Берегиня української нації…

Тернопільщина готується  до 150річчя Товариства “Просвіта”Казимир ЯРЕМА,
голова Тернопільського районного відділення ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Прапор “Просвіти” — це знак
Наших найкращих бажань.
Старець чи молод юнак —
З нами під прапор наш стань!
(Василь Щурак,
“Гімн “Просвіти”)

Після поділу Польщі у 1772, 1792, 1795 роках Галичина, Закарпаття і Буковина відійшли до Австрійської імперії. Діяла політика онімечення, ополячення, мадяризації і румунізації українців, але було дозволено створення громадських українських організацій, діяли українські школи. Одним із перших визначних пробудників українського духу в Галичині було духовенство, зокрема вихованці Львівської Духовної семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький — так звана “Руська трійця”, що видала у 1837 р. першу літературну збірку в Галичині “Русалка Дністрова” народною українською мовою. Хоча австрійська влада надавала перевагу полякам, і всі губернатори в Галичині були поляки, українці боролися за свої національні права. В ході буржуазної революції 1848—1849 рр. в Австрійській імперії українці утворили “Головну Руську Раду”, яка домагалася автономії для Східної Галичини, домоглась видавництва першого українського часопису “Зоря Галицька” і відкриття при Львівському університеті кафедри української філології.
8 грудня 1868 року у Львові стараннями народовців було засновано Товариство “Просвіта”. Його мета була здійснювати освіту селян та інших верств українців, боротися за українську мову, культуру, обстоювати окремішність українського народу і право українців на свою державність. А найголовніша перспективна мета “Просвіти” — створення на етнічних українських землях від Сяну до Дону, де споконвіків проживали українці, могутньої Самостійної Соборної Української держави.
На Тернопільщину “Просвіта” прийшла у 1870 р. Одна з перших філій Товариства “Просвіта” була створена у селі Денисів Козівського рну отцем Йосипом Вітошинським та директором школи Іваном Блажкевичем.
29 червня 1876 р. була створена філія Товариства “Просвіта” у місті Тернополі. Першим головою обрали голову міста Тернополя Володимира Лучаківського, а секретарем — Олександра Барвінського. Тоді ж виникли філії Товариства “Просвіта” в містах Теребовля, Бережани, Чортків, Борщів, Заліщики, Зборів та ін. Спочатку Товариство “Просвіта” утворилося в Західній Україні, пізніше — по всіх етнічних землях, де проживали українці: на Кубані, на Зеленому Клині, на Поволжі, в українській діаспорі — США, Канаді, Бразилії, Аргентині та ін. На українських землях, окупованих царською Росією, Товариство почало діяти після 1905 року.
На теренах Тернопільського району однією з перших була утворена філія Товариства “Просвіта” у 1884 р. в селі Біла на чолі з громадським діячем, батьком славнозвісної співачки Соломії Крушельницької, отцем Авмросієм Крушельницьким. У той час осередки “Просвіти” утворювалися передусім у тих селах, де більшість населення були українці. 22 квітня 1896 р. відкрита читальня “Просвіти” у селі Дичків, а в 1912 р. — в селі Прошова. Тоді ж були відкриті читальні “Просвіти” в селах Настасів, Острів, Мишковичі, Велика Березовиця, Великі Гаї, Товстолуг, Великі Бірки, Великий Глибочок, Козівка, Грабівці та ін.
Велика національна свідомість і самоорганізація українців сприяли тому, що “Просвіта” Галичини напередодні Першої світової війни мала 77 філій, 2944 читальні, майже 200 000 членів. На Тернопільщині осередки “Просвіти” діяли в 75% населених пунктів. Організаторами і активістами “Просвіти” були священики, учителі, творчі люди, свідомі селяни, ремісники, студенти, чиновники. Вони були організаторами і безпосередніми виконавцями усіх заходів, які проводила “Просвіта”: збирали внески і пожертвування на будівництво народних домів, хатчиталень, організацію бібліотек, хорів, оркестрів, створювали драматичні гуртки, спортивні товариства “Сокіл”, “Каменярі”, господарські кооперативи, спілки. При “Просвіті” діяли товариства “Рідна школа”, “Союз українок”, засновували музеї, друкарні, навчальні курси, видавали газети, журнали, наукову та художню літературу. При “Просвіті” діяли товариства тверезості, які боролися із пияцтвом.
До безкорисливої жертовної діяльності на просвітницькій ниві долучилися десятки тисяч національно свідомих українців. Як розповідали просвітяни Тернопільського району із села Прошова — Зіновій Гарник, із села Острів — Бронислава Сушко, із села Мишковичі — Левко Венгер, із села Йосипівка — Михайло Ярема та інші, селянипросвітяни в часи австрійської та польської окупації добровільно, часто позичаючи гроші в банку під заставу власної землі, віддавали кошти на будівництво читалень, створення бібліотек. Мешканець смт В. Березовиця Петро Гриб розповідав, що його старший брат Михайло, аби розпочати будівництво хатичитальні в рідному селі Львівської області, продав корову, а його друг продав коня. А мешканець села Йосипівка Андрій Рудий вислав гроші з Канади, за які купили землю під будівництво читальні “Просвіти”. Репетицію вистав і концертів та їхню постановку просвітяни здійснювали у холодних стодолах, а виручені кошти йшли на розбудову Товариства “Просвіта”. І таких прикладів тисячі.
