Майстерний портрет Шевченкової епохи

Оксана Шалак

Дослідження Надії Наумової “Особистості на портретах Тараса Шевченка” (Хмельницький, 2016) належить до тих науково надійних шевченкознавчих праць, що не тільки ґрунтуються на перевірених фактах і датах, базуються на аналізі рукописів Шевченкових творів, апелюють до розвідок попередників — монографія засвідчує глибоке осмислення портретного живопису і загалом творчості Тараса Шевченка у контексті його доби. Про Шевченкахудожника написано з тією теплотою, тією любов’ю, що притаманна вченим, які все життя поклали на олтар шевченкознавства.
Багатолітня працівниця, науковець Національного музею Тараса Шевченка, директор літературномеморіального будинкумузую Тараса Шевченка “Хата на Пріорці”, ведуча радіопрограми “Жива душа поетова святая”, Надія Наумова — знавець не лише найменше відомих подробиць життя і творчості Шевченка, а й тонкий інтерпретатор його слова, майстер прочитання його малярської спадщини. Дослідниця узагальнила відоме про час, географію, складні умови написання портретів, проаналізувала їхню стилістику. Назвавши особистостей із понад 150ти портретів митця, дійшла висновку, що Шевченко “здебільшого все ж малював тих, хто був йому симпатичний, кого любив і шанував” (с. 5).
Систематизувавши й умовно поділивши портретні зображення за періодами, авторка ретельно і глибоко проаналізувала їхні особливості. Словесно відтворивши мало не кожен портрет, вдалася до історії його написання та дослідження, висунула власні гіпотези щодо портретів невідомих осіб і досі невіднайдених робіт Шевченка. Зокрема з приводу олівцевого малюнка з написом “Се мій батько” і незнайденого зображення згаданого у автобіографії землякакріпака Івана Нечипоренка Н. Наумова обережно зауважила, спонукаючи майбутніх дослідниківшевченкознавців до пошуку: “Чи не він це (Нечипоренко — О. Ш.) позував для малюнка “Се мій батько”, що дуже правдоподібно, адже могло бути так, що одне із його зображень нагадало Тарасові батька…” (с. 13).
Таких тонких натяків, спонук до подальшої роботи в шевченкознавчій царині монографія містить чимало. Ці зауваги, як і залучення спогадів сучасників, цитування щоденника, листів, поезії та прози Шевченка — неоціненні, бо саме так авторка створює довершений портрет Шевченка і його доби, тих знаменитих і звичайних, відомих і досі незнаних — усіх, кого він увічнив своїм пензлем.
Дослідниця спробувала не просто окреслити галерею портретованих Шевченком особистостей, а охопити їхні постаті, вписані в “оболонку свого часу”: “Різні за суспільним становищем, зовнішністю, характером, способом життя, ці люди, яких колись намалював художник, чимось близькі між собою. І ця близькість, мабуть, визначається тією симпатією, яка панувала у взаєминах між моделлю і автором…”.
Вдалий портрет — це завжди розповідь про життя портретованого, походження, професію, але насамперед це — відтворення життя його душі. А ще, як твердив свого часу Оскар Уайльд: “Усякий портрет, написаний з любов’ю, — це, по суті, портрет самого художника, а не того, хто йому позував”. Таким постає портрет Ганни Закревської, датований груднем 1843 року, а власне, парні олійні портрети подружжя Закревських. Залучаючи до аналізу рядки листа Тараса Шевченка до Віктора Закревського (від 10. ХІ. 1843), поезії з присвятою “Г. З.”, авторка надзвичайно делікатно (на противагу тим псевдодослідникам, які втручаються в особисте життя геніїв безцеремонно і грубо, трактуючи все на власний копил) подала історію створення портретів і прокоментувала все, із ними пов’язане: “Відомо, що український поет не любив висловлюватися на інтимні теми ні в приватних розмовах із друзями, ні у творах, він згадував про свої захоплення натяками, не називаючи імен. Але поезія, написана на засланні, що починається словами: “Немає гірше, як в неволі про волю згадувать…”, адресована конкретній жінці, ім’я якої заховане за криптонімом “Г. З.”, що легко вгадується — Ганна Закревська” (С. 47).
Особливою теплотою позначені портрети періоду заслання, де Шевченкові було заборонено писати і малювати, але він ігнорував заборону, переважно малюючи близьких друзів і знайомих. Так з’являється живописний малюнок сепією “Серед товаришів”, де впізнавані і сам Шевченко, і його польські друзізасланці Людвіг Турно і Броніслав Залеський. Дослідниця стверджує: сепія — одна з найкращих, створених у складних похідних умовах експедиції, спорядженої для пошуків кам’яного вугілля в горах Каратау. “Але чи Шевченко малював це все заради сюжету і деталей? Він хотів увічнити таким чином своїх друзів і ту мить короткого відпочинку після чергового переходу…” (с. 83).
Аналізуючи портрети, Н. Наумова зазначає, де зберігаються, кому належали, на яких виставках їх експонували. Таку скрупульозність, докладність виявляє авторка і в ставленні до написів і автографів на роботах, до найменших деталей і штрихів, які можуть пролити світло на історію створення чи атрибутування.
Дослідниця зауважує подробиці, які об’єднують роботи Шевченка, визначаючи його стиль, манеру письма, вказує на улюблені деталі і лейтмотиви. Приміром, про портрет чоловіка і дружини Якобі вона зазначає: “Портрет виконаний у листопаді, але зображено літній пейзаж. Подібне дерево бачимо у композиції “Дві дівчини” і “Старий на цвинтарі”, художник просто підставляє його…” (с. 114).
Оповідаючи історію написання портрета відомого акторатрагіка Айри Олдріджа, авторка опирається на спогади дочки Федора Толстого Катерини (у заміжжі Юнге), лист Шевченка до актора Михайла Щепкіна (від 6. ХІІ. 1858), а також опубліковані враження французького поета Теофіла Готьє “Подорож у Росію” (1893). Зіставляючи дати, Н. Наумова зауважує збіг, який зворушує читача, змушує замислитися над дивовижними поворотами долі: “У серпні 1861 року Олдрідж приїхав на гастролі до Києва і грав у міському театрі, студенти Київського університету чекали його після вистави і несли на руках до готелю “Європа”, де він мешкав, і це були ті самі студенти, що зустрічали у травні того ж року домовину Шевченка на Ланцюговому мосту” (с. 132).
Монографія “Особистості на портретах Шевченка” містить ґрунтовний науковий апарат: список використаної літератури, перелік ілюстрацій та скорочень, іменний покажчик, резюме англійською мовою. Ілюстрації — аналізовані портрети, видрукувані на якісному крейдяному папері, доповнюють дослідження, дають змогу глибше осмислити прочитане. Розвідка Надії Наумової — вагомий внесок у дослідження не тільки мистецької спадщини Шевченкахудожника, це — майстерний портрет Шевченкової епохи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment