ЗВЕРНЕННЯ до Президента України П. Порошенка

Копія: Голові Верховної Ради України А. Парубієві

Шановний пане Президенте!
Як відомо, антидержавна та відверто антиукраїнська гуманітарна політика Ваших поперед­ників, особливо у мовній сфері, спричинилася до трагічних наслідків: анексії Криму і війни на Донбасі. Зараз спостерігаються подібні тенденції щодо Закарпаття.
Догоджати національним меншинам, які свого часу були впроваджені в Україну з метою її колонізації, — небезпечно для цілісності держави.
Тому звертаємося до Вас, Гаранта Конституції, з вимогою: використовуючи свої повноваження, сприяти якнайшвидшому ухваленню Верховною Радою України Закону України про українську мову, який би відповідав Конституції України та справді сприяв “застосуванню української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності” (Указ Президента № 534/2016 від 1 грудня 2016 року “Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері”).
Ситуація, яка склалася в пост­колоніальній Українській державі, передбачена статтею 5 Декларації про право на розвиток, прийнятої резолюцією 41/128 Генеральної Асамблеї ООН від 4 грудня 1986 року. У ній ставиться недвозначна вимога: “Держави повинні вживати рішучих заходів, спрямованих на ліквідацію масових і грубих порушень прав людини, народів і осіб, спричинених такими ситуаціями, які є наслідком апартеїду, усіх форм расизму і расової дискримінації, колоніалізму, іноземного панування й окупації, іноземного втручання і загрози національному суверенітету, національній єдності й територіальній цілісності, загрози війни і відмови визнати основоположне право народів на самовизначення”.
В Україні й досі грубо порушують природне й конституційне право українців на “всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”, на державному рівні ігнорують статті 10 й 11 Конституції України.
Звертаємо Вашу увагу, пане Президенте, що у Вас є предостатньо підстав, аби, використовуючи статті 8 та 10 Конституції України, а також рішення Конституційного Суду від 1999 року, зупинити нову русифікаційну хвилю, яка загрожує існуванню самої української нації, що століттями була позбавлена (434 укази і постанови про заборону української мови) права на рідну мову. І аргументи адептів “русского міра”, що “так історично склалося” лише утверджують у необхідності відновлення наших історичних прав на українську мову, українську культуру і українську історичну пам’ять.
Принагідно нагадуємо, пане Президенте, що згідно з статтями 10-ю та 8-ю, “Конституція має найвищу юридичну силу (а не закон Ка-Ка). Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюють на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії”.
Стаття 10 Конституції України стверджує: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”. Отже, будь-які “домовленості” з приводу функціонування української мови як державної в окремих районах Донбасу, Закарпаття, Буковини є антиконституційними і вимагають від Вас, пане Президенте, застосування відповідних санкцій…
А ще нагадаємо, що відповідно до Рішення Конституційного Суду (№ 10 — рп/99) у пункті І зазначено: “Українська мова є обов’язковим засобом спілкування при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування… в інших публічних сферах суспільного життя”. У пункті ІІ сказано: “У навчальному процесі мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова”.
Що ще можна до цього додати? Слово за Вами, пане Президенте, щоб Ви, опираючись на ці фундаментальні правові норми, діяли рішуче і відповідально і не дозволяли нікому відступатись від духу Вищого Закону, оскільки у 68-й статті є нагадування, що “кожен зобов’язаний неухильно дотримуватись Конституції України… Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності”. Так само ще раз нагадаємо про заключну дефініцію Конституційного Суду від 1999 року: “Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим”.
Відштовхуючись від цих Конституційних положень, ми, учасники науково-практичної конференції, вимагаємо негайно:
1. Скасувати Закон “Про засади мовної політики” від 2012 р. (Закон Ка-Ка).
2. На найближчій сесії ВР ухвалити закон про українську мову в новій редакції.
3. Доручити Національній раді з питань радіо і телебачення позбавити ліцензії тих мовників, які порушують Конституцію України і ведуть мовлення на території держави мовою російського окупанта.
4. Зобов’язати всіх чиновників, зокрема і міністра МВС Авакова А. використовувати лише українську державну мову під час виконання своїх службових обов’язків.
5. Розробити і запровадити цього року Програму розвитку та функціонування української мови до 2028 року.
6. Атестувати всіх без винятку державних службовців на знання української державної мови.
7. Доручити Урядові підготувати у стислі строки аналітичну довідку щодо реального стану функціонування державної мови згідно з Конституцією України (зокрема ст. 10) в усіх сферах життя країни на всій її території включно з Автономною республікою Крим. За цим же принципом подати аналіз функціонування російської мови в Україні. Аналітичні довідки мають базуватися на зіставленні демографічної ситуації згідно з останнім переписом населення в усіх регіонах держави. Особливо виділити інформаційний простір країни.
8. Створити за пропозицією Інституту української мови НАНУ громадський моніторинговий центр, широко залучивши до нього різні соціальні групи для всебічного вивчення ситуації з функціонуванням української мови у всіх регіонах України.

Українська мова є консолідуючим чинником української держави і ті, що її відкидають, відкидаються від єдиного цілісного національного організму. Не хочеш української мови — не хочеш України. Будь-які теревені про поліетнічність чи полікультурність — від лукавого.
Пам’ятаймо, що без мови немає нації, отже, і української держави.
Пане Президенте, нині, коли Україна четвертий рік перебуває в стані війни з Росією, особливо гостро постає питання інформаційної безпеки. Внаслідок відсутності в українських владців стратегічного мислення і необхідності зміцнення інформаційної безпеки існуюча недолуга інформаційна політика перетворюється на руйнівну силу держави.
Останні “новації”, які запроваджує нове керівництво в Суспільному мовленні, — це курс на інтернаціоналізацію та двомовність українськомовних регіональних ЗМІ, 90% яких були і є українськомовними.
Громадськість, спостерігаючи за так званою реформою “суспільного мовлення”, розцінює це як злочин проти Української держави.
Під виглядом реорганізації обласних телерадіокомпаній запущено механізм знищення регіональних ТРК. Це призводить до того, що мільйони слухачів позбавлені щоденної українськомовної інформації з життя свого регіону. А досвідчені й патріотично налаштовані журналісти і технічні працівники уже звільнені. Нерухомість, яка вивільняється в результаті такої “реформи”, переходить до рук олігархів.
Усвідомлюючи наслідки непродуманого реформування національної інформаційної сфери, що тягне за собою послаблення національної безпеки, закликаємо Президента України не йти на необдумані й руйнівні за своїми наслідками “новації” в Суспільному мовленні. Висловлюємо сподівання, що Президент як гарант Конституції незалежної України зробить усе, аби не допустити непередбачуваного. Перемога у війні з Росією починається з утвердження національної ідеї і формування українських національних цінностей у свідомості наших громадян, а також ефективної протидії українських ЗМІ зовнішнім впливам — агресивній інформаційній війні Росії, яка ведеться цілодобово на всій території України.
Мусимо усвідомити, що інформаційна національна безпека України, — це захист нашої суверенної ментальності. Бо нації, за визначенням Ліни Костенко, “вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

Підписали:
П. Мовчан, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка;
М. Жулинський, директор Інституту літератури НАНУ;
І. Фаріон, доктор філологічних наук;
О. Пономарів, доктор філологічних наук;
М. Сидоржевський, голова НСПУ;
М. Сулима, заст. директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
П. Гриценко, директор Інституту української мови НАНУ;
М. Голомша, голова ПП “Патріот”;
Г. Філіпчук, академік НАПН України, співголова Форуму “Українська альтернатива”;
І. Заєць, народний депутат України І—ІV, VІ скликань ВРУ, міністр екології та природних ресурсів (2000—2001 рр.);
В. Семистяга, голова Луганського ОО ВУТ “Просвіта”, головний редактор всеукраїнського журналу “Бахмутський шлях”, науковець ЛНУ ім. Т. Шев­-
ченка;
М. Бугаєць, голова Конгресу громадських об’єднань України;
Р. Мовчан, доктор наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
І. Павлюк, письменник, доктор наук із соціальних комунікацій, член НСПУ, провідний науковий співробітник Інституту літератури НАНУ;
О. Грецький, Інститут математики НАНУ;
П. Яценко, Інститут української мови ім. Т. Шевченка НАНУ;
О. Свитка, вчитель україно­знавства, Грушівська с/ш, Дніпропетровська обл.;
О. Руда, Інститут української мови НАНУ;
М. Гогуля, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
Л. Мороз, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
П. Михед, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
Г. Сиваченко, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
Р. Кисельов, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
В. Василенко, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
М. Бондар, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
О. Брайко, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
Л. Голота, головний редактор газети “Слово Просвіти”;
Є. Букет, головний редактор газети “Культура і життя”;
І. Ющук, професор, канд. філологічних наук;
С. Боцій, Українська світова спілка учителів;
В. Клічак, ВЦ “Просвіта”;
О. Олексюк, голова Херсонського ОО ВУТ “Просвіта”;
О. Жмудовська, журналіст;
Е. Овчаренко, журналіст;
О. Поліщук, учений секретар Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ;
Н. Горголюк, Інститут української мови НАНУ;
Л. Мужук, кінорежисер, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, народний артист України та інші.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment