Олег ПУСТОВГАР,
перший заступник голови Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”
Артефакти державного центру УНР в екзилі та оригінал IV Універсалу
Знаменній події вітчизняної історії — сторіччю схвалення IV Універсалу Центральної Ради, який проголосив Українську Народну Республіку (УНР) “самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу” присвятили громадські активісти Полтави тематичну виставку. Організували її Полтавське ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка та обласний краєзнавчий музей ім. В. Кричевського. Передусім йтиметься про історичні реліквії, котрі передав 1992 року обласному краєзнавчому музею ім. Кричевського голова Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” Микола Кульчинський. Своєю чергою ці унікальні документи та інші артефакти Державного центру УНР в екзилі “Просвіта” отримала тоді від Миколи Степаненка — віцепрезидента державного центру УНР в екзилі (з 1967 року). Він визначив як умову для передачі зза океану до Полтави реліквій УНР та української діаспори їх постійне і належне зберігання у музеї та опіку над ними “Просвіти”. “Родзинки” виставки — оригінал Хреста Легіону Симона Петлюри, світлини видатного полтавця, воїна армії УНР, патріарха Мстислава поруч із Рональдом Рейганом, грамота за відданість ідеалам Симона Петлюри, що нею був нагороджений Микола Степаненко.
Під час церемонії відкриття виставки Микола Кульчинський зазначив: “Сто років тому, 22 січня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти. Отже, ми повинні говорити про два 22 січня — не лише про День Соборності України, а й 100річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки. Цінності двох 22 січня як важливих етапів українського державотворення — це дороговказ для сучасників. Нагадування про це є важливим для протистояння російській пропаганді, зокрема спростування російського імперського міфу, що ніколи не було незалежної Української держави”. Микола Кульчинський розповів присутнім про своє знайомство із Миколою Степаненком та видану на початку 90х рр. Полтавською “Просвітою” його книжку літературних праць. Степаненко Микола Омелянович народився у с. Микільське неподалік Полтави. Науковець, громадський і політичний діяч в еміграції, журналіст і літературознавець. Дійсний член УВАН, НТШ, віцепрезидент УММАН, член НСПУ. Псевдоніми — Михайло Степовий, Микола Сварожич, Николай Угарті, М. Оринин, М. Юркевич, Микола Антонович. У молодості вивчив гру на бандурі у Федора Глушка. 1937 року закінчив філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту, працював викладачем. 1941 року був директором Шишацького сільськогосподарського технікуму, редактором української газети в Миргороді. Емігрував до Німеччини, викладав у таборах для переміщених осіб у Мюнхені й Карлсфельді. Був відповідальним секретарем редколегії альманаху “МУР”. 1949го емігрував в США. Працював позаштатним диктором “Голосу Америки”. Викладав мови у військовій школі в м. Монтерей (Каліфорнія), східнослов’янські мови і літератури — в Сиракузькому, НьюЙоркському і Ратгерському університетах. Захистив дисертацію в НьюЙоркському університеті (1970), одержав ступінь доктора філософії. У 70х рр. — професор славістики університету Джорджа Вашингтона, УВУ в Мюнхені, ЦентральноМічиганського університету (м. Маунт Плезант). Членосновоположник і чільний діяч УРДП, Об’єднання Українців РеволюційноДемократичних Переконань, ДОБРУС, ОДУМ, віцепрезидент УНР в екзилі (з 1967), член управ низки українських культурних, громадських і політичних установ, педагог, радіожурналіст, публіцист, ученийлітературознавець, дійсний член НТШ, священик УПЦ. Наприкінці життя висвятився. Був настоятелем парафії св. Михаїла в СанФранциско, потім св. Івана Хрестителя в Портланді (штат Ореґон). Відвідав Україну, зокрема Полтаву 1992 року. Помер 14 березня 1993 р. в СанХосе (Каліфорнія), похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у СаутБаундБрук. Автор книг “Шосте коло” (1979), “Жива легенда дальшої нашої боротьби” (1979), “Борець за ідеї української нації” (1981) й тексту пісні про Мазепу.
За ініціативи заступника директора обласного краєзнавчого музею з наукової роботи, активіста “Просвіти” Володимира Мокляка відвідувачі виставки мають змогу побачити оригінал IV Універсалу. До речі, у світі нараховують не більше десяти таких оригіналів, з них один — на Полтавщині. У 30—40х роках минулого століття російські більшовики за цей документ вбивали. У Полтаві дивом зберігся примірник, бо майже одразу потрапив на зберігання до музею.
Виставка УІНП та презентації наукових видань
Також у краєзнавчому музеї відбулися відкриття ще однієї виставки, підготовленої Українським інститутом національної пам’яті — “100 років боротьби. Українська революція 1917—1921” і презентація наукового збірника “Полтавщина в українській революції 1917—21 рр.”. У цьому виданні вперше опубліковано спогад уродженця міста Гадяч на Полтавщині, полковника армії УНР Степана Лазуренка про перебування Богданівського полку в Полтаві у грудні 1917 року. У науковий обіг спогад введено завдяки голові міського товариства “Просвіта” Тарасу Пустовіту. Просвітянин тривалий час спілкувався і листувався із сином Степана Лазуренка — Сергієм, який мешкав у Детройті. Він і передав Тарасу Пустовіту кілька спогадів свого тата, зокрема, й рукопис “Богданівці у Полтаві проти Муравйова”.
Помітною подією в культурному житті краю стала презентація й перших двох томів фундаментального тритомного видання “Українська революція 1917—1921 рр. Полтавський вимір. Події. Постаті. Документи”. Видавничий проект реалізовано на замовлення обласної ОДА. Авториупорядники — активіст “Просвіти”, істориккраєзнавець, директор Науковоредакційного підрозділу — Центру з дослідження історії Полтавщини Олександр Білоусько та голова Полтавського міського товариства “Просвіта”, історикархівіст Тарас Пустовіт.
“Полтавська преса про події Української революції 1917—1921 років”
Документальну виставку з такою назвою з 57 документів продемонстрували у Державному архіві Полтавської області. Це і артефакти із фондів архіву, державного кінофотоархіву ім. Г. Пшеничного та Центрального архіву вищих органів влади України, і фотокопії статей із місцевих періодичних видань періоду Української революції (“Вісник Полтавського громадського комітету”, “Вісник Лубенського громадського комітету”, “Рідний край”, “Полтавские новости”, “Полтавська громада”, “Известия” та “Полтавский день”), і документи про пошанування діячів Української революції 1917—1921 років, зокрема, світлини меморіальних дошок Грушевському, Міхновському, Петлюрі, Мартосу. А ще копії афіш Петлюрівських наукових читань, програми наукових конференцій на пошанування Симона Петлюри, які влаштовувала Полтавська “Просвіта” на початку 90х рр. минулого століття. “День двох 22 січня — свято єднання, реалізації віковічних прагнень українців жити у єдиній незалежній державі. Ці дні стали яскравим світлом традиції національновизвольних змагань для українців наступних поколінь”, — зазначив під час відкриття виставки голова Полтавського міського товариства “Просвіта”, заступник директора облархіву Тарас Пустовіт.
