Журналісти гуртуються

У Києві проголошено утворення Конфедерації журналістських організацій України (КЖОУ).
У програмній заяві об’єднання, до якого увійшла низка журналістських організацій, констатовано, що національний простір України продовжує перебувати під тиском сторонніх, ворожих до України, чинників, вплив яких посилюється. Це, на думку членів КЖОУ, увиразнюється у цільовому послабленні українських ЗМК, зокрема за допомогою структур впливу, які прагнуть дезорганізації України в умовах російської інформаційної агресії.
На жаль, доходять висновку ініціатори об’єднання, жодна з українських професійних журналістських організацій не дала належної відповіді на виклики часу, не стала центром консолідації зусиль журналістів у справі захисту інформаційного суверенітету України і фахової протидії агресії у будьякій формі, а також забезпечення інформаційних прав і свобод громадян та українського суспільства загалом. Не сприяє виробленню адекватної позиції щодо інформаційної протидії російської агресії в умовах гібридної війни та налагодженню співпраці в цьому з державами демократичного світу і примиренська позиція очільників деяких із організацій, яка дезорієнтує і “роззброює” журналістську спільноту.
Проголошуючи створення Конфедерації журналістських організацій України, до спілки з якою ініціатори об’єднання запросили усіх журналістів, ініціатори закликали колег до координації зусиль у справі забезпечення інформаційних прав і свобод українських громадян та суспільства, зокрема на тимчасово окупованих та таких, що зазнали впливу російської агресії, територіях України. Завданнями КЖОУ мають бути, зокрема, відповідно до програмних засад, боротьба з депрофесіоналізацією журналістського середовища, підтримка і захист журналістів, що зазнають стороннього впливу і тиску під час професійної діяльності, об’єднання зусиль журналістських організацій різних країн у справі протидії інформаційній агресії, дезінформації, використанню маніпулятивних інформаційних технологій в умовах гібридної агресії.
Учасники КЖОУ ухвалили кілька інших заяв, що стосуються актуальних професійних та суспільно значимих питань, серед яких, зокрема, про 100річчя Державності України, вшанування пам’яті військових журналістів, які віддали своє життя, захищаючи Україну, вшанування іноземних журналістів — дослідників Українських Голодоморів, щодо становлення Суспільного мовлення, про позбавлення нагород і звань журналістів, що стали на бік ворога та ін.

Вл. інф.
Суспільне мовлення: інститут демократії чи комерційний проект?

Заява КЖОУ
Ідея становлення суспільного мовлення як необхідного атрибута громадянського суспільства беззастережно правильна. У західних країнах процес трансформації державного мовлення у суспільне відбувався у 60ті роки минулого століття, коли у післявоєнний період постали потужні державні інституції, сформувалися естетичні ідеали європейського культурного розмаїття. В сучасній українській історії часів незалежності перманентно точилися дискусії стосовно реформування державних засобів масової інформації на тлі агресивного грабунку національного інформаційного ресурсу політикоолігархічними кланами з виразним російським спрямуванням. Після Революції гідності під тиском заангажованого вузького кола грантокористувачів та сумнівної домовленості політичних груп Верховна Рада України ухвалила закони стосовно роздержавлення ЗМІ, зокрема і щодо становлення суспільного мовлення. В результаті, згідно з горезвісними політичними квотами, вся державна сфера електронних засобів масової інформації була віддана на відкуп одній з політичних сил. Згодом вибори очільників суспільного мовлення узаконили під благозвучними гаслами специфічне реформування потужного національного інформаційного ресурсу, а насправді його руйнування в умовах російської воєнної агресії.
Практика трансформації телерадіомовлення, на наш погляд, порушує конституційні права громадян на інформаційну безпеку. Після кількарічного підготовчого та першого етапу так званого реформування систему роботи національних ЗМІ в особливий період, під час техногенних катастроф, надзвичайних ситуацій, воєнного стану, фактично зруйновано.
