Знання заради гідності

Від Енциклопедії українознавства до ЕСУ

70 років тому розпочалася підготовка першої в історії української Енциклопедії. Відтоді цей масштабний проект пережив кілька перетворень, відродився після Незалежності й триває як видання “Енциклопедії сучасної України” (ЕСУ). Над чим і як працюють наші енциклопедисти, розповів керівник Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ М. Железняк.
— Миколо Григоровичу, коли й чому виникла, як розвивалася ця грандіозна ідея?
— Думка про створення такої енциклопедії з’явилася в Європі; в Україні підтримали цю ідею. Фактично це — один із перших спільних проектів науковців України та діаспори, які довго були роз’єднані політичним муром. Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) 1947 року започаткувало створення “Енциклопедії українознавства” (ЕУ) про життя країни та її етносу. На чолі редакційної колегії ЕУ були В. Кубійович і З. Кузеля, а серед авторів — такі видатні фахівці, як Н. ВасиленкоПолонська, С. Гординський, Ю. Шевельов, І. Огієнко, О. Оглоблін і десятки інших славетних учених, що опинилися в еміграції. Брак інформації та неповнота архівів завадили творцям ЕУ всебічно відобразити низку персоналій і висвітлити події. Тому новий керівник НТШ у Європі проф. Аркадій Жуковський 1995 року звернувся до Національної академії наук України з пропозицією продовжити це видання, доповнивши його матеріалами 1980—1990х років. Це зумовило створення Координаційного бюро Енциклопедії сучасної України, яке 2004 року було реформоване в Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ. Редакційну колегію ЕСУ очолили І. Дзюба, А. Жуковський, О. Романів. У співпраці НТШ та НАНУ народилося чимало спільних проектів, з яких найважливіший — 30томна “Енциклопедія сучасної України”. Цю назву редакція трактує як формування цілісного образу України ХХ століття. Адже саме тоді діяли найвизначніші політики, були створені нинішні інституції, а світ визнав нашу державу.
— Після виходу першого тому ЕСУ Ви назвали Енциклопедію сумою знань, які необхідно засвоїти хоча б заради почуття власної гідності. Що насамперед вирізняє її серед інших довідкових, науковопізнавальних видань?
— Від інших книг вона відрізняється достовірністю й перевіреністю фактів, об’єктивністю їх відбору, науковістю відомостей та оцінок. Енциклопедії є не лише зручним джерелом отримання і засвоєння знань. Про них часто відгукуються як про еталонну вершину книгодрукування, своєрідну візитівку держави, навіть — її символ. Необхідно зазначити, що маємо давню традицію укладання енциклопедій. На думку знавців енциклопедій, “Ізборник Святослава” 1073 року, що містить матеріали з граматики, поетики, риторики, християнської моралі, можна вважати першою українською книгою енциклопедичного жанру. Серед відомих українських енциклопедій національної ваги є “Український народ в его прошлом и настоящем” (1916 р.), “Українська загальна енциклопедія”, “Енциклопедія українознавства”, “Українська радянська енциклопедія” за редакцією Миколи Бажана. Наш проект серед сучасних подібних видань — наймасштабніший; спираємося на досягнення попередніх, враховуємо їх особливості й недоліки. На сьогодні опубліковано 17 томів (до літери “М”), які розповсюджуємо по всіх культурних осередках України: бібліотеках, університетах, державних установах. Ознайомитися з нею можна і в Інтернеті, оскільки ЕСУ має електронну мультимедійну версію.
— Неодноразово переконуємося в цьому, особливо — останнім часом…
— Так, минулорічна спроба “привласнення” Анни Ярославни (Анни Київської) як російської князівни, відсутність гідної реакції на таке нахабство вкотре довели, що відомості про Україну у світі недостатні й поверхові. Це можна сказати й про нашу країну, бо знання власної історії, мови, формування й утвердження національної свідомості, відтворення історичної пам’яті українського народу, побудова й захист інформаційного простору завжди актуальні. Про це красномовно свідчать події, пов’язані із зазіханням на територіальну цілісність України, які стали можливими передусім тому, що наша держава ще на шляху формування сильної згуртованої політичної нації.
Приклад із Ярославною — це проблема заглиблення в нашу історію, системності її вивчення та розуміння. Втім, наше сьогодення також стає об’єктом маніпуляцій, його часто “анексовують”. Варто зазирнути до будьякого російського довідника, енциклопедії чи, зрештою, російськомовної Вікіпедії, щоб прочитати, ніби Сергій Корольов та Ігор Сікорський — російські конструктори. Створення сучасного образу України, висвітлення життєвого шляху видатних представників нашого народу, їхніх здобутків, досягнень, доробку світового рівня, це — стратегічно важливий напрям інформаційного простору, зокрема й з погляду національної безпеки, одне з провідних гуманітарних завдань держави, яке і досі мають виконати інтелектуальні сили суспільства. Одним із напрямів такої діяльності є створення ЕСУ. Це багатотомний проект Інституту енциклопедичних досліджень Національної академії наук України. Передбачається видати 30 томів загальним обсягом понад 150 тисяч статей.
