Шановна редколегія тижневика “Слово Просвіти”!
Надсилаю статтю, варту уваги широкої аудиторії громадян України, а не лише мешканців нашого району. До такого висновку прийшли члени селищного осередку “Просвіта”, коли переглядали наявний у нас матеріал, що стосується відзначення 100річчя бою під Крутами. Ось інформація, яку надала нам учитель історії Ружинської гімназії, керівник краєзнавчого музею гімназії Марія Дмитрівна Ковальчук.
Тривожні дні 1918 року. Більшовицькі війська рушили на Україну з метою поневолити нашу державу. Боротьба була жорстока і кривава. Українське військо під командуванням Симона Петлюри виявилося безсилим перед більшовицькою навалою. На захист столиці поспішили новостворені загони молодих патріотів. Один із них, до лав якого входив і наш земляк Павло Іванович Кольченко, зустрів ворога на залізничній станції Крути.
Павло Іванович народився у селі Баламутівка Сквирського повіту Київської губернії (тепер село Заріччя Ружинського району Житомирської області) у родині селянина Івана Опанасовича Кольченка. Навчався у Четвертій Київській гімназії, де закінчив 7 класів. 10 серпня 1917 року подав прохання зарахувати його до 8 класу Другої Київської гімназії ім. КирилоМефодіївського братства. Зберігся протокол його вступного іспиту з німецької мови від 6 вересня 1917 року.
У важкі для країни дні молодь не стояла осторонь. На початку січня 1918 року відбулося віче українських студентів Університету Святого Володимира та Українського народного університету, на якому студенти вирішили створити студентський курінь Січових стрільців. На пропозицію відгукнулись і учні Другої Київської гімназії.
Вони провели збори, на яких головою обрали Павла Кольченка, учня 8 класу гімназії, який уже встиг побувати на фронті (тривала І Світова війна), тому Павла вважали найдосвідченішим у військовій справі. Він запропонував ухвалити постанову, подібну тій, яку ухвалили студенти на вічі.
Постанову ухвалили, і учні готові були йти на боротьбу з ворогом. Директор гімназії намагався відмовити їх, але це йому не вдалося, тому він оголосив перерву у навчанні двох старших класів на період їхнього перебування у війську.
Наступного дня молодь зібралась у будівлі Педагогічного музею для реєстрації. Павло Кольченко виступив перед студентами. Наголосив на загальному становищі в державі і на тому, що московські окупанти загрожують поневолити Україну, тому необхідно братися до зброї.
…У Києві під Крутами,
Був тяжкий бій з москалями
сотні катів на одного,
на студента молодого.
Червоніє сніг на полі
Це пролляли кров герої…
…У незабутній день 29 січня 1918 року загинув і наш земляк, ще зовсім юний Павло Кольченко. Він потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року героїв Крут перепоховали у братській могилі на одній із київських круч (Аскольдова могила).
Ось таку історію героїчного чину розповідають учніекскурсоводи у краєзнавчому музеї Ружинської гімназії.
Наш осередок “Просвіти” письмово звернувся до селищного голови В. І. Жарського з пропозицією встановити пам’ятний знак Герою Павлу Кольченку на площі перед Зарічанською школою. Очільник селища запевнив нас, що вже цього року такий гранітний знак буде окрасою села, з якого понад 100 років тому ввійшов у Пантеон самовідданих борців за Україну Павло Кольченко.
P. S. Вчителька М. Д. Ковальчук надала мені джерела, звідки взято цю інформацію. Серед них книга “Героїка трагедії Крут”, упорядник В. І. Сергійчук, збірник наукових праць “На службі Кліо”, 2000 р., історичний роман “Симон Петлюра. На пробудженому вулкані”, де є епізод про зацікавлення С. Петлюри молодим патріотом П. Кольченком.
Крім того, ще живі нащадки Кольченка, а саме Василь Мельничук, рідний племінник П. Кольченка.
З повагою, Віктор МИТЮК,
голова Ружинського селищного осередку “Просвіта”