Суспільне мовлення виключено з процесу інформаційної протидії російській агресії, в якій інформаційнопропагандистський складник відіграє провідну роль. Окупація Криму, частини території Донбасу — це наслідок насамперед впливу російського “зомбоящика”, який через недалекоглядність влади та лібералізм національного законодавства десятиліттями панував в українському інформаційному просторі. В умовах реальної війни брак системно продуманої державної стратегії інформаційного розвитку, політики Державного комітету телебачення та радіомовлення, Міністерства інформаційної політики, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення і витрати мільярдів гривень державного бюджету на створення суспільного мовлення, які йдуть фактично в пісок, — шлях до інформаційного самознищення. Кроками у цьому напрямі є й те, що в результаті дивної оптимізації, задуманої ідеологами “реформ” з інформаційного поля зникає, як структура, Донецька телерадіокомпанія, що мала б відігравати особливу державотворчу, інформаційнопропагандистську роль у регіоні. Так само неприпустимим є нищення найпотужнішого мовника — Національної радіокомпанії України, донедавна самодостатньої суспільної інституції з особливим статусом національної установи.
Український досвід “реформування” державних електронних ЗМІ свідчить про ігнорування місії суспільного мовника — задоволення інформаційних потреб усього соціуму. У програмній мережі першого суспільного немає системного бачення виробництва інформаційного продукту для молодіжної, дитячої аудиторії, програм евристичного, культурологічного характеру, відновлення історичної пам’яті, пропаганди духовних скарбів, української пісні — своєрідного коду нації. Програмна політика формується еклектично, за принципами мозаїчної свідомості, що абсолютно не властиво українській ментальності. Окрема тема — якісна характеристика інформаційної продукції, яка ані за смисловими, ані за естетичними параметрами не відповідає потребам українського суспільного мовника, віддалена від національного духу, часто з чужинськими акцентами. Трансформація головного каналу Українського радіо в розмовний формат із мавпуванням стилю “ефемівських” станцій, руйнуванням традицій художньопубліцистичного мовника з глибокими, кореневими духовними символами — це знищення унікальної інформаційної культури, ефективного інструменту націєтворення.
Брак ціннісноорієнтаційної парадигми в запропонованій моделі суспільного мовника означає очевидну неспроможність “реформаторів” осмислити місце України в сучасних цивілізаційних процесах. Абсолютно очевидно, що досвід становлення суспільного мовлення в країнах усталеної західної демократії не можна буквально переносити в українські реалії з важкими соціальнопсихологічними рудиментами радянської імперії, особливостями національного розвитку в постколоніальний період, ментальними та історичними традиціями світоглядного характеру. Завдання і місія українського суспільного мовника — захист інформаційного суверенітету, налагодження громадянського діалогу як чинника соціальної стабільності та рівноваги, максимальне задоволення інформаційних потреб громадян, їх художньоестетичних смаків, формування нової людини з глибоким внутрішнім українським світом.
Наступний тривожний урок становлення суспільного мовлення системне, поетапне знищення національного інформаційного ресурсу і в інтелектуальному, і в технологічному плані. Після ефективної операції російських спецслужб щодо руйнації національного газетножурнального ринку, що відбувалася за схемою проникнення в український медіаресурс російських виданьклонів з доважком “в Украине” та додатками “для аборигенів”, за подібною схемою почали працювати і з електронними ЗМІ. Окреме місце у цій вбивчій логічній низці посідає знищення попередньою владою найпотужнішого в Україні Броварського радіопередавального центру, який був однією з підвалин інформаційного суверенітету, на що нинішня влада й досі ніяк не відреагувала. Показово, що подібні Броварському Харківський, Миколаївський передавальні підприємства зруйновані, оскільки в імперських планах Кремля вони мали перейти, вочевидь, до “Новоросії”. Тотальне скорочення внаслідок “реформування” державних ЗМІ патріотичних журналістів, професійних інженерів, техніків, операторів, режисерів, звукорежисерів, людей унікальних професій у Києві і в регіонах, — це випалювання національної духовної енергетики задля заповнення звільненого простору космополітичним начинням. Символічно, що на Хрещатику, 26, сакральному місці для національного медіапростору, української культури, де досі зберігаються унікальні духовні скарби нації в радіофондах, звідки зазвучали на весь світ колись заборонені твори Івана Багряного, Уласа Самчука, Богдана Лепкого, правда про Голодомори, Холодний Яр, Українську Повстанську Армію, — чиниться показовий акт наруги над духовними символами — аврально звільняють приміщення під офіси, ресторани, розважальні центри. Торговці зайшли до храму! Захмарні зарплати з державного бюджету начальників суспільного мовлення та їхні заяви про нестачу коштів для поширення програм — це моральний присуд “реформаторам”.
Уроки становлення суспільного мовлення свідчать, що непродумане і поспішне реформування державних медіа не відповідає національним інтересам, руйнує інформаційний суверенітет України. Нинішня модель суспільного мовлення — це комерційний проект захоплення державного ресурсу на догоду олігархічним групам з імовірною участю зарубіжних служб. Привнесення в медійну сферу нефаховості управлінців, кланова кадрова політика призводить до зниження рівня професійності українських ЗМІ, конкурентоспроможності національного інформаційного продукту, власне, до деукраїнізації національного інформаційного простору, що загрожує національній безпеці.
Виходячи з означених загрозливих тенденцій навколо роздержавлення ЗМІ, становлення суспільного мовлення та статті 17 Конституції України, яка говорить, що гарантування інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави, Конфедерація журналістських організацій України звертає увагу Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони України на необхідність вжиття невідкладних заходів законодавчого та нормативного характеру із захисту та забезпечення суверенності національного інформаційного простору, інформаційних прав і свобод українських громадян та суспільства загалом, що передбачали б:
— створення комплексної державної програми протидії зовнішнім інформаційним загрозам, яка гарантуватиме максимальне збереження та використання національного інформаційного ресурсу як чинника національної безпеки;
— реформування державних органів влади, що займаються інформаційною політикою, в дієві інститути вироблення ефективних механізмів захисту національно простору та формування медійного поля з акцентованими ціннісними орієнтирами українського сьогодення;
— вироблення ефективного механізму роботи національних засобів масової інформації, передусім суспільного мовника, в умовах надзвичайного стану, техногенних та екологічних катастроф;
— проведення незалежного аудиту щодо ефективного використання коштів державного бюджету, основних виробничих фондів, матеріальних ресурсів у Національній суспільній телерадіокомпанії України;
— збереження в системі суспільного мовлення окремої інституції Українського радіо як національної установи зі спеціальним статусом;
— становлення суспільного мовлення для місцевих громад зі збереженням суб’єктності регіональних мовників на базі колишніх ОДТРК, що відповідає національним інтересам, політиці децентралізації, практиці європейської демократії.
КЖОУ, 27 грудня 2017 р.
Журналістська
незалежність
Про 100річчя
Державності України
У січні 2018 року виповнюється важлива і знаменна дата в історії Українського народу та Української держави — 100річчя проголошення Незалежності України.
Ухвалений Центральною Радою ІV Універсал проголосив Україну вільною і суверенною державою українського народу, чим реалізував право і віковічні прагнення українців до самостійного та незалежного державного існування і будівництва.
Проголошення Незалежності стало також відповіддю українців на пряму воєнну агресію імперської Росії, продемонструвало світові їхню готовність протистояти загарбникові. Універсал закликав громадян УНР до боротьби з ворогом, до захисту свободи українського народу, не шкодуючи для того сил і навіть життя. Документ підтвердив також здобуті й проголошені раніше ІІІ Універсалом демократичні права і свободи, серед яких важливі для нас свобода слова й друку.
Найактивнішу участь у розробленні та ухваленні наріжного для української справи документа брали журналісти й літератори холмівець Михайло Грушевський, херсонець Володимир Винниченко та донбасівець Микита Шаповал, які стали співавторами тексту ІV Універсалу, а також інші публіцисти — члени Центральної Ради УНР.
Розірвавши пута імперії, ІV Універсал заклав підмурівок наступної Державності України, проголошеної 24 серпня 1991 року.
Відзначаючи 100річний ювілей Української Незалежності, Конфедерація журналістських організацій України звертається до Президента України та Верховної Ради України законодавчо встановити відновлення Української Держави від дати проголошення ІV Універсалу. Таке рішення, переконані, не лише відновить історичну справедливість, а й долучить Україну до демократичних держав, що постали на руїнах Російської імперії та колишнього СРСР, які святкують 100річчя проголошення своєї незалежності 1918 року.
КЖОУ 27 грудня 2017 р.