Пам’яті Першого космонавта України Леоніда Каденюка

11 березня виповнилося 40 днів із того дня, коли раптово зупинилося серце першого космонавта Незалежної України, Героя України Леоніда Каденюка. З цієї нагоди Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання “Сузір’я” ініціювало тиждень пам’яті відомої людини, завдяки якій 20 років тому на орбіті Землі вперше пролунав гімн, був розгорнутий прапор Незалежної України та в космосі побував “Кобзар” Тараса Шевченка. Завершив тиждень вечір пам’яті Леоніда Каденюка, який відбувся у п’ятницю, 16 березня, у приміщенні КМДА.
Організаторами виступили УМАКО “Сузір’я” та Київська міська держадміністрація, участь у вечорі взяли відомі науковці, громадські діячі, люди, які близько знали Леоніда Костянтиновича, колеги з Державного космічного агентства України, Аерокосмічного товариства України, Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання “Сузір’я”, Міжнародної екологічної ради, Буковинського земляцтва та ін.
Гості вечора отримали можливість дізнатися про маловідомі сторінки життя та діяльності Леоніда Каденюка, відкрити його зовсім з іншого боку: як людину, як професіонала, як льотчикавипробовувача і сім’янина.
Крім теплих спогадів на вечорі презентували кілька громадських ініціатив щодо увічнення пам’яті Героя України, які взяли під свою опіку УМАКО “Сузір’я” та інші громадські організації. Передусім — перейменування вулиці Московської в столиці на вулицю Леоніда Каденюка, створення волонтерського руху КОЗАК (КОсмічний ЗАгін Каденюка), створення серії муралів на космічну тематику в Києві та по всій Україні, перевидання різними мовами, передусім — англійською й арабською книжки Леоніда Каденюка “Місія — Космос”, створення меморіалу на могилі космонавта на Байковому кладовищі (цим опікується народний художник України Анатолій Гайдамака).
А ще УМАКО “Сузір’я” спільно з Міжнародною радою екологічної безпеки й Аерокосмічним агентством України вирішили започаткувати почесну відзнаку “Зірка космонавта Каденюка”, якою щороку в день народження космонавта нагороджуватимуть людей за досягнення в науці, ракетнокосмічній галузі й захисті екології.
Але найбільшим вшануванням пам’яті Леоніда Каденюка, як відзначали учасники вечора, стане збереження в Україні аерокосмічної галузі й статусу однієї з шести космічних держав світу. Бо, як радив землякам знаменитий фізик Стівен Хокінг, з яким нещодавно попрощалася Америка, треба не дивитися під ноги, а звернути погляди до зір.
Ось які фрагменти виступів учасників вечора.
Олег Володимирович ПЕТРОВ, народний депутат IV скликання, голова правління УМАКО “Сузір’я”:
— Леонід Каденюк — не просто Герой України, не просто генерал, не просто космонавт. Це один із десяти символів Незалежної України. І патріотизм його глибокий: 1997 року, готуючись до польоту, взяв із собою на орбіту томик “Кобзаря” Шевченка. І це єдина друкована книжка, яка побувала в космосі — зараз цей том зберігається у Каневі в музеї Тараса Шевченка.
Це Леонід Каденюк робив щиро і від усього серця. Це якраз той символ, який потрібен Україні. Я дякую нашим американським друзям, які організували зустріч із американським астронавтом Брезвіком. І мене вразило, що на зустріч із американським астронавтом були черги школярів і студентів. А тут так мало людей.
Він пішов із життя дуже рано, раптово, на бігу. Мені здається, ми самі ще не зрозуміли, кого втратили. Інший американський астронавт Майкл Лопес, який приїжджав на один день, сказав, що нам треба готувати космонавтів, бо ми лишилися без символа. Йому запропонували зробити екскурсію по Києву, а він сказав, що хотів би поїхати до Леоніда. І ми повезли його на Байкове кладовище.