— Що є визначальною особливістю саме цієї енциклопедії, як вкладаєтесь у поняття “сучасна Україна”?
— ЕСУ — перша національна енциклопедія, що відтворює цілісний образ України в подіях, персоналіях, інституціях, установах, галузях діяльності від початку ХХ ст. до сьогодення. Тут переважає сучасний матеріал, особливу увагу приділено процесам і явищам, що характеризують добу державної незалежності України. Видання охоплює всі “виміри” життя країни, висвітлює сучасні погляди на історичні події. Основною ознакою ЕСУ є її україноцентричний зміст.
З огляду на активізацію й загострення питань регіонального життя та євроінтеграції, ЕСУ актуальна тим, що на її сторінках представлено не лише різноманітні тематичні напрями, висвітлення яких створює образ України, а й охоплено всі регіони нашої держави. Авторами статей, до речі, є представники всіх областей і Криму; вони приділяють увагу не лише Україні в сучасних кордонах, а й іншим етнічним землям українців (Кубань, Донщина, Східна Слобожанщина, Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Берестейщина, Мармарощина, Пряшівщина тощо) та східним і західним діаспорним осередкам (Росія, Австралія, США, Канада, Аргентина, Бразилія та ін.). Тож ЕСУ сприяє нашій цілісності, відтак створює образ українського світу на противагу “русскому міру”. Чи не вперше в українській енциклопедичній традиції подаємо розлогі статті про історію кримських татар, їхню етнографію, фольклор, мистецтво, літературу, музику, архітектуру, політичні інституції, видання, найвидатніших особистостей, правозахисний рух цього одного з корінних народів України. Не оминули в ЕСУ й національних меншин — євреїв, поляків, греків, болгар та інших народів, що в різні часи за певних обставин осіли на українських землях… Ще однією прикметною особливістю Енциклопедії є пріоритетність матеріалів про визначні постаті. За цією ознакою ЕСУ претендує на роль своєрідного національного бібліографічного банку даних, адже на сьогодні не існує повнішого джерела інформації про видатних українців. Найбільше багатство нації — її люди, насамперед наукова, мистецька, культурна еліта, що мислить державницькими категоріями, працює на полі розвою своєї нації, шукає й знаходить об’єднавчі ідеї. ЕСУ — це енциклопедія про українців й Україну, написана українцями.
— Для втілення такого задуму, крім інтелекту, необхідне неабияке авторське завзяття. Хто вони, ваші автори?
— Хоча ми маємо вже непоганий архів, електронну базу даних, формуємо бібліотеку, та наше найбільше багатство — саме авторський колектив. Тим паче, що в нас усі статті — авторські. Неоціненну допомогу надають координатори ЕСУ в наукових установах, “вишах”, творчих спілках. Їхня праця є дуже важливою з огляду на персональний характер ЕСУ. Один том уміщує приблизно 3 тисячі статей, з них 50—70 % складають біографічні статті. А це не лише відомі особи, які нині працюють, творять, а й ті, хто вже відійшов в інші світи чи змінив місто, а то й країну проживання. На жаль, не в кожній установі є добрі архіви, не завжди ведеться історія навчального, науководослідного закладу, театру чи спілки. Тому спираємося на ерудицію й сумлінність авторів. Ми використовуємо знання й напрацювання краєзнавців, хоча, звичайно, основними творцями наших статей є науковці інститутів НАНУ, галузевих академій, університетів. Це ентузіасти, наші вірні й надійні помічники. Серед авторів і координаторів наших — всесвітньо відомі науковці, президент НАНУ Борис Патон, член редколегії й відповідальний редактор відділу “Астрономія. Космонавтика” Ярослав Яцків; Любомир Пиріг, який відповідає за медицину, а Євген Головаха — за соціологію, Іван Гамкало — за музику… На невимовний жаль, назавжди нас покинув Ярослав Ісаєвич, він разом зі Станіславом Кульчицьким був не лише відповідальним редактором відділу “Історія”, а й найкращим порадником і помічником в усіх справах, допомагав формувати нашу бібліотеку, поширював примірники ЕСУ в наукових колах за кордоном. Не можна не згадати ще кількох поважаних учених та ентузіастів енциклопедичної справи, що пішли в засвіти. Це — Валерій Буркат, фахівецьаграрій; Дмитро Макаренко, історик геології, завдяки якому редакція має сотні статей про геологів України, зокрема — про репресованих науковців цього фаху; професор Олександр Маринич, за редакцією якого вийшла чи не найкраща галузева “Географічна енциклопедія України”. Нема з нами й члена Головної редколегії ЕСУ академіка Дмитра Гродзинського, який відповідав за відділ “Біологія. Екологія”, та його співробітниці Марії Хомляк. Її гасло “ЕСУ понад УСЕ!” надихало. Ця дивовижна людина з величезною енергією й любов’ю до України мобілізовувала на підготовку статей для ЕСУ найкращих фахівцівприродознавців. Вона не шкодувала ні часу, ані своїх коштів, бо телефонувала, писала листи, консультувала, нагадувала, а іноді й “витягувала” з автора обіцяну статтю. Багато для ЕСУ зробили незабутні Костянтин Медведик із Тернопільщини, Петро Ротач з Полтавщини. Хай кожен новий том ЕСУ буде пам’ятником їхньому подвижницькому життю.
Навряд чи знайдеться в Україні принаймні містечко, де б не жив хоч би один із наших кореспондентів. Не можна уявити Енциклопедію без статей Григорія Самойленка з Ніжина, Тадея Сулятицького з Чернівців, Віталія Ханка з Полтави, Тетяни Басанець з Одеси, Анатолія Подолинного з Вінниці, Миколи Костриці з Житомира, Юрія Бірюльова та Кіма Науменка зі Львова, Людмили Тверської з Дніпра, Євгена Мірошниченка з Миколаєва, Василя Чирви з Сімферополя. Не вистачить газетної шпальти, щоб назвати усіх найактивніших наших авторів; саме завдяки їхньому ентузіазмові, допомозі, жертовності ЕСУ існує та, певний, успішно житиме до завершення проекту.
Якщо говорити про авторів з діаспори, то, правду кажучи, хотілося б їхньої більшої активності. Звичайно, є “Енциклопедія української діаспори”, яка, як спеціалізоване видання, повніше й ширше висвітлює життя українців у тих чи тих країнах. Та все ж україністика Словаччини й Чехії дуже добре представлена в ЕСУ старанням академіка Миколи Мушинки. Давні й плідні, ще від перших томів, зв’язки з Михайлом Василиком з Аргентини; проф. Оксана Борушенко з Бразилії — наша незамінна помічниця у цій країні; Роман Сенькусь із Канади — не лише автор, а й разом з Андрієм Макухом наш координатор на північноамериканському континенті. У Польщі маємо надійних авторів — Стефана Заброварного, Юрія Гаврилюка, Олександра Колянчука. Східна діаспора в нас представлена Віктором Чумаченком із Краснодара, В’ячеславом Чорномазом із Владивостока, Юрієм Барабашем із Москви. Допомагають у підготовці ЕСУ керівник Молдовської енциклопедії Костянтин Манолаке, Грузинської — Зураб Абашидзе, викладачка Гомельського університету Валентина Лебєдєва, польський славіст Богуслав Бакула.
— У плині праці над ЕСУ виникло чимало нових цікавих задумів. Один з них реалізується як “Велика українська енциклопедія”. Чи це альтернатива ЕСУ?
— Варто нагадати, що від 2013 року розпочато новий енциклопедичний проект — “Велика українська енциклопедія” (ВУЕ), до реалізації якого також залучено Національну академію наук. Та й ідея створення такої Енциклопедії з’явилася в редакції ЕСУ, щоправда, під робочою назвою “Українська універсальна енциклопедія”. ЕСУ і ВУЕ — це різні за своїм спрямуванням видання. Якщо ЕСУ формує образ України в усіх її “вимірах”, то ВУЕ подає образ світу українськими очима. Цього року вийшов друком перший том… Але це — тема окремої розмови.
Сьогодні потрібно чітко усвідомити, що такі видання, як ЕСУ, — не просто зібрання суспільно вагомої інформації, а стратегічно важливе джерело знань, потужний інструмент поширення національних цінностей, виховання патріотичних почуттів і гордості за свою країну. Як зазначав Іван Дзюба, ЕСУ – це видання, що узагальнить та систематизує суму наших знань про світ і про себе, засвідчить інтелектуальний, культурний потенціал нашого суспільства, його здатність до саморепрезентації в світовому інформаційному просторі. Реалізація цього масштабного проекту сприяє інтелектуальному, культурному й духовному розвитку українського суспільства, його єднанню.