Богдан САВАК,
директор Денисівського краєзнавчого музею, голова Козівського районного товариства “Меморіал” ім. В. Стуса, Тернопільська область
30 червня 1941 року у Львівському будинку “Просвіти” проголосили Акт відновлення Української держави. У цей історичний день на Високому Замку замайорів український жовтоблакитний стяг, а Львівська радіостанція повідомила світу, що український народ є господарем на своїй землі.
Цю подію панічно сприйняли берлінські верховоди. Їм навіть у голову не вкладалося, щоб проти великого “рейху”, якому вже покорилася вся Західна Європа, зі спротивом виступили українці, зокрема ОУН. Тож 5 липня 1941 року гестапівці заарештували голову Проводу Степана Бандеру, а через кілька днів його заступника — Ярослава Стецька і ще 300 членів ОУН, з яких 15 розстріляли. На ультиматум Гітлера відкликати Акт відновлення Української держави Провідники ОУН Степан Бандера та Ярослав Стецько відповіли відмовою, за що потрапили до концтабору Заксенгавзен.
Понад два роки без керівника Проводу боролася ОУН у тилу ворога з гітлерівськими завойовниками. Та коли стало очевидним, що Совєтська армія відтісняє німецький фронт на Захід, що вся Україна осьось опиниться у полум’ї війни двох окупантів — Гітлера і Сталіна, виникла необхідність скликати Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН. Він мав відбутися у селі Золотій Слободі, нині Козівського району, на обійстях Петра Чарківського та Василя Фостяка, котрі мешкали на його хуторі за цвинтарем. Коли всі делегати зібралися, українська поліція їм доповіла, що німці в якийсь спосіб про це довідались та робитимуть у селі облаву. Треба було негайно змінити місце постою. На роздуми не було часу. Заступник провідника СБ Петро Федорів, рідний брат якого Ярослав у червні 1943 року одружився з веснівською дівчиною Тетяною Микитів, запропонував братовій перебазувати делегатів на їхнє обійстя. Та батько Тетяни боявся, щоб німці, дізнавшись, не знищили його заможного господарства. Про це Тетяна пожалілася своїй стрийні Ганні Микитів, яка жила по сусідству, через межу. Ганна її заспокоїла, і представники Збору перемістилися у стодолу Григорія та Ганни Микитівих. Незабаром після того всю околицю сколихнула звістка, що в Золотій Слободі була облава й німаки застрелили якогось випадкового чоловіка з Козови на прізвище Баран.
Отже, перебував тоді Головний Провід (у кількості 22, за іншими джерелами — 27 делегатів) на денисівському хуторі Веснівка, що за три кілометрів від Золотої Слободи. Так задокументовано. Насправді делегатів було набагато більше. Жили вони у стодолі, а коней (котрі мали, бо частина могла приїхати поїздом, який проходив через Веснівку) пустили пастися у долини, під сусіднім селом Плоскою. Упряжу та сідла поховали в полі, у полукіпках збіжжя. Була серед них і обслуга: лікар, дві кухарки, друкар і сторожа (більшість приїхали з охоронцями). Варту несли переважно молоді хлопці та студенти, які велосипедами їздили дорогами у радіусі трьох кілометрів від місця Збору. У той час навіть млин, який був у селі Золотій Слободі та обслуговував людей із навколишніх сіл, чомусь вимушено став на ремонт. Людей, які йшли чи підводою намагалися їхати з Веснівки в Золоту Слободу чи навпаки — зі Слободи на Веснівку, охоронці доріг ввічливо та культурно перепрошували й завертали зворотно. І ніхто тому не противився, бо здогадувалися, що на Веснівці відбувається щось незвичайне, але не знали що. На той час знаними Ганні Микитів були лише дві братові — це Надія та Анастасія Ґадачки із Золотої Слободи та Петро Федорів з дружиною Філею, вихідці з села Кривого.
Стодола Григорія і Ганни Микитівих була стара, невелика, а тому тісна. Поряд була нова, велика — Миколи Микитіва (батька Тетяни), й Провід вирішив частково переселитися туди. І хоч їхнє керівництво було інформоване, що господар проти, боїться, відповіло: “А ми й питати не будемо”. Так і сталося. Цим особливо була задоволена Тетяна. Делеговане представництво на Веснівці перебувало два тижні, хоч у документах значиться, що постанови воно ухвалило 21—25 серпня 1943 року.
В останній день перебування один із учасників Збору сказав Ганні, що хоче помити голову, але йому потрібна легка, м’яка вода. Вона послала свого сина Мирона на Ставки, і він приніс банку тієї води. Цього чоловіка вона запам’ятала так: “Він високий, стрункий, у голубій сорочці, яка на плечах була трішки продерта, але загаптована”.
У той час студент, який був під хатою, що, очевидно, приніс “грипс”, шепнув Ганні Микитів: “А знаєте, з ким недавно говорили? Це Микола Лебідь”. Але я схиляюся до думки, що це ім’я було названо конспіративно. То був Роман Шухевич.
Сьогодні нам відомо, що Третій Збір ОУН, який відбувся на хуторі Веснівці (Перший відбувся у Відні, Другий у Кракові), в ухвалених програмних постановах докорінно реорганізував структуру Проводу, зробив організацію демократичнішою та обрав Бюро Проводу — новий склад керівного органу. До нього увійшли Роман Шухевич — голова Бюро, Дмитро Маївський та Ростислав Волошин — його заступники.
До складу Проводу увійшли Василь Кук — організаційний референт, Дмитро Грицай — начальник Генерального штабу, Яків Бусел — політичний референт, Микола Арсенич — начальник СБ, Михайло Степаняк — особливі доручення, Роман Кравчук — провідник ОУН на ПЗУЗ, Петро Дужий — референт пропаганди, головний редактор журналу “Ідея і чин”, полковники Василь Сидор та Роман Клячківський. Відомо, що в роботі Збору також узяли участь о. Іван Гриньох, Омелян Логуш, Василь Охримович, Микола Лебідь, Мирослав Паділович, Йосип Позичанюк, Мирослав Прокоп, Дарія Ребет, Зиновій Марцюк, Василь Турковський, Петро Федорів та Зіна Л. (прізвище невідоме, зі Східної України).
Коли робота Збору завершувалася, його верхівка попросила Григорія та Ганну влаштувати їм вечірку. На ній було гамірно, весело, багато співано пісень. Ганна тоді була ще молода, вродлива і мала гарний голос. Під час цього дозвілля один із партизанів поклав їй руку на плече й сказав: “,А чи знаєте, що у вас було? У вас був Вибір. Колись, як Україна стане вільною, то на вашій хаті ці слова будуть написані золотом”.
Кількома словами слід охарактеризувати легендарну постать Романа Шухевича. Народився він 1907 року на Львівщині. 1926 року закінчив Львівський політехнічний інститут, а паралельно й старшинську школу польської армії. 1929 року влився в ОУН, 1930го — одружився з дочкою священика Наталією Березинською. 1933 року в подружжя народився син Юрко, а 1941го — дочка Маруся. 1934го був арештований поляками — сидів у концтаборі Березі Картузькій. Після так званого “возз’єднання” у червні 1941 року песиголовці Львівського Управління НКВД закатували 5450 львів’ян, зокрема і його рідного брата Юрія, на тілі були сліди тортур — виколоті очі, відрізані вуха, поламані пальці, руки, ноги, на спині та на грудях москалі вирізали тризуб… Тоді над тілом свого брата Роман Шухевич поклявся до останньої краплі крові захищати свій народ від московських нелюдів. Відтак у 1943—1950х роках він — Голова Проводу ОУН, Головний командир УПА, голова Секретаріяту УГВР. Загинув 5 березня 1950 року під Львовом у селі Білогорщі.
Із цих скупих рядків стає зрозуміло, що цей легендарний командир був і залишився взірцем вірності служінню Україні, символом нашої нації, хоч його ненавиділи полякишовіністи та московські ординці. Й це не дивно.
…Сонячний липневий день 1990 року. Тоді колона денисівських просвітян на чолі з портретом Тетяни Федорів (художник Олег Стахів) у маєві жовтоблакитних прапорів із Денисова пішла в семикілометровий похід на хутір Веснівку, до обійстя патріотки рідного краю, а згодом українськоканадської письменниці Тетяни Федорів (дівоче прізвище Микитів), де вона народилася та провела юні роки. Сюди прибули і просвітяни з сусіднього села Золотої Слободи. Того дня на подвір’ї патріотки, у річницю її відходу у вічність були виголошені доповідь, промови, учні Денисівської школи декламували поезії, зведений хор просвітян обох сіл проспівав кілька повстанських пісень та Гімн України, а поет Ярослав Тучапський прочитав свій віршприсвяту “Підбитая пташка”. Це була перша офіційна згадка про св. п. Тетяну Федорів.
4 липня 1992 року, незважаючи на окремі перепони сільського керівництва, стараннями місцевих просвітян у селі Денисові відбулася велика імпреза — відкрито три пам’ятники: видатному музичному діячеві о. Йосипові Вітошинському, воїнові летунської армії УНР, та українському письменникові в Канаді Михайлові Шарику, а біля місцевої школи — полум’яній патріотці рідного краю Тетяні Федорів.
Ішли роки. Уперше статтю про Вибір, який відбувся на Веснівці, написав автор цих рядків і вона була частково надрукована під заголовком “Тетяна Федорів: життя на вівтар української Волі” (с. 204—207) у регіональному щорічнику “Тернопілля’97”.
Через три роки вчений секретар Тернопільського обласного краєзнавчого музею Ярослава Гайдукевич у своїй книжці “Золота Слобода” (Тернопіль: Лілея, 2000. — 182 с.) написала, що в її родинному селі влітку 1943 року на обійстях Чарківських і Фостяків перебував штаб Проводу ОУН — 22 військовики на чолі з Миколою Лебедем, які, отримавши повідомлення про облаву німців, перенесли збір на Веснівку (с. 63). Ці слова мене заінтригували. Це ж бо та сама подія, про яку мені розповідала Ганна Микитів! Від того часу думки про історію та місце проведення Збору ОУН мене не полишали. Бажаючи дізнатися про подію більше, опрацював багато літератури, але мої знахідки були скупі.
І всетаки щирі розповіді очевидців інтуїтивно підказували, що я на правильній дорозі.
Великою несподіванкою для пошуковців стала поява надрукованого інтерв’ю в газеті “Шлях Перемоги” у серпні 2003 року під заголовком “Василь Кук про ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН 1943 року”. Саме він тоді займався підготовкою проведення Збору. Розпочинається цей допис, зроблений Лесею Боднарук, такими словами:
“21—25 серпня 1943 р. на хуторі Веснівка поблизу с. Золота Слобода Козівського району Тернопільської області відбувся Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН, де ухвалено завдання розбудови в незалежній Україні демократичної держави. Значення ухвал цього Збору є надзвичайно важливим в історії національновизвольної боротьби українського народу”…
Беручи до уваги ці словесні та друковані твердження не тільки згаданих людей, а й багатьох інших (денисівських і золотослобідських), будучи на посаді працівника сільського краєзнавчого музею перед своїми керівниками багато разів порушував питання про пошанування на Веснівці цього обійстя — як місця ІІІ Великого Надзвичайного Збору. Та вони категорично забороняли, посилаючись на те, що туди ведуть погані ґрунтові дороги, крім того, позаяк обидва обійстя сусідів Микитівих не замешкані, тому занедбані, заросли бур’янами й вищому начальству може такий краєвид не подобатись, а вони хочуть “доробити до пенсії”.
Минуло 10 років. Наближалася ювілейна дата — 70річчя від часу проведення Збору. Тоді в Інтернеті з’явилася інформація, що депутати ВР України Олег Панькевич і Леонтій Мартинюк зареєстрували у Верховній Раді законопроект “Про відзначення 70річчя проведення Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН”.
У пояснювальній записці до проекту читаємо: “21 серпня 1943 року, втретє за свою історію, було скликано Великий Збір ОУН — найвищий керівний орган Організації Українських Націоналістів. Нарада тривала до 25 серпня на хуторі Веснівці поблизу с. Золотої Слободи Козівського району Тернопільської області”. Та, на жаль, через тогочасну проросійськи налаштовану більшість він не знайшов належної підтримки.
Попри антиукраїнський режим Партії регіонів, за підтримки патріотів 21 серпня 2013 року на Веснівці — місці проведення ІІІ Збору — за 22 роки Незалежности України вперше пошанували цю знаменну подію. З того приводу багато скептиків нашу затію обмовляло та продовжують чорнити (навіть були листи), щоб не заплутували історію. Мовляв, де таке могло бути: Перший Збір ОУН відбувся у Відні, Другий — у Кракові, а Третій на якомусь там хуторі…
17 жовтня 2014 року професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук у Денисівському краєзнавчому музеї репрезентував свій двотомник “Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940—1950)”. Того дня примірник такого видання з автографом отримав у дар і наш Музей. Знайомлячись із ним, знаходимо витяг із протоколу допиту одного з учасників ІІІ Збору Михайла Степаняка. Подаю дослівно фрагмент його тексту:
“Вопрос: Где и когда состоялся ”3й Надзвычайный велыкый збор”?
