Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник пресцентру наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, член НСПУ і НСЖУ
“Україна має унікальну можливість обрати свій шлях, враховуючи чужий досвід — тоталітаризму чи в кривавому та бідному варіанті, чи у “демократичному” й матеріально пристойному для більшості, але гнилому в серцевині, бо вилучає людину із трансцендентності і в кінцевому підсумку теж призводить до деградації людської суті”.
Як саме, конкретно, Україна має себе вибудувати — про це в тритомнику публіцистики професора, завідувача кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету ім. І. Франка, заслуженого журналіста України Йосипа Лося — “Згадати себе. Повірити в себе. Бути собою!”.
Йдеться про тексти, які були опубліковані в різних виданнях від кінця 1980х до жовтня 2017 року. Автор відкриває перший том із двох “вступів” (2017 року і 2003 року), щоб читачі збагнули, як розвивалися події до відновлення Української Держави і вже — після її утвердження.
Який висновок може зробити читач з викладеного в тритомнику? Ми, українці, маємо змогу і підстави зрівноважити західну цивілізацію. Бо, як правдиво сказав Папа Іван Павло ІІ 2001 року у Львові нам на прощання: “Українці, у родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього”. Ми всі це повинні усвідомити і для цього працювати. І ми, і наші діти, і наші онуки.
Про що передусім маємо пам’ятати? Про те, що маємо відродити почуття гідності й своєї особистої, і нації. Адже, як писав Митрополит Андрей Шептицький: “Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата — Батьківщина… Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільнохристиянські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищувати межі від зовнішніх ворогів…”.
Ось кілька аспектів зі статті автора — “Діагнози Євгена Марчука”, тоді — претендента на посаду Президента України. Колишній прем’єрміністр Євген Марчук, детально проаналізувавши особливості виходу з великої депресії США, реформи в Німеччині під керівництвом Л. Ерхарда, досягнення в Японії свого часу, процес розвитку економіки Китаю, радить нам усім: поперше, опиратися на власні сили та внутрішню енергетику свого народу; подруге, годувати й одягати країну потрібно власними силами; потретє, усі владні інституції мають підпорядковуватися єдиній волі закону; почетверте, оздоровлення національної економіки повинно регулюватися державою; поп’яте, влада повинна активно боротися з корупцією на всіх рівнях і, пошосте, винятково турбуватися про захист науки, освіти — тобто максимально заохочувати розвиток національного інтелекту. Адже що ми сьогодні бачимо в Україні? Явна неувага, м’яко кажучи, влади до розвитку науки. І не тільки… Маємо також пам’ятати, що і мамонізм Заходу, і вульгарний матеріалізм комунізму призвели до відчуження людини від її справдешньої суті.
Маємо пам’ятати, що якщо нема Бога, а людина є сама Бог, то нема людини; що ми повинні зрівноважити західну цивілізацію своєю культурою; що призначення України — знайти позитивно сповнений світ завдяки саме рівновазі між культурою і цивілізацією; що людина живе тільки один раз, а слова, якщо вони наснажені правдою святою, житимуть вічно; що правда має виміри релігійні, філософські, наукові, життєві, вона — явище передусім моральне; що справедливість — головна цінність і святості, і мудрості; що світ цей, в якому живемо, наповнений Божественною величчю.
Творчість Йосипа Лося заслуговує на увагу, оскільки за допомогою його Слова формується людина. Це я відчув і на собі, коли працював разом з Йосипом Дмитровичем на кафедрі зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. І в своїх лекціях, і в розмовах зі співробітниками та студентами Й. Лось завжди акцентує увагу на головному: опановуй знання, ставай освіченим, розумним, а головне — якомога більше україноцентричним. Його тритомник переповнений (в найкращому розумінні цього слова) національними й загальносвітовими постатями, серед яких — Конфуцій, Карлейль, Платон, ОртегаіГассет, Гегель, Гавел, Гюго, Сенека, Ганді, Гайдеґґер, Торо, Масарик, Св. Августин, Токвіль, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Андрей Шептицький, В’ячеслав Липинський, Микола Шлемкевич, Улас Самчук, Папа Іван Павло ІІ, Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Євген Марчук, Оксана Пахльовська та ін.
Врешті, переповідати — це одне, а самому пройти матеріал з ручкою в руках (це обов’язково) — зовсім інше. Тож раджу всім, хто думає над Словом і про Україну, прочитати цю вагому, потрібну й раціонально викладену публіцистику, оскільки професор Йосип Лось правдиво прочитав епоху. І я йому надзвичайно вдячний за нову можливість поповнити свої знання. Це приємно і необхідно — в будьякому віці.