Відродження історичного малярства

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
У виставкових залах Центрального будинку художника НСХУ відкрили восьму Всеукраїнську бієнале мистецтва історичного жанру “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”, присвячену 100річчю проголошення незалежності Української Народної Республіки.
— Мета виставки — відродження історичного жанру, показ правдивої історії українського народу. На виставці представлені твори художників із багатьох міст України. Серед авторів класики, яких уже немає, і сучасні художники, також бере участь молодь. Хотів би подякувати засновнику, автору і куратору цього проекту — Олександру Мельнику, який проводить значну роботу, — зазначив, відкриваючи виставку, голова НСХУ Володимир Чепелик.
— Про кожну картину можу сказати, що це — моє. Це моя історія, мої спогади. Павло Скоропадський, портрет якого представлений на виставці, — це велика людина, гетьман Української держави, створив Академію, дбав про університети. Але він оглядався на Москву, його оточили російські генерали. Врешті, гетьман зрозумів, що не може нічого зробити. І ми сьогодні наче готові будувати нашу державу, але постійно обертаємося на Москву. Не розумію, чому на виставці немає міністра культури України, де члени Уряду, народні депутати України?
Всі наші великі письменники завжди були попереду свого народу. Вони й зараз попереду. Вклоняюся усім нашим митцям, всім людям, які прийшли сьогодні на виставку. Я хочу, щоб усі ми були націоналістами, як Іван Франко. Він ніколи не махав рукою на наших сусідів, не звинувачував ні поляків, ні москалів, а звинувачував свій рідний народ, у якого в усі часи було безліч прислужниківчужинцям.
Дуже хочу, аби на цю виставку прийшли Президент і Прем’єрміністр зі своїми дружинами. Нехай подивляться, тут є що показати, — наголосив відомий український письменник, Герой України Дмитро Павличко. Також Дмитро Васильович розповів про збір коштів на спорудження пам’ятника Івану Франку у Києві, особливу увагу звернув на важливість збереження рідної мови.
— Сьогодні точиться багато розмов, чи потрібна Спілка художників України, адже на Заході їй аналогів немає. Але ця виставка засвідчує, настільки вона нам потрібна. Якби не було цих прекрасних виставкових залів, то бієнале не відбулася. Ми повинні триматися і підтримувати її. Адже Спілка — це всі ми, художники.
Вдячний усім митцям, які завітали на виставку з різних регіонів України і привезли сюди свої твори. Повірте, це було зробити дуже непросто. На жаль, держава зовсім не підтримує українське образотворче мистецтво. Останні закупівлі картин для музеїв були ще за часів президентства Віктора Ющенка. Сьогодні існує програма з відродження українського кіно, на яку виділяють мільйони гривень. Тут таких грошей не потрібно. Картини коштують по кілька тисяч гривень. У державному масштабі це ніщо. Потрібна програма Міністерства культури з відродження образотворчого мистецтва. Треба, щоб такі картини, які представлені на виставці, поповнювали українські музеї. І сьогодні деякі картини закуповуються до музеїв завдяки підтримці спонсорів. Але це краплина в морі. Тут не обійтися без державної підтримки, — підкреслив куратор виставки Олександр Мельник.
— Я радію, що наше українське образотворче мистецтво, попри всі проблеми, живе і розвивається. Ця виставка — явище унікальне. Я об’їздив майже всю Європу — від Норвегії до Італії, від Франції до Болгарії. Таких чудових митців, як в Україні, сьогодні в Європі немає. Особливо мене радує відродження історичного малярства.
Нині питання нашої національної ідентичності стоїть на рівні національної безпеки. Чуємо чимало голосів, особливо зі сходу, що української нації немає, що це не наша історія. Але виставка заперечує всі ці голоси. Основа будьякого мистецтва — людина. Тут представлена більшість людиноцентристських творів. Мене особливо вразила серія портретів українських гетьманів Наталії Павлусенко. Це значний внесок у сучасний український історичний живопис.
Окрема подяка Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури та Львівській національній академії мистецтв, — зазначив доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик.
— У ці дні ми відзначаємо 100річчя проголошення IV універсалу Центральної Ради, сторіччя незалежності України. Сьогодні мало хто знає про цю важливу дату в історії нашої державності. Якщо запитати у перехожих на Хрещатику, що таке 22 січня, то 9 з 10 відповість, що це День Соборності України. Але не було б ніякої Соборності, якби на рік раніше цього самого дня не було проголошено державну незалежність УНР.
1992 року останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк приїхав до Києва й урочисто передав свої повноваження демократично обраному Президенту України Леоніду Кравчуку й демократично обраному парламенту. Тоді виголосили заяву, що незалежна Україна є правонаступницею УНР. На жаль, Верховна Рада України досі не підтвердила цю заяву відповідним державним актом. Виникає запитання — Україна є правонаступницею вільної Української держави, заснованої Центральною Радою під керівництвом Михайла Грушевського, чи Української Радянської Соціалістичної Республіки? Напевне, ясність у це питання внесе вже новий український парламент, — підкреслив відомий український правозахисникшістдесятник Олесь Шевченко.
Народний художник України Богдан Ткачик із Тернополя представив на бієнале портрет Михайла Бойчука, який намалював ще 1982 року до сторіччя від дня народження митця. Ця картина — перший портрет М. Бойчука. Нині робота зберігається у Тернопільському художньому музеї, і автор спеціально взяв її для виставки. На другій картині “Заповіт патріарха” зображені всі патріархи Української ГрекоКатолицької Церкви від Андрея Шептицького (хоча й не був патріархом, але його вважають батьком церкви) до Святослава Шевчука. А робота “Колесо історії України” показує передісторію Майдану, починаючи з козацької доби. Тут поряд із козаками зображено воїнів Небесної Сотні.
Лауреат Шевченківської премії Валерій Франчук презентував на виставці свій новий триптих “Майдан. Революція гідності”. Ліва сторона роботи — це мирна хода, центр — “беркутівці”, права сторона — спротив. Полотно значно відрізняється від попередніх робіт художника. Бачимо зовсім інше ставлення до композиційного відбору. Автор ставить двітри фігури, які виконують завдання композиційної побудови картини і в той же час підтримують ліву і праву сторони.
Дійсний член Академії мистецтв України Анатолій Кущ знайомить зі своєю скульптурною композицією “Три державності”, що є деталями пам’ятника на Майдані Незалежності, який так і не був завершений. Поруч проект пам’ятника Івану Мазепі у Києві. Цей пам’ятник мав постати у столиці ще 2009 року. Митець виграв конкурс, але задум так і не вдалося втілити у життя. Така ж доля чекала і на пам’ятник Петру Могилі.
Автобіографічний характер мають полотна народної художниці України Віри БариновоїКулеби. На одному зображено події 1940 року, коли родина пані Віри змушена була залишити рідний хутір і переселитися в село ближче до колгоспу. На другому — “Синок, ходи сам”, зображена мати художниці і її брат.
Відома сучасна художниця Марина Соченко зобразила у своїх роботах діячів УНР. Мета цієї добірки, аби люди краще пізнали цей непростий період української історії. Серед представлених історичних осіб — композитор Микола Леонтович, меценат Євген Чикаленко, педагог Софія Русова, академік Сергій Єфремов, філософ Дмитро Донцов та інші.
Також глядачі мають можливість побачити твори майстрівкласиків, які вже відійшли від нас: Валентина Задорожного, Веніаміна Кушніра, Миколи Стороженка, Володимира Федька, Олександра Івахненка. Подали на виставку нові твори і знані майстри сьогодення Василь Чебаник, Андрій Ментух, Василь Гурін, Віктор Ковтун, Володимир Пасівенко, Петро Малишко, Микола Білик, Володимир Кабаченко та багато інших. Своє бачення історії рідного народу демонструє молоде покоління митців, студенти мистецьких вишів України.