Ответ: “3й Надзвычайный велыкый збор” состоялся в августе 1943 года на хуторах, имеющих найменование хутора, расположенных в 2—3 километрах от села Золотая Слобода Козовского района Тернопольской области” (Т. — І. — С. 319).
У читачів може виникнути запитання: чому слідчий не записав конкретної назви хутора? Про це ми знаходимо відповідь у подальшому тексті протоколу. А тому, що Збір готувався у великій таємниці, навіть псевда кожного учасника були замінені.
Окрилившись подіями святкування 75х роковин — створення УПА, які відбулися торік, та йдучи назустріч 75річчю проведення ІІІ Великого Надзвичайного Збору ОУН, для повноти доведення доказової бази автор цього допису звернувся із запитом у Тернопільське обласне Управління Служби безпеки України. З цього приводу отримав таку відповідь:
“Шановний Богдане Маркіяновичу!
Повідомляємо, що Управлінням СБУ в Тернопільській області Ваше звернення уважно розглянуто. Серед архівних матеріялів необхідної Вам інформації не знайдено.
Водночас інформуємо, що історичні дані про ІІІ Великий Надзвичайний Збір ОУН, можливо, знайдете у виданнях колишньої навчальної літератури КДБ СРСР, що тепер є загальнодоступною, зокрема в книгах:
Л. С. Бурдин, И. В. Хамазюк, С. В. Прудько, И. А. Кулешов. “Подрывная деятельность украинских буржуазных националистов против СССР и борьба с нею органов государственной безопасности”. — Москва: Высшая школа КГБ при СМ СССР, 1955.
Б. Ф. Шульженко, И. В. Хамазюк, В. Т. Данько. “Украинские буржуазные националисты”. — Москва: Высшая школа КГБ при СМ СССР, 1963, які можуть зберігатися у Галузевому державному архіві СБУ (м. Київ, вул. Золотоворітська, 7), або на сайті “Военная литература” militera.lib.ru
З повагою — заступник начальника Управління (підпис) С. Приходько”.
Відповідно на це посилання було зроблено запит у Галузевий державний архів СБУ й на державному бланку цієї організації 29.12.2017 р. під № 24/36482 наш Музей отримав таку відповідь: “За результатами опрацювання Вашого звернення повідомляємо, що згідно із протоколом допиту Степаняка М. Д. від 25.08.1944 р. ІІІ Великий Надзвичайний Збір ОУН відбувся у серпні 1943 р. на хуторі за 2—3 кілометри від с. Золота Слобода Козівського району Тернопільської області (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т. 1, арк. 48).
В одній із зазначених Вами книг — “Украинские буржуазные националисты” (Москва, 1963) на сторінці 72 подано аналогічну інформацію про згадану подію. Інша — “Подрывная деятельность украинских буржуазных националистов против СССР и борьба с нею органами государственной безопасности” (Москва, 1955) не містить ніяких відомостей про ІІІ Великий Надзвичайний Збір ОУН.
З повагою — директор Державного архіву (підпис) А. Когут”.
Тут варто доповнити: Михайло Степаняк — учасник ІІІ Збору ОУН. Як фахівець (магістер права) був відповідальний за розроблення окремих розділів його програмних постанов. 30 липня 1944 року в бою з енкаведистами був тяжкопоранений. Знепритомнівши, потрапив песиголовцям у лапи.
Гадаю, що вміщена в цій статті доказова база нарешті вгомонить розбіжні думки моїх опонентівдослідників. Годі шукати в молоці кістку!.. Натомість вважаю за компроміс охочим долучитися до створення на обласному рівні ювілейного Організаційному комітету зі святкування події 75річної давнини, організувати конференцію, на якій на фаховому рівні висвітлити значення ІІІ Великого Надзвичайного Збору ОУН у контексті тогочасної боротьби за незалежність України.
Р. S. А може, про цей законопроект пригадають депутати Верховної Ради України (його № 2470а від 02.07.2013 р.), ухвалять постанову й на державному рівні ми відзначимо ювілейну річницю. У ньому можна було б ще передбачити, щоб Національний банк України випустив в обіг пам’ятну монету, “Укрпошта” — поштовий конверт, марку та штемпельодноденку.
Сподіваємося, що подія ІІІ Збору, люди, які провели його в умовах окупаційного стану, їхня трагічна будучність будуть визнані та достойно пошановані.