Пишаємося, що, дякуючи Леоніду Каденюку, вперше в космосі пролунав державний гімн України, і наш прапор уперше піднявся вище зірок. Мало хто знає, але ми працювали над проектом, і він хотів знову полетіти в космос і НАСА розглядала саме його кандидатуру на командира Шатла. На жаль, Господь розпорядився поіншому. Мабуть, йому там більше потрібні астронавти.
Едуард Іванович КУЗНЕЦОВ, радник голови Державної космічної агенції України, керівник проекту підготовки космонавтів до польоту:
— Хочеться пригадати, як Леонід Костянтинович став нашим космонавтом, як здійснив завдання, поставлене перед ним державою, як жив після повернення з невагомості.
Коли мені доручили керувати цим проектом, ми перебрали багато людей, адже участь у конкурсі зголосилося взяти близько 30 осіб. Він викликав у нас симпатію і як фахівець, і як звичайна людина. І в НАСА, де він стажувався, на нього звернули увагу через його допитливість і бажання пізнати нове.
Коли екіпаж повернувся з польоту, командир екіпажу Кельвер Кегер сказав, що вони дуже раді, що Україну представляв саме Леонід Каденюк і що це гордість для всієї України.
Леонід Костянтинович завжди ходив пішки, їздив у метро, користувався громадським транспортом, без охорони, був надзвичайно скромною людиною.
Валерій Іванович ЦИБУХ, Надзвичайний і Повноважний Посол України, голова Буковинського земляцтва в Києві:
— У грудні ми звернулися до нього з проханням стати почесним головою Буковинського земляцтва в Києві. Він погодився. І це підняло наш авторитет і статус земляцтва. Також він очолював Раду екологічної безпеки, яка об’єднала і відомих науковців, і депутатів, і громадських діячів.
Ми разом із ним переконували в Будапешті в Центральному офісі регіонального екологічного центру для Центральної і Східної Європи в тому, що Україна має серйозні проблеми, особливо на сході. І нам вдалося переконати і нещодавно ухвалено рішення, що Україна увійшла до складу регіонального екологічного центру.
Леонід Костянтинович був автором Екологічної конституції Землі, і кілька президентів із трибуни ООН зверталися до міжнародної спільноти із закликом ухвалити таке зібрання законів. Я сподіваюся, що цю роботу продовжать.
Сергій Олексійович ТАРУТА, народний депутат України, лідер партії “Основа”:
— Леонід Каденюк із 10 років мріяв стати космонавтом, і він свою мрію здійснив. У нас був проект — “Космічна мрія” для молодих космонавтів на кращу концепцію розвитку космосу. Виграла конкурс дівчина, яка з рук Каденюка отримала тижневу путівку до НАСА, щоб на власні очі побачити, як це відбувається.
Він теж любив мріяти. Хотів ще раз полетіти в космос — на жаль, не судилося. Але в Леоніда Костянтиновича була ще одна мрія, яка залежить тепер від нас. Він бачив, як руйнується космічна галузь і намагався це зупинити. І якщо ми залишимося серед шести країн світу, які мають космічні програми, — це буде найкраща данина його пам’яті. Намагаємося переконати керівництво країни, що ми космічна держава, щоб українці продовжували літати і відкривати космос. Маємо унікальну школу, і ця школа може і повинна дати нових космонавтів.
Валентин Порфирович ЯЦЕНКО, голова комісії Охорони здоров’я “Космічна біомедицина”, присутній на усіх етапах програми, коли Каденюка обирали для почесної місії:
— Уже працює школа імені Л. Каденюка, яка готуватиме астронавтів України в чотирьох напрямах, є програма підкорення Місяця з метою виконання програми підготовки нового покоління людей, готових освоювати космос за межами нашої планети.
Олександр Миколайович СЕМЕНЕНКО, голова громадського об’єднання “Трибунал”:
— Сьогодні в залі дуже мало людей. А знаєте, скільки до нього зверталося щодня і скільком допомагав? Він щодня мені телефонував увечері й радився, як кому можна допомогти. Він нікому не відмовляв. Моя мама казала: “Льонечка, ти такий добрий, як же ти зміг полетіти в космос із твоєю добротою?”. Але в цьому була і велика мудрість. Не забуваймо, такі люди народжуються дуже рідко.
Віра Юріївна КАДЕНЮК, дружина космонавта:
— Я розкажу про ті речі, про які ніхто ніколи не чув. Коли Леонід Костянтинович подав заявку в загін космонавтів — тоді ще був Радянський Союз — їх було 9 тисяч охочих. Потім почався відбір, проводили різні випробування, тести. Потім їх лишилося 4 тисячі, а під кінець лишилося 9 осіб, які увійшли до Загону космонавтів. І Льоня був серед них. А знаєте, які тести проводили над ними? Розкажу лише про один. Людину клали на стіл, пропускали через неї струм, доки серце не зупинялося. А тоді проводили реанімаційні заходи, щоб побачити, як швидко можна “запустити” серце і чи можна це зробити взагалі. Як їм потім пояснювали, це робили для того, щоб зрозуміти, що буде, якщо в космосі раптом космонавта вдарить струмом, як швидко людина опритомніє. Отакі були тести. І це лише один, а їх були сотні.
Життя Леоніда Костянтиновича було суцільним ризиком. Він був льотчикомвипробовувачем, і щоразу, коли їм привозили необкатаний літак, з якого треба було витиснути все, — це був ризик. Часто проводили таке випробування: літак піднімали на максимальну висоту і там вимикали двигун, і коли літак починав падати, на мінімальній висоті треба було запустити двигун, знову його вирівняти. Але це не завжди вдавалося.
А ще був експеримент, коли льотчика садили в кабіну і її оббризкували радіоактивною речовиною, щоб подивитися, як поводитимуться льотчик і машина. І дуже часто після таких випробувань льотчика витягували з кабіни, бо він не розумів, де він і що відбувається. Це був жах. І Льоня через це пройшов. Із 50 льотчиківвипробовувачів загону, в якому служив Леонід, серед живих лишилося семеро. І ми, жінки, що жили тоді у військовому містечку, понад усе боялися моменту, коли починали вити сирени. Бо це означало, що знову хтось розбився, і кожна молила Бога, щоб то був не її чоловік.
Але попри те, в житті Леонід був м’якою людиною. За 38 років, що ми прожили разом, він жодного разу не підвищив на мене голос, не сказав поганого слова. Наш син ніколи не стояв у кутку — просто не було причини. Ми ніколи не ділили домашню роботу — кожен робив те, що міг. Він і посуд мив, і підлогу, і прасував.
Льоня протягом 40 років бігав. Через день бігав свої 10 кілометрів. У нас на Печерську біля будинку є куток, де живуть бродячі пси. І щоразу напередодні Льоня питав мене: “А у нас є щось у холодильнику собачкам”? І ми вигрібали все, і він щоразу брав пакет і годував собак. А коли помер наш Аякс, німецький боксер, Льоня всю ніч просидів на лоджії з ним в обнімку — він не міг його кинути. Таким був мій чоловік.
Нізар АльРафаї, віцепрезидент Української Академії наук із міжнародних відносин:
— Немає людей, які можуть наблизити інших до проблем екології більше, ніж космонавти. І що справді дивувало і вражало, наскільки він був скромною людиною. І це відчувалося. Я згадую, як Леонід Каденюк був головою делегації НАНУ в Тайвані й там була зустріч із Мастер Дар Маші. Щоб було зрозуміло, така Мама Тереза в Азії, дуже авторитетна людина. І вона після зустрічі сама встала і провела Леоніда Костянтиновича. Такого ніколи не було. На зустріч із нею чекають місяцями. А вона сама встала і провела. Це багато говорить про людину.
Зараз Академія наук готує переклад його книги “Місія — Космос” англійською та арабською мовами. Також ми хочемо доповнити видання спогадами людей, які близько знали його, працювали з ним, любили його. Бо світ знає легенду про Леоніда Каденюка. А ми хочемо, щоб світ пізнав його як людину.

Наталка ПОЗНЯК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment