о. Юрій МИЦИК,
д. і. н., проф.
Міф про споконвічну дружбу російського й українського народів був одним із найулюбленіших у радянській пропаганді. В історії відносин цих народів було всяке. Тільки те, що суперечило цьому міфу, замовчували чи перекручували. В роки відродження незалежності нашої країни полуда потроху спадає з очей українців. У народі переважно знають про трагедії голодоморів 1921, 1932—1933 рр., 1947 р., Крут, Базару… Але це ХХ століття. Про віддаленіші періоди знають менше, можуть згадати хіба що тотальне знищення російськими військами Батурина разом із його мешканцями 1708 року. Але батуринською історією реєстр трагедій у давні часи не вичерпується. Згадаємо про одну з тих, про яку свідчать архівні джерела.
1926—1927 рр. Михайло Грушевський послав у Москву невелику групу істориків, щоб вони пошукали джерела про Україну в найбільшому російському архіві, де зберігаються матеріали до 30-х рр. ХVІІІ ст., — “Древнехранилища” (нині — Російський державний архів давніх актів). Працювали вони недовго, але знайшли важливі документи, копії яких зберігаються нині в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі — ІР НБУВ). Зокрема там є (ф. ІІ.-№ 15576.-Арк. 44) лист козелецького і остерського протопопа о. Григорія Василевича до свого кума від 6 червня (травня 27) 1662 р., збережений у тогочасному московському перекладі.
Це був тяжкий час для України. Поглиблювалася Руїна, посилювалася міжусобиця серед козаків, почався розкол України на лівобічну й правобічну, а бідами України охоче користалися сусіди… Зокрема Московська держава відверто втрутилася у війну, надаючи допомогу наказному гетьману Якиму Сомку… Отець Григорій сповіщав свого кума про військові новини і згадує про події в Димері під Києвом. Це місто за його словами “у субботу прошлую москали вырубили и выпалили; было козаков четыреста у Дымери, то усех побили, и людей усех и детей малых (виділено нами — Ю. М.),
не боясь Бога”. Що ж, точилася війна, і загибель козаків ще якось можна пояснити. Але чим завинили жінки й малі діти? Вже не говоримо про інших (старших дітей чи старих людей), адже всіх знищили вогнем і мечем. І це робив “братній” народ, який сповідував православне християнство і мав би керуватися заповідями Христа! Мав би… Але все це відходило на другий план, коли йшлося про загарбання чужої землі! Ця традиція триває, на жаль, і в ХХІ столітті. Тільки царя там тепер називають президентом. А народ, заражений великодержавним шовінізмом, сліпо йде за його “указующім пєрстом”, прагнучи поширити “русскій мір”. Адже доки існує імперія, доти вона породжуватиме війни.