Окупанти всіх мастей нищили “Просвіту”. Російська царська влада у 1914 р. поварварськи руйнувала просвітянські читальні, спалювала бібліотеки, ламала музичні інструменти, громила кооперативи, спілки, ув’язнювала й вивозила в Сибір на каторгу активних просвітян. Польська окупаційна влада всіляко перешкоджала діяльності “Просвіти”, а 1930 р. провела проти українців пацифікацію (акцію втихомирення). Загони польського війська і поліції нападали на українські села, громили будинки “Просвіти”, прилюдно били палицями на майданах сіл і міст активістів “Просвіти”, забиваючи часом і до смерті. Польські поліцаї забили голову “Просвіти” в селі Богатківці Теребовлянського рну священика Євгена Мандзія, дочка якого Марія Євгенівна пізніше багато років працювала вчителькою німецької мови у селі Йосипівка, вчила мене, але ніхто не знав правди про її батька. А українську патріотку, відому письменницю з села Денисів Козівського рну, багаторічну голову “Просвіти” Іванну Блажкевич польські шовіністи били прилюдно палицями, поламали пальці рук, через що вона стала інвалідом, а потім ще отруїли її двох маленьких донечок, давши їм цукерки з отрутою.
Московськобільшовицька влада у 1939 і 1944 рр. повністю знищила “Просвіту” і заборонила її діяльність. Десятки тисяч просвітян було заарештовано, відправлено в тюрми і концтабори, багато з них загинуло. Загинули в концтаборах Воркути голови “Просвіти” із села Прошова Павло Гарник, із села Йосипівка Богдан Ярема та багато інших. Були заарештовані й відправлені на каторгу грекокатолицькі священики, які не зреклися своєї віри і не перейшли на руську православну церкву із села Острів — Василь Глуховецький, села Настасів — Чапіль, В. Березовиці — Куролаз та ін. “Просвіта” в Україні була заборонена майже півстоліття, діяла тільки в українській діаспорі.
Товариство “Просвіта” виконало свою історичну місію. Завдяки діяльності Товариства збереглась українська нація, українська мова, культура, звичаї. “Просвіта” виховала сотні тисяч патріотів, героїв, які боролися і віддавали життя за Незалежність України у лавах Січових стрільців, УГА, армії УНР, ОУНУПА.
Відродження “Просвіти” відбулося у 1989–1991 рр. у час національновизвольних змагань за здобутття Україною незалежності. 22 листопада 1988 року в актовому залі Тернопільського педінституту відбулася установча конференція, на якій було утворене обласне Товариство української мови ім. Тараса Шевченка. Його головою обрали професора Романа Гром’яка. А 11—12 лютого 1989 р. було утворене Всеукраїнське об’єднання товариства української мови ім. Т. Шевченка на чолі з Д. Павличком. А 12 жовтня 1991 р. воно було реорганізоване у Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Його головою обрали Павла Мовчана.
Просвітяни брали активну участь у національновизвольних змаганнях 1989–1991 рр., Помаранчевій революції, Революції Гідності, у всіх акціях боротьби за українську Україну, збереження і розвиток української мови, культури і звичаїв.
У 1989–1991 рр. перші осередки товариства української мови ім. Т. Шевченка утворились у селах Тернопільського району Великі Гаї, Прошова, Острів, Мишковичі, смт Великі Бірки, голови яких Тарас Вавринів, Зіновій Гарник, Казимир Ярема, Богдан Венгер зазнали тиску від радянської влади. За роки незалежності України силами просвітян і громадськості в Тернопільському районі 1990 року в селі Острів було перейменовано вул. Леніна на вулицю імені поетапатріота Василя Ярмуша, встановлено пам’ятники: у селі Козівка — Степанові Бандері в 1992 р., у смт В. Березовиця — Тарасові Шевченку в 1993 р., у селі Кип’ячка — Кирилові Студинському в 1997 р., в селі Настасів — пам’ятник на честь Незалежності України в 1994 р., у селі Великий Глибочок — створено музейний комплекс і встановлено пам’ятник Ярославу Стецьку в 2004 р., в селі Острів — створена кімнатамузей Василя Ярмуша в Острівській ЗОШ в 2000 р., у селі Шляхтинці — встановлено пам’ятник Олександру Барвінському в 2005 р., у селі Смиківців — встановлено погруддя Тарасові Шевченку у 2012 р., у селі Біла — встановлено пам’ятний хрест в пам’ять жертвам голодоморів в Україні та пам’ятний знак Осередку “Просвіта” с. Біла — 120 років з дня заснування. У селі Настасів реставровано пам’ятник Тарасові Шевченку за кошти агрофірми “Агропродсервіс”, який встановив у 1969 р. без дозволу влади поетпатріот Ярослав Павуляк, за що був переслідуваний радянською владою.
Сьогодні, у складний для України час, усім просвітянам разом з українською владою і громадськістю треба покращити роботу зі збереження та розвитку української мови, культури, звичаїв, традицій, відродження духовності, всього українського, спрямовувати зусилля на мобілізацію матеріальних і духовних сил української нації на здобуття перемоги над віковічним ворогом України — московськобандитськими окупантами.