Свято душі

Олена ЛЕОНТОВИЧ,
письменниця, член НСПУ

У гостинному Музеї шістдесятників відбулася березнева подія: зустріч, присвячена творам Тараса Шевченка, покладеним на музику, які виконував Тарас Компаніченко.
Якщо вам колись довелося побувати на концерті цього співака, то знаєте, що це не ординарний концерт, не просто майстерне виконання запрограмованих творів. І цього разу всі теж відчували творче горіння, творчий порив митця, бачили диво, що відбувалося на очах… Тарас Компаніченко залучав до загального співу, аби присутні не були лише спостерігачами. І вони радо відгукувалися. Здавалося: тільки й чекали на цей поклик… Співали “Думи мої”. А я згадала, як ми, учні, щойно вивчивши, заспівали цю пісню 1952 року, коли вчитель української літератури входив до класу. Та він, свідок репресій 1930х років, про які ми, народжені найстрашнішого 1937 р., нічого не могли знати (бо старші мовчали), перелякано погасив наш порив…
Тарас Компаніченко доносив до слухачів безмежну глибінь українського пісенного багатства, на яке надихнув великий Кобзар, щедро дарував знання з цієї ниви. Це було дивовижне дійство: і роздуми, і одкровення, і проникливе виконання. Співак обдаровував безліччю пісень, знайомив з незнаними і забутими, примушував душі людей працювати і з подивом захоплено вдивлятися в безмежну височінь українського духу.
Упродовж цього дійства відбувалося очищення душ від накипу минущого буття, і вони поринали у сфери вічного, високого, чистого. І диво це творив унікальний митець, невтомний шукач, дослідник, якому поталанило повернути до життя стільки перлин пісенної культури України.
Саме так було Шевченкового дня десятого березня 2018 року, коли люди, затамувавши подих, слухали народні пісні й думи кобзарів різних часів, твори Миколи Лисенка і Кирила Стеценка та інших композиторів, яких торкнувся крилом наш Геній. Апофеозом зустрічі став спів Шевченкового “Заповіту”. Співали так, що пригадалися слова Олександра Шульгина: “…українці вміють створити імпровізований хор та співають так, як навряд чи інший народ потрапить” (Збірник на пошану Олександра Шульгина (1889—1960) // ПарижМюнхен, 1969. — С. 249.)
Така зустріч із заповітним незабутня. І відбулася вона завдяки неймовірній відданості Тараса Компаніченка своєму покликанню, залюбленості у творчість Тараса Шевченка, в музичні скарби України, завдяки щедрості таланту і подвижництву його просвітницької діяльності.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment