Микола ТКАЧ,
етнолог, член НСПУ, канд. істор. наук, професор
185 років тому 26 березня 1833 року в селі Городище Менського району Чернігівської області народився видатний український вчений у галузі кримінального права, юрист-правник, автор численних праць з кримінального права, історії права та судоустрою в Україні — Олександр Федорович Кістяківський. Цього ж року минає 150 літ з дня народження його сина — Богдана Олександровича Кістяківського.
Його дід Омелян Васильович Кістяківський був кріпаком і водночас керуючим родовим маєтком відомого петербурзького сенатора, героя штурму Ізмаїла (на кошти його та його брата О. А. Безбородька було збудовано й відкрито відому Ніжинську гімназію вищих наук) графа Іллі Андрійовича Безбородька в містечку Стольному, що у трьох кілометрах від Городища. А батько — священиком Городищенської Миколаївської церкви, яку торік з ініціативи й коштом Ст. Довгого розібрали й перевезли до Музею архітектури і побуту України в с. Пироговому.
1808 року І. А. Безбородько, навідавшись до свого родового маєтку в Стольному, в залах якого висіли портрети козацьких старшин та реєстрових козаків лівобережних полків, дав “вільну” кільком хазяйновитим кріпакам, серед яких і родина Омеляна Васильовича Кістяківського — керуючого його маєтком. Дружина
О. В. Кістяківського була ключницею у цьому маєтку, тобто — відала всіма коморами графа. Того ж 1808 року за наказом І. Безбородька Кістяківський купив ділянку землі в Стольному на Зубріївській вулиці й побудував будинок на чотири кімнати з амбарами та клунею. Але Омелян Васильович захворів на сухоти і 1810 року помер, залишивши двох доньок та трирічного сина Федора на виховання дружині Марфі. Певний час вдова з дітьми жила в Стольному.
На початку 1812 року Марфа Кістяківська попросила у графа звільнення і зайнялася тільки дітьми. Малий Федько, зі спогадів у “Київській старині”, спочатку навчався у паламаря стольненської церкви, а коли той помер, мати найняла в дім за вчителя прочанина Дем’яна; сестра Настя опановувала науку в графській швейній майстерні. Згодом за клопотанням графа схильного до науки Федора зарахували на навчання до Чернігівського Духовного училища на повне утримання. Після училища він закінчив Чернігівську духовну семінарію. Навчаючись, підробляв приватними уроками на дому для дітей заможних батьків. Навчав навіть доньок Чернігівського губернатора П. І. Могилевського. Коли закінчив семінарію, постало питання з одруженням та працевлаштуванням молодого священика. Ось тоді дружина священика сусіднього села Городище Федора Ясминського (Эсманского), навідавшись до Стольного, “висватала” Федора за свою доньку Ярину. А тесть як посаг передав зятеві свою парафію в Городищі — тамтешню Миколаївську церкву. Сам же, прийнявши чернецтво, переїхав до Домницького монастиря. Молода сім’я завела господарство, садок, згодом придбали млин і пасіку. Народили восьмеро дітей: сім синів і одну доньку. Двоє синів, на жаль, померли, не досягши дорослого віку.
У своїй хаті Кістяківські влаштували школу для селянських дітей. У ній отець Федір безплатно навчав грамоти та Закону Божого. Тут же навчалися й діти самого отця Федора. До Городища переїхала також і мати Федора — Марфа Кістяківська, де в 50-х роках ХІХ ст. померла і була похована на цвинтарі біля Миколаївської церкви.
Родина Кістяківських — це численна плеяда талановитих учених в різних галузях знань. Олександр Федорович — піонер української правової науки, юристом був також його брат Павло Федорович. Брат Микола Кістяківський продовжив батькову лінію: був священиком. Федір і Василь пішли в медицину. Василь Кістяківський захистив докторську дисертацію, практикував і був викладачем Київського університету святого Володимира, потім — професор Гейдельберзького та Страсбурзького університетів. А Федір Кістяківський поріднився з родиною Симиренків. Практикував лікарем.
Сам О. Ф. Кістяківський вступив на юридичний факультет Київського університету святого Володимира 1853 року. По закінченні 1858 року переїхав до Санкт-Петербурга, служив в Урядовому Сенаті, Міністерстві народної освіти. Він публікує свої перші наукові дослідження. Зокрема в журналі “Основа”, де він був членом редколегії і помічником редактора, опублікована його праця “Характеристика російського і польського законодавства про кріпосне право щодо Малоросії”.
1863 року молодий учений складає іспит на кандидата права і повертається до Києва. Тут читає лекції в університеті святого Володимира. З 1864 року — приват-доцент Київського університету. 1867 року, захистивши магістерську дисертацію, що відома як його наукова праця “Дослідження смертної кари”, О. Ф. Кістяківського обрали штатним доцентом кафедри кримінального права і судочинства.
Наукова праця О. Ф. Кістяківського “Дослідження смертної кари” кілька разів перевидавалася і в тодішній Росії, і у наш час. Вона актуальна і сьогодні.
У серпні 1867 року молодий учений отримує наукове відрядження до Москви та Санкт-Петербурга. Мета — вивчити досвід у застосуванні на практиці судових статутів 1864 року. О. Ф. Кістяківський не тільки успішно впорався з поставленим завданням, а ще й зібрав достатньо матеріалів, на основі яких написав та захистив докторську дисертацію “Про недопущення обвинуваченому способів ухилиння від слідства і суду”.
1869 року була професорська “мантія” і відрядження (1871 — 1873) до університетів Відня, Берліна, Гейдельберга, Неаполя, Риму, Софії, де він, володіючи кількома європейськими мовами, ґрунтовно ознайомлюється з існуючими на той час проблемами кримінального права і процесу судочинства; історії права, кримінології, адвокатури, пенітенціарної практики. Одна за одною з’являються його праці з елементарних і невідкладних проблем юридичної науки і практики. Зокрема “Нарис англійського кримінального процесу (за Міттермайєром)”, “Адвокатура у Франції, Англії та Німеччині”, “Молоді злочинці та установи для їх виправлення з оглядом російських установ”, що не втратила актуальності й нині. Серед них і “Елементарний підручник загального кримінального права”, який ще за життя вченого двічі перевидавався.
Згодом О. Ф. Кістяківського обирають почесним членом Санкт-Петербурзького й Московського університетів, Московського юридичного товариства, дійсним членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті, членом-кореспондентом Відділу Імператорського Російського географічного товариства.
Свою науково-дослідну й педагогічну роботу О. Ф. Кістяківський активно поєднував з адвокатською практикою та громадською діяльністю, яка часто ставала для нього причиною неприємностей по службі. Його обирають присяжним повіреним та гласним Київської думи. А також — головою Київського юридичного товариства та директором Київського тюремного комітету.
З перших днів заснування “Старої Громади” та історичного товариства Нестора-літописця О. Ф. Кістяківський стає їхнім активним членом. Він близько сходиться з багатьма відомими громадськими діячами: О. Русовим, П. Чубинським, В. Антоновичем. З останніми двома О. Ф. Кістяківський мав також родинні зв’язки: його дружина Олександра (Леся) була рідною сестрою дружини В. Антоновича та двоюрідною сестрою П. Чубинського. Крім того, В. Антонович був хрещеним батьком його другого сина Богдана Кістяківського.
Перебуваючи у колі відомих діячів української історії та культури, О. Ф. Кістяківський сформував стійкий світогляд з твердими переконаннями, що ґрунтувалися на засадах національної свідомості та гуманістично-філософських вчень. На його думку, український вчений, інтелігент на ту пору природно не міг бути не націоналістом, якщо вважав себе українцем. 2 березня 1884 року о 2-й годині ночі він записує у своєму щоденнику: “Я ж думаю про створення українофільства як основи національної свідомості. Українофілом має бути кожний мешканець Малоросії. Хлібороб і домовласник, фабрикант і ремісник, купець і шинкар, священик і вчений, педагог і народний учитель, орендатор і селянин — всі і кожний повинен бути свідомим українофілом. Українофільство має бути практичним. Кожний, працюючи у своїй сфері, на своїй ниві, на котру його поставила доля, повинен бути націоналістом”. Але водночас, очевидно, виходячи з ідейних концепцій “Старої громади”, загалом — ще недозрілої в суспільстві думки про державницьку самостійність, він наголошує про потребу неподільності Малоросії з Великою Росією. І ця неподільність нібито має лягти в основу малоросійської партії. Як бачимо, надто непросто ми йшли до цілковитого усвідомлення своєї Незалежності.
Як член “Старої громади”
О. Ф. Кістяківський активно долучився до складання Програми вивчення народних юридичних звичаїв. Він також залишив чималий спадок досліджень народної звичаєвості. Зокрема в цій царині надзвичайно цікавою є його праця “До питання про цензуру звичаїв у народу”. Але найціннішою і найвідомішою з-поміж усіх праць О. Ф. Кістяківського є зібраний, систематизований і вперше виданий ним 1879 року збірник законів і правил судового устрою під загальною назвою “Права, за якими судиться малоросійський народ”; тих законів і правил, які були чинними у першій половині ХVІІ століття на Лівобережній Україні і які нині є видатною пам’яткою української культури.
Усталеність власних поглядів О. Ф. Кістяківський встиг передати й своїм дітям, які вчилися у другій київській гімназії. Ця друга родова династія Кістяківських була не менш талановитою за першу. Це позначилося й на їхній долі. Так, старший син Володимир (1865—1952), студент першого курсу фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира, після студентських політичних заворушень 1884 року відрахований з університету і змушений був залишити Україну. І 1885 року став першокурсником фізико-математичного факультету уже Санкт-Петербурзького університету й одним з кращих учнів
Д. Менделєєва.
Микола ТКАЧ,
етнолог, член НСПУ, канд. істор. наук, професор
