотичні сили України. Урочистості відбувалися саме в тій залі, де 100 років тому підписали IV Універсал Української Центральної Ради.
Століття поразок і перемог, подій часом страшних, жертовних, а в якісь моменти — звитяжних, які давали сили вірити у невідворотність здійснення мрії про квітучу і справедливу до своїх громадян незалежну українську державу, — це наше історичне надбання, що дає величезний масив для осмислення і живлення української ідеї. Прийняття IV Універсалу Українською Центральною Радою 22 січня 1918 року дало підстави заявити на весь світ: “Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу”, а через рік, 22 січня 1919 року, проголосити Акт возз’єднання УНР. Нині, через 100 років, міркуємо про осмислення і творення нових стратегій, що ведуть до перемоги споконвічної мрії українців про свою квітучу Україну.
Про це говорили промовці: заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, Академік НАПНУ, доктор педагогічних наук Георгій Філіпчук, голова політичної партії “Патріот”, доктор філософії Микола Голомша, народний депутат України, який 1991 року з однодумцями проголошував Незалежність України Юрій Гнаткевич, голова КУН Степан Брацунь, голови Київського об’єднання ВУТ “Просвіта” Кирило Стеценко та Луганської “Просвіти” Володимир Семистяга.
Георгій Філіпчук нагадав про самовідданість ідеї української незалежності тих, хто безпосередньо готував її — зокрема, й Євгена Чикаленка, який витрачав свої статки на цю справу. Йому належить напівжартівлива, а насправді вельми філософська фраза: “Можна любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини кишені…” Ми не можемо судити Винниченка, Петлюру, Скоропадського, бо ті діяли у конкретних історичних обставинах початку ХХ століття, але можемо аналізувати їхні кроки і вчинки, робити уроки з них і думати, як будувати державу далі. Бо, наголосив Г. Філіпчук, саме невивченим урокам завдячуємо тим, що 2014 року з 19 тисяч українських силовиків у Криму 80% стали зрадниками. Бо не дбали про ідеологію. Те, що український народ на початку ХХ століття не одностайно підтримав ідею української незалежності, довіряючи міфу, що російський народ є дружнім українському, що він є його “старшим братом”, обернулося страшною трагедією. Бо і Грушевський вважав, що “нашому українському заробітнику потрібен добрий кусень гарного чорного хліба”, а український політикум значною мірою складався з есерів і соцдемократів, що представляли українські філії російських партій. Недалекоглядність коштувала дорого. І сьогодні, щоб не повторити шляху поразки, треба думати про захист і зміцнення української державності. Не забувати, що ми йдемо в Європу, але не треба підміняти ідеєю європейства українську ідею. І потрібно дбати про молодь: навіть незначні зусилля, які держава застосувала до виховання нового покоління, сам факт появи української держави дали потужні паростки, і нині відбірні українські військові, захисники країни — це люди, що формувалися вже після 1991 року.
Лідер ПП “Патріот” Микола Голомша звернувся до присутніх зі словами: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка Галичина, Буковина, Угорська Русь і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є незалежна Українська Народна Республіка”, — ці слова Універсалу Соборності урочисто звучали на Софійській площі у Києві 22 січня 1919 року. Того дня здавалося, що віднині й навіки українці запанують у мирі й злагоді на своїй землі. Та по-іншому мислили імперські вороги. І вже незабаром країну нашу стали шматувати з усіх боків, відриваючи шматки території та намагаючись задушити дух соборності. Українська держава тоді не відбулася. Ще на десятиліття українці потрапили під радянську окупацію. Але ідея соборності набула у свідомості українців величних абрисів державності, стала об’єднавчим чинником у боротьбі за незалежність України.
Героїчну справу учасників визвольних змагань продовжили Небесна Сотня Майдану Гідності та патріоти нової України, які боронять нашу землю і весь цивілізований світ від російських окупантів. Коли над країною нависла загроза тотальної окупації терористичними силами споконвічного ворога, десятки тисяч патріотів-добровольців, навіть не маючи відповідного вишколу, стали на захист нашої Батьківщини. Вони й наразі спільно з регулярними військами стоять на лінії зіткнення цивілізації і неоварварства, і ціною власного життя відстоюють свободу, волю, незалежність України і всього цивілізованого світу. Сьогодні, згадуючи події столітньої давнини, ми засвідчуємо: жертви в ім’я незалежної, вільної, соборної та демократичної України не були марними. Українці вибороли право будувати власну державну Соборність. І ми цим правом не поступимося”.
Виступи промовців супроводжували виступи митців. Заслужений працівник культури, режисер Дмитро Ломачук запросив на цей вечір яскраві самобутні колективи і талановитих виконавців. Дитячий мистецький колектив “Дай Боже” під керівництвом Ольги Мельник створив атмосферу торжества українського духу, яку підтримали й артисти Народного хору народної пісні “Надія” Центру культури “Святошин” (керівник Надія Гладишевська), хор “Просвіта” Оболонського районного об’єднання “Просвіта” (кер. Раїса Марченко), ансамбль сопілкарів підліткового клубу Оболонського району Києва, кобзар Святослав Силенко, Етнографічний народний хор “Гомін” (кер. Валентина Команчук), поетеса Мальва Крижанівська, читець Костянтин Новаленко і ведуча вечора — заслужена артистка України Тетяна Негрій разом із режисером, заслуженим працівником культури Дмитром Ломачуком.
Підготувала
Ольга ЖМУДОВСЬКА
