Леонід ФРОСЕВИЧ
Мільйони співвітчизників вийшли на вулиці та площі, щоб сказати: ми — не бидло, ми хочемо жити так, як у цивілізованому світі, ми проти російського феодального ярма.
За це віддали життя кращі сини та доньки нашого народу. І ми стаємо на коліна перед Небесною Сотнею, низько схиляємо голови перед тими, кого скалічила банда. Боляче, що заможне, квітуче життя в Україні так і не настало (хоч і прогнали Януковича, хоч і безвіз діє), що у країні неспокій, що на фронті гинуть наші воїни. (А скільки вже полягло нашого цвіту на тому Донбасі! Маємо Небесну Армію. Та чи ж ТАК має бути? Хто відповість?)
Щодня економічна скрута заганяє людей у зубожіння, посилює розпач і зневіру. Ми хочемо кари для вбивць, а її немає… Прагнемо справедливості, але вона — як примара. Воліємо, щоб щодня, щомиті торжествував закон для усіх, але це — утопія. У нас закон усе ще як дишло…
Розриває душу на шматки, коли стаєш свідком, як бабусі та дідусі відгукуються про чергове одержання своїх — підвищених! — пенсійних виплат. Дивишся на їхні натруджені руки, на сльози в згорьованих очах — і пропікає питання: за що?
Спостерігаєш, як вимирають села… І немає відповіді, чому така наруга над Україною, колись квітучим краєм?
Коли хапають якогось казнокрада, думаєш: ну ось, нарешті, хоч цього посадять за ґрати. Але минає день-другий, і “арештант” уже на волі, бо цей чоловік заплатив десятки мільйонів гривень застави…
Буває, що “арештанти” раптом “хворіють”, їх привозять до суду на інвалідних візках, на ліжках-каталках, і вони з-під картатих ковдр глаголять, що є “інвалідами”, що вірою і правдою служать українському народові. І судді “ретельно” дбають, щоб не порушити права цих “інвалідів”.
А згодом усе забувається: і суди, і ковдри, і обвинувачення… Підозрювані десь “розчиняються”, обстоюючи своє право далі грабувати країну на великих посадах. От скажіть, що сталося з двома колишніми начальниками ДСНС, яких під час каденції уряду Яценюка публічно звинуватили у розкраданні? Їх “взяли” просто в урядовій залі, перед телекамерами. А про це вже не кажуть. Не актуально…
За це боролися на майданах? Оце і є торжество Революції гідності?
Так, банда Януковича давно накивала п’ятами. Хто скаже, чому “з молотка” не продано жодного маєтку цих україноненависників, цих зрадників свого народу? Лише у Київській області таких маєтків-резиденцій — кілька десятків. Це “хатинки” і Пшонки, і Захарченка, і Клюєвих… Держава ніц не зробила, щоб їхні дачі продати, а кошти віддати пенсіонерам, дітям-сиротам, пораненим воїнам…
Чому зрадники — Азаров, Пшонка, Захарченко та інші — досі мають найвищі нагороди й звання? Ніхто їх “не розжалував”, не здер погони. Вони носять відзнаки “Лицар закону”, “Почесний працівник прокуратури”… Хизуються, що ми — лохи, а вони — генерали та найвищі державні радники.
А держава на цю несправедливість не звертає уваги! Мабуть, вона й далі вважає, що екс-міністр Клименко — “Лицар закону”, а Пшонка має право носити погони з “маршальською” зіркою. Чому Захарченко досі генерал внутрішньої служби?
Оце і є Революція гідності? Ні, не на таке життя заслуговує наш працьовитий, совісний, волелюбний, надзвичайно розумний народ. Ще й дуже терплячий, бо чекає, що ось-ось наша влада прокинеться, схаменеться. І вийде до громади і скаже, що не ганятиметься за мільйонами-мільярдами, не ховатиме гроші в офшорах, не кривитиме душею, не буде чужою для своїх людей.
Влада боїться простих українців, страшенно боїться: вона далека від них, вона не живе болями й тривогами свого народу.
А так хочеться, щоб все було інакше, правдиво, щоб владні тузи йшли до людей без помічників, без охорони, без ескортів, без піару, щоб це було щиро, щоб не брехали, щоб було надзвичайно високе і совісне служіння своєму народові.
Щоб вожді політичних партій, зокрема опозиційних, не дерлися за місце біля годівниці, не билися за булаву за допомогою нечесних прийомів, цинічних обіцянок…
Щоб не було зради…
І якщо таке станеться, то люди відразу це відчують, зрозуміють, хто є хто. Тоді можна сказати, що Революція гідності перемогла. Будьмо реалістами. Прийдімо на Алею Героїв Небесної Сотні, запалімо свічечку, помовчімо в журбі.
Слава Україні! Героям Слава!
Майдан наших надій і сподівань
