Ольга ЖМУДОВСЬКА
28 лютого 2018 року, після чотирьох років спротиву та боротьби української громадськості, Конституційний Суд України скасував сумнозвісний провокаційний закон “Ка-Ка” (“Про засади державної мовної політики”). Нині мовну ситуацію регулює лише ст. 10 Основного закону, яка визначає державною мовою України українську.
Та не все так просто — і про це 6 березня в Українському кризовому медіа-центрі під час прес-конференції “Закон Ківалова-Колесніченка скасований — що далі?” говорили представники громадськості: керівниця проекту “Є-мова” та “Безкоштовні курси української мови” Анастасія Розлуцька, доктор політичних наук, професор Володимир Кулик, співкоординатор руху “Простір Свободи” Тарас Шамайда, член правління НСТКУ Юрій Макаров. Трохи більше року тому вони, як і ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, підписали звернення до Президента, Уряду, ВРУ, наполягаючи на надважливості ухвалення нового закону про українську мову. Нині в Парламенті є вже кілька законопроектів, а найпривабливіший на той час закон № 5670 за рік приріс літерою “д” і депутатськими поправками, які науковці і мовники сприймають неоднозначно. Зокрема 21 лютого на Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня рідної мови (її матеріали друкуємо у нинішньому і минулому числі “СП”) декілька промовців висловили критичні зауваження до внесених депутатами правок під час голосування законопроекту в першому читанні. Ці правки, на думку мовників, нівелюють прогресивний зміст попередньої редакції закону.
Але, стверджує Тарас Шамайда, один із найактивніших координаторів депутатської співпраці задля просування закону про українську мову, і в нинішній редакції закон № 5670д є актуальним, бо чітко зазначає, що українська мова — єдина державна. Політолог Володимир Кулик підкреслив, що потрібно чітко розділяти закон саме про державну мову й закон про мови нацменшин — і це практика європейських країн, які жорстко підтримують статус своїх мов: “Закон охоплює та регулює застосування саме державної мови, а не мов загалом. Такий підхід відповідає європейській практиці мовного регулювання, він дозволяє уникнути непотрібного змішування та протиставляння в одному законі державної мови та інших мов із геть іншим статусом та функціями”.
Важливо, що законопроект передбачає чіткі механізми контролю за його виконанням. “Ми можемо бачити, що саме чіткі санкції за порушення квот на українську мову на телебаченні і радіо стимулюють власників каналів дотримуватися встановлених правил. Так само має бути і з використанням мови держслужбовцями та працівниками в публічних закладах”, — зазначив Тарас Шамайда. Для перевірки рівня володіння українською мовою в Україні має бути створено Центр сертифікації і мають бути “мовні інспектори”. Та водночас законопроект зазначає і те, як людина, що не володіє українською мовою, може отримати допомогу в її вивченні — держава мусить надавати таку допомогу, тоді як зараз цим займаються лише волонтери.
Промовці зазначили, що застосування української мови в країні й так зростає за останні чотири роки, коли значна частина нещодавно російськомовних громадян переходить на українську: “Так люди в умовах війни прагнуть почуватись українськими патріотами”, — зазначив Юрій Макаров. Статистичні ж дані, отримані торік у травні, демонструють: понад 64 % громадян України вважають, що держава має підтримувати насамперед українську мову, 68 % вважають, що документація в державних закладах має вестися лише українською мовою, 59 % підтримують українську як єдину в спілкуванні в установах.
У разі ухвалення цього законопроекту, стверджує Володимир Кулик, суперечки про те, чи повинні держслужбовці, зокрема й найвищого рівня, говорити лише українською мовою, відпадуть. Пізніше він зазначив, що найменше сподівань на підтримку під час голосування очікується від депутатів фракції БПП — хоча такою позицією вони дискредитують Президента, соратниками якого себе називають. Поки ж до них та до найвищих керівних осіб направляють свої звернення десятки громадських організацій, рухів, ініціатив — немало серед них із Донбасу. Зараз найбільші перспективи є саме у законопроекту
№ 5670д — він був напрацьований робочою групою правників, громадських активістів та експертів із мовних питань при Координаційній раді з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України і підтриманий цією радою та профільним комітетом ВР. Ініціаторами внесення законопроекту на розгляд ВР є 76 депутатів від “усіх пост-майданних фракцій, від дуже різних депутатів”, зазначив Тарас Шамайда. Його підтримують науковці Львівського НУ
ім. І. Франка, НУ “Києво-Могилянська академія”, КНУ ім. Т. Шевченка, Міністерства культури, освіти і науки, молоді та спорту тощо. Науковці, митці, представники професійних спілок звертаються і вимагають закону про функціонування української мови як державної — і вочевидь, дуже скоро ми станемо свідками того, як цю вимогу сприймають у Парламенті конкретні політики, як вони голосуватимуть. Чи швидко вдасться ухвалити цей, чи, можливо, інший законопроект про державну мову? Чи спотворять нардепи існуючу версію законопроекту новими правками чи, навпаки, — удосконалять? Чи висловиться, нарешті, на підтримку такого Закону Президент? Відповіді на всі ці гострі запитання почуємо вже скоро.
Перший бій виграно. Боротьба за мову триває
