«Геть від Москви!»

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Виставка з такою назвою працює у Музеї шістдесятництва. Її присвятили 80річчю Великого Терору. В експозиції представлені картини і малюнки художниківполітв’язнів Б. Курлікова, Я. Мацієвської, В. Куткіна, Г. Польового, Г. Герчака, а також фотографії, документи й меморіальні речі з фондової збірки Музею.
“Перед нами стоїть питання: на яку зі світових літератур взяти курс? У будьякому випадку не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати якомога швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування.
Українське суспільство, зміцнівши, не примириться зі своїм фактичним гегемоном — російським конкурентом. Ми повинні негайно стати на сторону молодого українського суспільства, яке втілює не лише селянина, але і робітника, і цим назавжди покінчити з контрреволюційною ідеєю створювати на Україні російську культуру”, — ці слова Миколи Хвильового стали прологом до виставки.
Гасло письменника “Геть від Москви!” у 1920ті роки стосувалося необхідності відродження й розвитку самобутньої української літератури, а в середині ХХ століття спрямувало український рух опору радянському тоталітаризму на здобуття державності, а в наш час залишається актуальним через військову агресію Росії проти нашої держави.
Виставкова експозиція складається з двох частин: історія злочинів Російської імперії та Радянського Союзу проти українського народу та сучасний стан українськоросійських відносин (реставрація тоталітаризму в Росії, ностальгія за сталінщиною, брехлива російська пропаганда та українська відповідь на ці виклики).
До участі у відкритті виставки запросили героївшістдесятників, громадських діячів. Того дня в музеї презентували документальний фільм “Незламний президент” про Голову Української визвольної ради Кирила Осьмака.
Відкриває експозицію великий список злочинів “братнього народу” проти України. Пропонуємо увазі читачів лише частину цього списку.
1093 р. — Київський літопис “Временник” писав: “Наш північний сусід Суздальщина є значно небезпечніший ворог ніж половці”.
1169 р. — ВолодимироСуздальський князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ (це була перша війна майбутньої Московії проти Києва).
1500 р. — Московське князівство приєднує до себе Чернігівську та Сіверську землі.
ХVІ століття — Московське царство розпочинаючи Лівонську війну, обґрунтовує необхідність повернення земель, які входили до складу Київської Русі, зокрема й українських. Поява в Москві теорії “Москва — Третій Рим”, “Москва — Новий Київ”, які лягли в основу імперських претензій щодо українських земель.
1626—1628 рр. — Заборона в Московській державі українськобілоруської книжності, зокрема й антиуніатської: а саме творів Ст. Зизанія, К. ТранквіліонаСтавровецького. Була засуджена вся писемна система Київської митрополії.
1626 р. — Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков книги старого українського друку, а замість них ввести російські видання.
1627 р. — Указом Московського царя Олексія Михайловича було звелено зібрати книги українського друку і спалити, а також заборонено будьколи в майбутньому купувати українські книги…
1652 р. —Земський Собор ухвалив рішення про приєднання України до Московії.
1654 р. — Переяславська угода з Московією. Ухвалення протекції російського царя. РусьУкраїна та Московія зобов’язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога — Польщі. Московський цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили так звані статті Богдана Хмельницького (Березневі статті), які зафіксували умови українськомосковського договору.
Майже відразу після договору Б. Хмельницького з Московією остання почала забороняти простим, але ще вільним людям носити яскравий одяг та шкіряні сап’янові чоботи, бо це могло негативно впливати на закріпачених московських “холопьев”.
1654—1708 р. — Постійне порушення Московією Переяславських угод із метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин на інших, а козаків проти старшин.
1655 р. — Московська армія, рухаючись на Львів, випалила міста і села на відстані 50 км від основного маршруту.
1656 р. — Зрада Москви, коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення РусиУкраїни, уклали з поляками сепаративний Віденський мирний договір.
1659 р. — Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Князь Баратинський дорогою на Київ повісив 3000 осіб, потім, вирізавши по Україні близько 15 тисяч населення, запитував у Московського царя дозволу, аби “высечь и выжечь” всіх українців за 150 верст коло Києва. Упродовж кількох наступних років московити винищують майже усіх соратників Богдана Хмельницького.
1667 р. — Москва змушує гетьмана І. Брюховецького віддати всі міста Лівобережної України під владу московських воєвод.
Москва заборонила Україні продавати свої товари до інших країн, крім Московщини. Але на своєму кордоні вона наклала на українські товари велике мито.
Розчленування РусиУкраїни внаслідок підступної зради Москви, яка уклала сепаративну Андрусівську угоду з Польщею і поділила Русь по Дніпру: Київ, Землі війська Запорізького та Лівобережна Україна переходять до Московії, а Правобережна – до Польщі.
1672 р. — Позбавлення гетьманства і заслання у Сибір Д. Многогрішного з усією родиною та кількома співучасниками.
Арешт кошового Війська Запорізького І. Сірка. Арештованого відправили до Москви, а потім — до Тобольська у Сибір.
1677 р. — наказ патріарха Іоакима видерти з українських книг аркуші, “не сходные с московскими”.
