Суспільний діагноз: психоз насилля

Петро АНТОНЕНКО,
Чернігів

“З мінометів мали розстріляти центральну частину столиці, мало бути якомога більше трупів, якомога більше крові, йшлося б про тисячі загиблих”.
“Терористичний акт у стінах парламенту, знищивши бойовими гранатами дві ложі, обрушити купол парламенту і автоматами добивати тих, хто виживе. План мав бути реалізований у той час, коли в будівлі парламенту, окрім депутатів, мали перебувати президент, прем’єрміністр та члени уряду. Паралельно планувався обстріл Адміністрації Президента та житлових будинків на прилеглих вулицях”.
“Другий план — нічне захоплення будівлі парламенту. Охорона будівлі мала бути розстріляна. З використанням мінометів, гранатометів, вогнепальної зброї та вибухових пристроїв планували напасти на помешкання і авто президента, міністра внутрішніх справ та інших”.
Що це — сценарії голлівудських фільмів жахів? Зовсім ні. Це з офіційних документів правоохоронних органів Української держави, зі звинувачень, пред’явлених недавно двом її громадянам.
Перше звинувачення стосується Володимира Рубана. 8 березня його затримали правоохоронці на лінії розмежування на Донбасі, коли їхав із захопленої сепаратистами території, і в автобусі, яким керував, виявили арсенал зброї. В. Рубана заарештовано, порушено кримінальну справу, його звинувачено у підготовці терористичних актів.
І всі ці сценарії стосуються Героя України Надії Савченко. Коли 9 березня в суді оголошувалася підозра в скоєнні злочину Володимиру Рубану, прізвище Савченко не фігурувало. Та дуже швидко з’явилося — як свідка у справі В. Рубана. А через 6 днів, 15 березня, в стінах парламенту Генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив уже подання на народного депутата Надію Савченко, де й було озвучено вказані “сценарії”, які вона планувала здійснити разом з В. Рубаном і спільниками. Терористичні акти, військовий переворот…
Надії Савченко інкримінують близько десятка (!) кримінальних злочинів. А саме: за ч. 1 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади); ч. 1 ст. 14 (готування до злочину), ч. 2 ст. 28 (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією), ч. 1 ст. 109; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 112 (посягання на життя державного чи громадського діяча); ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 258 (терористичний акт); ч. 1 ст. 2583 (створення терористичної групи чи терористичної організації); ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.
Про Рубана, якого звинувачують у підготовці, разом із Савченко, найбільших терористичних актів у новітній історії Європи, може, й світу, відомо дуже мало. Ця людина — суцільні таємниці, починаючи з прізвища: виявляється, він і не Рубан. В останні роки він називає себе керівником організації — Центр звільнення полонених “Офіцерський корпус”, називає себе генералом, і чомусь це звання досі не спростувала влада.
В. Рубан народився 1967 року в Казахстані у родині військового. Навчався в київській школі, отримав спеціальність льотчикаінженера в Чернігівському військовому училищі, мав прізвище Гарбузюк. Дослужився до старшого лейтенанта і звільнився в запас у липні 1991 року. Відтоді й аж до 2014 року відомі лише поодинокі факти з його біографії. У середині двотисячних років активно розповсюджував проросійську літературу на території України, для чого створив видавничополіграфічну групу. Вона не лише масово друкувала шкільні підручники “Страноведение России” і посібники “Воссоединение Руси”, які чомусь упроваджували в школах Донбасу з 2008 до 2010 року, а й видавала журнали “Веселка”, “Соняшник”, “Київська Русь”. Що ж, якщо у нас нікому зайнятися виданням українських дитячих журналів, то “святе місце порожнім не буває”. Так само, як і щодо звільнення та обміну наших полонених на Донбасі. Саме “генерал” Рубан вихвалявся, що його організація робить це найефективніше.
На відміну від Рубана, Надія Савченко не просто відома, а суперпопулярна. Свій 37й рік народження 11 травня вона може зустріти за ґратами — таке рішення суду, який призначив саме такий запобіжний захід на час слідства. Причому, без права звільнення під заставу, адже це не передбачено при звинуваченні в таких надзвичайно тяжких злочинах, за які може бути навіть вища міра покарання — пожиттєве ув’язнення.
За ґратами Надія вже вдруге. Україна вболівала за неї, коли вона була в російській тюрмі, оголошувала голодування, отримала суворий вирок. Вся Україна раділа її звільненню. Президент держави присвоїв їй найвище звання Героя України. Той президент, у замаху на вбивство якого її тепер звинувачено. Депутат Верховної Ради, перший номер виборчого списку партії “Батьківщина”, з фракції якої, втім, Надія давно вийшла.
Але давайте трохи поміркуємо.
Щодо “правда чи ні”, то більшість українців не вірять нікому — ні Луценку, ні Савченко… Думки інших співгромадян різняться: одні вважають, що все озвучене владою (Генпрокуратурою) — брехня, і таких більше, а інші вважають це правдою.
І оце останнє — найстрашніше, бо люди готові сприйняти такі дикі, апокаліптичні сценарії як “можливі”, “імовірні”. Можна, звісно, назвати це маячнею, але ж це озвучує Генеральний прокурор України, від імені держави.
Що з нами сталося, якщо таке озвучується, а тим паче, якщо таке чи хоч подібне справді затівається? Так, звісно, вік насилля, тероризму. Інколи здається, що людство вже божеволіє. Так, одною з трагедій останнього Майдану є те, що вперше в часи незалежності зміна влади відбулася силовим методом. Довелося це робити, настільки антинародним був зметений революцією режим, а ще тому довелося, що у нас чомусь не спрацьовують нормальні, цивілізовані методи політикуму. Бо політикум цей нагадує паноптикум з його партійним цирком. Ось і Надія Савченко вже встигла зареєструвати власну політичну партію.
Суспільство переповнене насиллям. Давно лунають заклики до нових Майданів.
Між іншим, у перший місяць після звільнення з російської тюрми Надія Савченко застерігала від третього Майдану, бо “люди прийдуть зі зброєю, і це будуть великі похорони всієї України”. Але минуло не так багато часу, і Савченко заявляє, що “військовий переворот в Україні — це досить очікувана і, напевно, досить правильна подія”.
Сумно і страшно, що такі настрої, на превеликий жаль, теж бродять у суспільстві.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment