«Горіть сьогоднішнім вогнем»

19 березня 2018 року українці вітали з днем народження Ліну Костенко. Не кожен міг особисто висловити свої побажання найвизначнішій письменниці сучасності, озвучити свою вдячність і любов до її Слова, але всі, в чиє життя книги Ліни Василівни прийшли назавжди, знайшли спосіб заадресувати свої почуття. Літературні вечори, флешмоби, читання віршів у молодіжних колективах. А соціальні мережі просто вибухнули читацькими зізнаннями, які часто супроводжувалися цитуванням улюблених віршів та висловлювань Ліни Костенко. Сподіваємося, що ця сторінка “Слова Просвіти” передасть почуття і настрої віншувальників Ліни Василівни.
“Митець не може залишатися осторонь реалій свого часу та викликів, які ставить доля його країні. Саме тому вірші та проза Ліни Костенко актуальні. Ліна Василівна — людина принципова та щира, для якої бути чесною з собою та з читачем завжди важливіше за віяння моди та політичну кон’юнктуру. Навіть від звання Героя України вона відмовилася зі словами: “Політичної біжутерії не ношу”. Гострий розум, чесність і любов до України — все це у віршах й прозі Ліни Костенко: “Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі”.
Її твори читають у тилу і на передовій, на її вірші складають пісні.
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
Вітаємо Ліну Василівну зі святом, зичимо довгих творчих років та натхнення! І краще, ніж вона, ніхто не скаже про сьогодення:
“Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава”.
Автор: Julia Aquarius
Фонд “Повернись живим”

Я виросла у Київській Венеції…
Костенко Ліна

* * *
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів… острів Тугорханів…
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев’яної Венеції.
Подав В’ячеслав ГУК

Ліна Костенко
Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
На росах і дощах настояний бузок.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
а післязавтра — казкою казок.
А через півжиття, коли ти вже здорожений,
ця нереальна мить — як сон серед садів!
Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,
і навіть той їжак, що в листі шарудів.
Подав Максим Дорофєєв

Ліні Костенко — 88 років
Сьогодні свій день народження святкує незламна українська письменниця, справжній класик української літератури — Ліна Костенко. Про неї можна говорити багато, бо не існує людей, яких би не зачепили її рядки — чи то у віршах, чи то у прозі. Та сьогодні я хотів би наголосити не на її творчості, яка, без сумніву, надзвичайно цінна для українців. Я хотів би навести кілька цитат цієї величної жінки, які розкривають її як людину, з якої ми маємо брати приклад.
Під час Революції гідності багато хто застосовував наче кліше слова, що “Україна встає з колін”. Це надзвичайно обурило Ліну Костенко. Тоді вона відреагувала так: “Я читаю отут: “коли Україна встала з колін”. І мені робиться млосно. Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують.
Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце збурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах”.
Мені здається, у цих словах ховається чи не ціла національна ідея. Не існує ніяких “колін”, на яких стояли українці. Є лише злети і падіння, які переживає кожна нація.
Ліна Костенко для нас із вами не просто людина. Вона — моральний авторитет, надзвичайно могутня жінка, яка не йшла на компроміси з будь-якою владою і завжди чинила так, як підказувала совість. Без остраху письменниця підписувала 1965 року лист-протест проти арештів української інтелігенції. 1966 року під час львівського судилища над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті “Літературна Україна”. Вона ніколи не замовчувала свою громадянську позицію. Хоча це коштувало їй права друкувати власні твори, яке просто відняли.
Вона, як ніхто, вчить нас шанувати українську націю, працювати на її користь, бути чесними та справедливими.
Дякую Ліні Василівні за творчість, за приклад, за дух та за щирість. Многая літа!
Олег Вишняков
5 TV-канал на день народження
Ліни Костенко: ТОП-15 гострих цитат про Україну, кохання та Путіна
Сьогодні, 19 березня, виповнюється 88 років Ліні Костенко — письменниці, чиє гостре перо заворожує українців своєю щирістю та патріотизмом.
Її твори перекладені англійською, білоруською, естонською, італійською, литовською, німецькою, російською, словацькою та французькою мовами. Ця талановита жінка написала і вимовила дуже багато мудрих слів. Редакція 5.UA зробила добірку найвлучніших цитат письменниці на різні теми.

Про Україну:
“А ви думали, що Україна — так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни”.

Про владу:
“Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії”.

Про українських чиновників:
“Чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе”.

Про державу:
“Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: “Держава — це я”. Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава”.

Про мову:
“Ну, от і дожилася наша мова, була-була безсмертною в віках, але прийшли бендюжники від слова і потопили мову в матюках”.

Про життя:
“Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо “потім” може й не настати”.

Про стосунки між людьми:
“Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна”.

Про уроки історії:
“Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію”.

Про вирішення проблем:
“У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама”.

Про страх:
“Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів”.

Про менталітет українців:
“Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння”.

Про жінок:
“Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан”.

Про п’яту колону:
“Я ніколи не дозволяв собі думати, що в Україні є п’ята колона. Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймні ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер тебе просто готові знищити: “Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!” Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються — чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет”.

Про Путіна:
“І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди. Маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви”.

Про переселенців:
“Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть. Світ за очі, покидавши своє. Шукати Україну в Україні, десь має ж бути, десь вона та є!”

 

Ліна Костенко
* * *
І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані — як туман —
усі вже йдуть за часом, як за плугом.
Яка важка у вічності хода! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Така свавільна, вільна, молода —
невже і я іду вже, як за плугом?!

І що зорю? Який засію лан?
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Невже і я в тумані — як туман —
і я вже йду за часом, як за плугом?..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment