Гідний син славного батька

Ольга РУДАНЕЦЬ,
заслужений працівник культури України, м. Коломия
Зіновій Симчич (син Василя) — провідний актор Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича днями відзначає свій поважний ювілей — 70річчя від дня народження.
Чи замислювались ви колинебудь, як почуваються нащадки славних, іменитих батьків? Яким чином визнання і слава батька, народна любов до його особистості впливає на становлення, самореалізацію і сприйняття в суспільстві сина? Про ці непрості переживання Зіновій Симчич, син Василя, — провідний актор Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І Озаркевича, міг би розповісти свою правду, правду з перших уст, адже на його долі слава і визнання Батька — народного улюбленця “Захара Беркута” позначилась сповна. Саме завдяки Батькові малий Зенко вперше відчув усю привабливість сцени, утаємничене мовчазне дихання лаштунків, вдихнув запах театральних реквізитів, пережив захоплення від шквалу оплесків після споглядання дійства… Мимоволі був введений у цілком інший світ, якесь паралельне буття — набагато краще, ніж буденна реальність. Тут завжди правда була правдою, а кривда — кривдою. Тут з героїв завжди знімали маски і вони поставали перед глядачем в усій своїй моральній і духовній наготі…
А ще, будучи вже відомим актором українського кінематографа в часи ренесансу українського кіно (період, який ввійде в історію як час поетичного кіно) Василь Симчич був своїм в оточенні таких відомих постатей, як Іван Миколайчук, Кость Степанков, Лариса Кадочникова, Іван Гаврилюк, Федір Стригун, Богдан Ступка, Юрій Іллєнко, Сергій Параджанов, Еміль Лотяну, Леонід Осика, свідком приятелювання і дружби з якими був і син Зіновій. Ці зустрічі і спілкування стали для нього еталоном стосунків творчих особистостей. Їхні дискусії й дружні навколомистецькі бесіди, відвідини і розмови в родинній садибі Симчичів впливали на емоційноестетичний світ юнака, який шукав свою стежку в житті і в мистецтві.
Але були й інші аспекти впливу постаті батька на формування сина. Талант самородка і та висока планка, якої сягнув батько в акторській самобутності, для Зіновія завжди були мистецькою вершиною, підкорити яку дано не всім і сходження до якої триває до сьогодні. Симчичевімолодшому не раз хотілося подумки вистрибнути з цього прожектора батькової слави і сказати всім: “Ось я, справжній, самодостатній, такий, як є, а не такий, яким ви хочете мене бачити. Сприймайте мене саме таким: не за батьковими заслугами і мірками, а тільки за тими творчими потугами, які можу подарувати і дарую цьому світові я”.
Він і сьогодні шукає свій стиль, свою методу акторського самовираження, второвує особисту стежку до вершин досконалості. І ці пошуки, і ця стежка не завжди були рівними і легкими, як і доба, в якій випало народитись і пережити своє становлення.
Народився Зіновій Симчич у нелегку післявоєнну пору — 30 березня 1948 року. Прикарпаття і Галичина ще відчували на собі останні подихи національновизвольного спротиву комунобольшевицькому режиму і за це потерпали від визиску з боку каральної машини, від переслідування всього, що ідентифікувало себе з українськістю. Під особливу підозру потрапила українська інтелігенція. Цілком закономірно, що і родина Симчичів постійно була під прицілом, але, попри все, зуміла зберегти в собі ту синівську відданість, той національний ген, який передався від батьків дітям.
Потяг до мистецького світопізнання Зіновій розпочав з музики. Паралельно з навчанням у загальноосвітній школі закінчив музичну школу по класу скрипки. Здобув педагогічну освіту і 28 років життя присвятив педагогічній праці. Загалом його біографія мало чим відрізняється від біографії середньостатистичного громадянина колишнього союзу РСР тих часів: школа, служба в армії, праця за направленням вишу. Не кожному вдавалося після такого умисного міграційного перерозподілу (особливо, коли йдеться про вихідців з родин галицьких інтелігентів), повернутись до рідного села чи міста. Але Зіновієві це вдалось, і останні 25 років педагогічної праці минули в музичній школі № 1 м. Коломиї. За роки викладання гри на скрипці була участь у багатьох престижних конкурсах і фестивалях, здобуто немало нагород і відзнак, започатковано цікаві творчі проекти і музичні колективи. Спробував навіть реалізувати свої творчі поривання на посаді директора Народного дому м. Коломиї впродовж 4 років.
А що ж театр? Усі ці пошуки і життєві стежки, однак, не затерли і не дозволили зачерствіти живучому акторському генові, який, очевидно, отримав стійкий імунітет від батька. І рано чи пізно він мусив прорости і виокремитись із того загалу мистецьких уподобань, якими було насичене його життя. Уже переступивши межу піввікового рубежу, в повному розквіті життєвих сил і творчого натхнення, на запрошення директора Коломийського театру Дмитра Чиборака вийшов на сцену, на яку ще дітваком привів його батько.
За 18 років сценічної діяльності зіграв чимало ролей, пережив немало сценічних доль і різножанрових перевтілень. Глядачам запам’яталися: “Сотник” у виставі “Вій” М. Гоголя; Кирило Шпак (“На милування нема силування” Г. КвіткиОснов’яненка); “Несміливий” (“Нелегалка” А. Крима); “Білоголовий чоловік” (“Земля” Ольги Кобилянської); “Пан Дульський” (“Мораль пані Дульської” Г. Запольської); “Дід” (“Гуцульський рік” Г. Хоткевича); “Андронаті” (У неділю рано зілля копала” Ольги Кобилянської); “Герман Гольдкремер” (“Боа Констріктор” Івана Франка), яку було відзначено дипломом як кращу чоловічу роль на Х фестивалі театрального мистецтва “HOMO LUDENS” в м. Миколаєві та ін. Особливо полюбився актор Зіновій Симчич дитячій глядацькій аудиторії. І хоч в якій би ролі він виступав: короля казкаря, чи діда (персонажі характерні для казок), діти завжди сприймають його перевтілення захоплено. Добра усмішка, лукава хитринка, хрипкуватий голос притягують їхню увагу і змушують повірити тому, що відбувається навколо цього героя на сцені.
Є в акторському доробку Зіновія Симчича ролі і в кіно. Колоритна зовнішність і аристократична харизма привертала увагу кінорежисерів і досвідчених, і з нової верстви. Особливо вдалою і суголосною власним почуттям є для актора головна роль у кінофільмі молодого кінорежисера Дмитра СухолиткогоСобчука “Борода”. Фільм уже побачили глядачі не тільки в Україні, а й далеко поза її межами на найпрестижніших світових кінофестивалях.
Під час VІІІ Всеукраїнського театрального фестивалю “Коломийські представлення” у 2015 р. було гідно пошановано 100річчя ювілей від дня народження відомого театрального і кіноактора і режисера Василя Симчича. У ці дні свій 70річний ювілей святкує гідний син славного батька — Зіновій Симчич. Святкує в дуже оригінальний спосіб — на гастролях у Житомирі, де постане перед глядачами в ролі Андронаті (“У неділю рано зілля копала”) .
А ще Зіновій Симчич любить і добре відчуває інтонацію й мелодику поетичного слова. В один із ювілейних святкувань друг родини народний артист України Олександр Биструшкін надіслав поетичне вітання: вірш “Заборона”. Ольга Задубрівна присвятила вірш “Монолог сина”. Але, напевно, найщасливішою присвятою життя стала власна присвята справі Батька. Акторський ген проріс і заврожаївся в щедрому доробку сина.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment