Безсмерна Ольга Басараб

І. БАНДУРКА,
с. Яблунів Гусятинського району Тернопільської обл.
Ім’я українки, громадської та політичної діячки Ольги Басараб стало символом непокори колонізаторам, мужності й героїзму українського народу в його національно-визвольному русі.
Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року у с. Підгороддя теперішнього Рогатинського району ІваноФранківської області у сім’ї священика Михайла Левицького. Її мати Савина (Стрільбицька) народила ще дівчинку Іванну та сина Северина, що згодом став громадським і пластовим діячем.
О. Басараб отримала освіту в пансіонаті для дівчат у Сілезії (Вайсвассер), ліцеї Українського інституту для дівчат у Польщі (Перемишль, 1902—1909) та на однорічних курсах в Австрії — Віденській торговій академії. Її трудовий шлях: страхове товариство “Дністер” (1910), Земельний іпотечний банк, викладач торгової школи (1910—11 рр.). Згодом була практиканткою Українського Кредитного Союзу в Тернополі.
Студенткою вступила у “Пласт”, де познайомилася з Дмитром Донцовим і Євгеном Коновальцем. 10 жовтня 1914 року стала дружиною студента “Політехніки” Дмитра Басараба, який 22 червня 1915 р. загинув на італійському фронті у своєму першому бою. Горе перенесла мужньо, продовжуючи працювати для рідного народу.
Смілива українка стала організатором 1 жіночої чоти Легіону УСС у місті Лева. З К. Малицькою зібрали 9 тисяч корон на потреби усусів. У 1918—23 рр. працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, радником посольства ЗУНР у Відні, де була також українською розвідницею. Збирала військовостратегічну й політичну інформацію у Данії, Німеччині, Норвегії та інших державах. Відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста за роботу в “Комітеті допомоги раненим і полоненим” у Відні та в “Комітеті допомоги цивільному населенню”. У Відні стала членом управи Українського жіночого союзу.
1923 р. у зв’язку з ліквідацією дипломатичних представництв Української Народної Республіки галичанка переїхала до Львова, де співпрацювала з Українською військовою організацією (УВО), ставши зв’язковою полковника Євгена Коновальця. Також була діяльна в Головній управі філії Союзу українок у Львові.
9 лютого 1924 року польська поліція на найманій квартирі під час обшуку виявила розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин усієї польської армії. Її звинуватили в шпигунстві на користь ваймарської Німеччини та України й ув’язнили в львівській тюрмі. Поляки здогадалися, що заарештували представника українського опору та хотіли виявити українську підпільну мережу, інформацією про яку досі не володіли. Застосовували тортури під час допитів. 12 лютого 1924 року в передобідній час Ольгу Басараб знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери. Зімітували самогубство. На жіночому тілі були численні гематоми, сліди від катування струмом, синці від биття поясом з пряжками, під нігті пхали голки… Також були повикручувані ноги та руки, в легені лили кров. Мужня 35річна Українка залишила напис на стіні камери, надряпаний закривавленими нігтями: “Вмираю замучена, помстіть…О. Б.”. Так героїчно пішла з життя мужня Ольга Басараб, не зрадивши тайни УВО зайдам.
Завдяки агентам УВО факту смерті у цій в’язниці мужньої Українки приховати не вдалося. Кампанію протесту розпочав і “Союз Українок” та інші львівські українські товариства. З депутатським запитом у Сеймі Республіки Польща виступив голова українського клубу С. Хруцький… І польська влада була змушена розпочати слідство. 26 лютого цього ж року на вимогу брата Северина відбулася ексгумація тіла О. Басараб. Після розтину трупа замучену патріотку перепоховали на Янівському цвинтарі на 13 полі за участю кількох тисяч галичан і кількасот поліцейських. Студенти несли домовину з тілом, похоронну процесію очолили десять священиків. Після похорону відбулася масова демонстрація. Невдовзі поляки слідство у справі загибелі патріотки припинили “за відсутністю складу злочину”(?).
Ім’я Ольги Басараб сповите ореолом мучеництва боротьби за соборну та незалежну Україну. До її могили на Янівському цвинтарі в усі роки приходять тисячі українців. У роковини смерті патріотки на Зелені свята відбувалися панахиди. Поляки палицями розганяли людей, а совєти гасили свічки, погрожуючи шанувальникам героїні.
Вдячні нащадки встановили на могилі надгробок (автор проекту Р. Лісовський). На будинку у Львові, де мешкала безсмертна Українка, встановлено пам’ятну дошку. Одна з вулиць названа її ім’ям, у школі діє музей Ольги Басараб. Організація Українок Канади, Відділ Союзу Українок Австралії названі на її честь. Курінь ч. 8 НСОУ ПЛАСТ носить ім’я Ольги Басараб. Її образ змальований у романі “Країна Ірредента” відомого українського письменника Романа Іваничука.
…Чи здобувається Незалежність України безкровно? Ні! За неї своїм життям розплачуються представники багатьох поколінь українців. Допоки не впаде на світі остання імперія зла, боротьба за волю триватиме…