1685 р. — Скасування автономії української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, а й освітою та культурою України.
1687 р. — Коломацькі статті, за якими Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.
1689 р. — Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: “Первая цензура России была заведена специально для изданий малорусской печати”.
1690 р. — Московський Собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників ХVІІ ст. (“Кіевскіе новыя книги” Петра Могили, К. Старовецького, П. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших).
1693 р. — Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви. Лист московського патріарха до КиєвоПечерської лаври про заборону будьяких книжок українською мовою.
1703—1720 рр. — Десятки тисяч українських селян і козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб у тамтешніх болотах.
1704 р. — Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на Правобережній РусіУкраїні, яка перебувала під окупацією Польщі.
1708 р. — Адміністративна реформа в Росії. На території України утворено дві губернії — Київську і Азовську.
Масове знищення українських сіл і міст московитами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.
Захоплення і зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали всіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок і дітей.
1709 р. —Полтавська битва. Початок “цивілізаційної місії Московії у 2му тисячолітті”.
Цей перелік продовжують злочини ХVІІІ—ХІХ століть. Не стало краще жити українцям і в ХХ столітті. Наступний стенд розповідає, про політичні репресії, що були невід’ємною складовою внутрішньої політики радянського режиму і тому тривали від його встановлення в Україні до розпаду СРСР.
Умовно їх можна поділити на такі хвилі:
1. Червоний терор — 1918—1920 рр.
2. Перший штучний голод 1921—1923 рр. та репресії проти вірян і кліру Православної церкви.
3. Політичні репресії доби НЕПу, боротьба з націоналухильництвом — 1924—1928 рр.
4. Примусова колективізація, розкуркулення та терор Голодом (Голодомор 1932—1933 рр.) — 1928—середина 30х рр.
5. Політика репресій проти наукової та технічної еліти під час індустріалізації 1928—кінець 30х рр.
6. “Розстріляне українське відродження” — кінець 20х—кінець 30х років.
7. “Кіровська хвиля” — 1934—1938 рр.
8. Великий терор —1936—1938 рр.
9. Масові політичні репресії та депортації на західноукраїнських землях — 1939—1941 рр.
10. Політичні репресії в Червоній армії в період Другої світової війни — 1939—1945 рр.
11. Примусова депортація кримських татар — 1944 р.
12. Боротьба з ОУНУПА — 1944—початок 50х рр.
13. Масові репресії та депортації населення на території Західної України, операція “Вісла” — 1944 початок—50х років.
14. Ідеологічний диктат та репресії проти наукової та культурної еліт доби пізнього сталінізму 1946—1953 рр.
Український історик Станіслав Кульчицький оцінює демографічні втрати України в першій половині ХХ століття приблизно у 15 млн осіб.
Увагу багатьох відвідувачів виставки привертають автобіографічні полотна заслуженого майстра народної творчості Бориса Курлікова, який був ув’язнений у 1939—1947 роках: “Крок вліво, крок вправо”, “Будівник світлого майбутнього”, “Мрії”, “Рабська праця на лісоповалі”, “Реабілітований і його майно”. Поряд особисті табірні речі Євгена Сверстюка, Василя Овсієнка і Олеся Шевченка.
Розділ “Репресії 1950—1960 років” розповідає про долю Левка Лук’яненка, Михайла Сороки, Геннадія Польового (Могили), Катерини Зарицької, Стефанії Петраш, Дарії Гусяк, Галини Дидик, ЮріяБогдана Шухевича та інших. “Репресії 1970х” — про Миколу Горбаля, Валерія Марченка, Зіновія Антонюка, Івана Світличного, Мустафу Джемілєва, Аллу Горську, Надію Світличну. “Репресії 1970х—1980х” — про Ігоря Калинця, Ярослава Лесіва, Івана Сокульського, Петра Рубана, Олексу Тихого, Юрія Литвина, Олеся Шевченка. У розділі “Каральна психіатрія” йдеться про Черняхівську та Ленінградську спеціальні психіатричні лікарні. З розділу “Росія зараз” можна дізнатися, як російська влада жорстоко розганяє несанкціоновані мітинги, про убивство Бориса Немцова, долю співака Андрія Макаревича, суд над колишньою директоркою Бібліотеки української літератури у Москві Наталією Шаріною. Стенд “Их там нет” оприлюднює докази російської присутності на Донбасі, приклади відмови священиків УПЦ МП відспівувати загиблих українських воїнів, зразки фейкових новин російського телебачення. Тут же список українських громадянполітв’язнів, котрих незаконно утримують у РФ та окупованому Росією Криму. Серед представлених видань: “Чекістське досьє окупованої України” у трьох томах, “Літопис Української Повстанської Армії”, “Чорна книга України”, “Українська Гельсінська група 1978—1982. Документи і матеріали”, антологія поезії “Ізза ґрат”. Завершують експозицію дитячі малюнки з Авдіївки та Мар’їнки.
Доповнюють виставку вірші Олександра Олеся, Євгена Плужника, Ірини Сеник, Івана Світличного, Миколи Самійленка, Василя Стуса та інших українських поетів.