Микола ЦИМБАЛЮК
Нещодавно у приміщенні Товариства “Знання” України відбулася презентація книжки краєзнавця Олексія Панасюка “Давня Волинь та Велика (Біла) Хорватія”, яка побачила світ у видавництві ПрАТ “Волинська обласна друкарня” м. Луцька. Автор, колишній нейрофізіолог-дослідник, упродовж майже сорока років захоплювався дослідженнями в галузі краєзнавства, закінчивши 1983 року дворічні курси лекторів-екскурсоводів у Народному університеті при Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури. Книга увібрала в себе матеріали відомого археолога-волинознавця Олександра Цинкаловського (“Стара Волинь та Волинське Полісся” 1986 р., Вінніпег, Канада) та львівського історика проф. Святослава Семенюка (“Історія українського народу”, 2010 р., Львів, “Апріорі”).
Серед присутніх у залі були народний депутат України минулих скликань Мирослав Горбатюк, журналістка з Українського інституту національної пам’яті Тетяна Привалко, письменник Василь Василашко, краєзнавець, науковець Олексій Шпоть, лауреат Шевченківської премії історик Сергій Білокінь, викладач НаУКМА Луція Забава, скульптор Григорій Басанський, фахівець з питань релігії Василь Яковенко та інші небайдужі до рідної історії. Доповідач закцентував увагу слухачів на тому, що державотворчі процеси в історії України, що закономірно, простежуються на кілька століть раніше київського періоду. Серед перших руських князів того часу виділяються імена Самослава, Прибини, Добренти, Коцеляі (Гасила), а також Одоакра, який правив Римом в VІІ cт. н. е. цілих 14 років. До речі, під Зальцбургом збереглася могила Одоакра (він же Одонацер, Отко) з відповідним написом. З 627 року на західних теренах України існувала хорватська держава князя Самослава, яка перемогла аварів, франків, моравів та інших. Ця держава значно розширила свої межі та вплив у Чехії, Богемії, Саксонії, Польщі, Угорщині, Валахії, Волині, Галичині. Її спадкоємцем у Х ст. н. е. став білохорватський князь Славник, який правив цілих 35 років. 981 року Великий київський князь Володимир вирішив повернути цю новостворену державу в підлеглість Києву. Це йому вдалося лише 993 року з допомогою чеського князя Пржемисла. Було спалено 26 поселень, хорватів вивезли на околиці Київської держави. Імовірно, що білі хорвати пішли на службу до Литви, значно укріпивши її позиції в Європі. Замість створення тандему дружніх держав на пограниччі з агресивними сусідами Угорщиною, Польщею Київ набув у особі білих хорватів для себе серйозного супротивника, який мав значні людські та економічні резерви. Зміцніла Литва в ХV ст. разом з Польщею легко захопили українські землі. Відвойовані важливі хорватські поселення Краків, Перемишль та інші міста Володимир Великий втратив уже через кілька років після цих подій. Вони перейшли до Польщі мирним шляхом через об’єднання князівських династій — польської та хорватської. Маємо повчальний приклад одностороннього вирішення конфліктної ситуації в Європі. І хоча Біла Хорватія на першому етапі протистояння була лише об’єктом реалізації інтересів зацікавлених держав і згодом зійшла з політичної арени, однак через кілька століть білі хорвати взяли реванш вкупі з Литвою. Нове державне утворення стало називатися Литовсько-Руським князівством, в якому білі хорвати грали провідну роль.
На думку доповідача, не менш цікавим може бути для читачів розділ з минувшини Волині. Археологи засвідчують існування на землях Волині (с. Зимне) великих ремісничих та торгових поселень волинян чи, можливо, білих хорватів (V—VІ cт. н. е.). Саме цей факт дає підстави думати про існування державних утворень на теренах Волині ще в ранньому середньовіччі. Отже, князівське правління в Україні було на кілька століть раніше від часів Аскольда, тому звуження нашої давньої історії веде до роз’єднання близьких слов’янських народів і не дає цілісної картини минувшини України. Мовна та культурно-традиційна близькість волинян, хорватів та сербів свідчить про спільний етногенез цих народів. У книжці автор також намагається дослідити етногенетичні та історичні зв’язки інших слов’янських народів, що мешкали поза межами України, — в басейні річок Одри та Лаби. В Додатку 1 вміщено короткий життєпис автора, в якому описано пережиті його сім’єю трагічні епізоди з волинсько-польського конфлікту 40-х років минулого століття. В Додатку 2 автор представив газетні статті полемічного характеру. Одна з них (“Комуністична селекція в пошуках універсального солдату”) є результатом дослідження краєзнавцем характеру особливо жорстоких тортур над в’язнями Соловецького табору, який в умовах тоталітарної системи виконував особливе призначення. Автор як фізіолог робить висновок, що часто під виглядом покарання фактично проводились жорстокі біологічні досліди над людьми з військовою метою.
Придбати цю цікаву й пізнавальну книжку можна на книжковому ринку м. Києва за адресою: ст. М “Петрівка”, книжк. р-к, ряд 34, м. 3, “Українська книжка”.
Презентація книжки О. Панасюка «Давня Волинь…»
