«Ми обов’язково повернемо рідний наш Донбас!»

Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Творча зустріч з відомим релігієзнавцем, філософом і письменником Ігорем Козловським відбулася у столичному літературному пабі “Крапка Кома”.
Як не втратити гідність і залишитися людиною в нелюдських умовах окупації Донбасу і в казематах проросійських бойовиків? Як зберегти віру в себе і оптимізм тоді, коли не знаєш, чи побачиш завтра сонце? Що означає бути патріотом під дулом націленого на тебе автомата? Роздуми над цими складними питаннями стали лейтмотивом творчої презентації українського вченого, котрому вдалося лише кілька місяців тому звільнитися з полону, де він перебував майже два роки. Пан Ігор говорить, що його врятували у в’язниці лише Любов та усвідомлення, що за нього борються. Залишаючись один на один зі стінами, після “русскої рулетки” на серветках, у зошитах писав вірші. І внутрішній Дух його не зламався! Відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами вчений подякував українцям та міжнародній спільноті за підтримку, яку відчував увесь час у неволі. Ігор Козловський був у камері смертників. Його катували, надягаючи на голову мішок і надягаючи кайданки та вкладаючи в руки бойові гранати, щоб зобразити його для ЗМІ як терориста… Вченого заарештували за доносом людини, яка була поруч і знала певні деталі, як у центрі Донецька підірвали пам’ятник Леніну. Головне звинувачення у тому, що його учні й студенти мали проукраїнську позицію та виїхали з окупованої території на вільну від “русского міра” Україну, а в комп’ютері ученого знайшли кілька “підозрілих” статей. У в’язниці були нелюдські умови, поруч — не тільки свої, цивільні, обдурені путінською пропагандою, а й полонені військові земляки та росіяни, карні злочинці, що приїхали рятувати Донбас від “фашистів” і “хунти”… Вони часто запитували у вченого, як бути, як жити далі. Адже на перших порах у прибічників так званих “народних республік” була певна ейфорія, потім з’явилося розчарування, — пригадує Ігор Козловський. Росіянин з Москви казав, що щиро вірив у те, що чув з екрана московського телевізора, тому й поїхав воювати на Донбас. В’язні признавались, що ніхто вже не любить “ДНРЛНР” та тихо ненавидять Захарченка… Проект “Новоросія” включав у себе не лише Донецьку, Луганську області, а й Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Одеську, Миколаївську, Херсонську, — розказує Ігор Козловський. І цю програму протиставлення півдняпівночі, сходузаходові в Україні використовував “русскій мір” не сьогодні, а ще з 90х років минулого століття, коли Україна тільки відновила свою незалежність… Важливим елементом цієї підривної програми стала УПЦ Московського патріархату. Вчений зазначив, що на Донбасі збудовано багато храмів, де велася антиукраїнська пропаганда. Це стало можливим тому, що в регіоні культивувалося “артільне (общинне) мислення” та руйнувалася особистість, здатна самостійно думати і аналізувати, що більше притаманне індивідуалістичному характеру етнічних українців! Так, після Помаранчевої революції в церквах МП роздавали листівки, в яких Януковича називали не більше не менше як сином Божим! Таку активну пропаганду вів, певно, найпопулярніший тогочасний священик на Донбасі — Саватій. Попри те, що парафіян він “бив палицями і топив у борщі”, ці зомбовані люди ставали слухняним знаряддям у руках політиків і брали участь в антиукраїнських акціях!
Вченийфілософ говорить, що нині в Україні відбувається активне становлення громадянського суспільства. Суспільство не може довго чекати, воно переростає державу, яка забюрократизована і повільна, — зазначає філософ. І тут важливо пам’ятати про відповідальність, бо Свобода — це і є відповідальність! Зараз увесь світ дивиться на унікальний для сучасного західного світу феномен України, у чому відомий учений переконався під час останньої поїздки у Чехію. “І ми обов’язково повернемо рідний наш Донбас”, — сказав на завершення творчої зустрічі Ігор Козловський. З окупованого міста родині Козловських вдалося вивезти найдорожче — 750 кілограмів наукових книг.
Козловський читав свою поезію різних часів з філософським осмисленням минулого, теперішнього та майбутнього і рідного Донбасу, і рідної України… Відомий учений, який викладав в одному з донецьких вишів, розповів про життя в місті до і після війни здебільшого мовою віршів зі своїх старих збірок та пізніших, що увійшли до антології українських письменників Донбасу “Порода”, яка побачила світ у видавництві “Легенда”. Зізнався, що раніше більше творив російською, а тепер, після переосмислення останніх подій “гібридної” війни проти України, твердо вважає, що в Україні не тільки розмовляти, а й творити теж потрібно Українською!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment