Арсен та Ласочка

Уперше цей літературний твір Григора Тютюнника під назвою “Ласочка” був опублікований півстоліття тому (журнал “Малятко”, 1968, №7). Відтоді з’являвся друком не один раз: і у книжках для дітей, і у вибраних творах. Найновіше видання: Тютюнник Г.М. Степова казка: казки та оповідання. – К.: Веселка, 2008.
Однак у родинному архіві письменника зберігся машинопис цього твору, який називається “Арсен та Ласочка”. Після текстологічного прочитання виявилось, що оповідання друкується з певними скороченнями. Готуючи до друку, цю частину основного тексту виділили іншим шрифтом.
Думається, що подібне редагування, а точніше, — просто скорочення, викликане так званими тодішніми ідейними міркуваннями, що виражались у намаганні зобразити тільки позитивного героя, особливо у творах для дітей. Але ж як маленькі читачі, а то й слухачі, навчаться розуміти в житті добро, коли не зіткнуться зі злом, що зображене в літературному творі?
Хоч би як там було, однак упевнений: те, що написав талант Григора Тютюнника, має бути опублікованим.

Олексій НЕЖИВИЙ
Григір ТЮТЮННИК
Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро… хря-хря…
Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища.
А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.
Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба.
— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну. Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.
— Бойове! — сказав Арсен. — То що тобі — рибки закортіло? Лисеня тоненько писнуло.
— Ну, на вже, — Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка…
Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.
— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживку.
А коли озирнувся, лисеняти вже не було.
Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув йому рибину — одну, бо лисеня більше не просило.
Так вони й потоваришували.
Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: “Встань!” або “Ляж!”, то треба вставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й ждала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.
Сидить і спить.
А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик — є окунь!
— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу.
З того дня він вже не боявся спати на рибалці, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.
А раз ішов берегом мисливець з рушницею за плечима. Порівнявся з Арсеном та Ласочкою:
— Добридень, діду!
—Здоров!
— А лисицю оно бачите?
— Бачу.
— То я її зараз підстрелю, — і зняв рушницю.
Ласочка схопилася на ноги й захвилювалася.
— Спробуй… — усміхнувся Арсен.
Мисливець звів курок, став цілитися.
— Ляж! — тихо сказав Арсен до Ласочки, і вона припала до землі.
— Диви! — спантеличився мисливець, опускаючи рушницю. — Тільки ж була і щезла.
— Справді… — і собі озирнувся Арсен, ховаючи посмішку в долоню. — Прудка…
Наступного дня вони знову рибалили вдвох — Арсен і Ласочка.
Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі.
Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?
А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає…
А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.
— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен.
Лисиця задрібушила передніми лапами, замолотила хвостом по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.
— Те-те-те…— весело сказав Арсен. — Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?
І кинув на кручу рибину.
Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками…
З того часу вони рибалили втрьох.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment