На його писанках янголи літають

Дмитро ПОЖОДЖУК,
заслужений майстер народної творчості України

Стара, як світ, Василина Кушнірчук знала безліч пісень і легенд, завше любила стверджувати, що доки люди пишуть писанки, доти буде існувати світ. Бо тоді добро перемагає зло. Василина в молодості писала писанки, але не мала таких барвників, як тепер мають космацькі жінки, то використовувала фарби, які сама готувала з різного зілля.
На зіллі Василина зналася бездоганно, бо збирала його по космацьких царинках та полонинах і лікувала ним людей. Попервах, ще зовсім юною, зцілювала рани односельцям, які поверталися із Першої світової війни, а вже згодом лікувала вояків армії УПА і навіть не міркувала, що прийде час, коли захищати Україну від московської навали на Донбасі піде її правнук і буде там тяжко поранений і зцілять його у військових госпіталях та повернуть до життя. І писатиме він знову писанки, які принесуть йому світову славу.
Отож мова про знахарку з Космача Василину Федірчукову (Кушнірчук), яка була дванадцятою дитиною в сім’ї, і батьки видали її за нелюба, бо був багатий. А правнуком її є Олег Кіращук, якому передався талант Василини в родинних генах. Баба Олегова (дочка Василини) — Гафія Кіращук була славною в Космачі вишивальницею, а дід — Юрій Кіращук — знаменитим стельмахом. Тому й не дивно, що на писанках Олега так багато жовтогарячої барви, притаманної Космачеві, бо в Космачі зберігся великий його родовід по лінії батька. А по лінії матері гілки родинного дерева розростаються на Покутті. Тут, у селі Задубрівці Снятинського району Івано-Франківської області, жила його баба Василина Іллівна Ступарик, 1924 року народження. Вона писала чудові писанки, добре зналася на символіці, передавала онукові Олегові свою майстерність і секрети. І справжньою Берегинею для Олега Кіращука стала його мама Марія Михайлівна. Вона навчила сина любити Україну і жити для України. Вона навчила сина писати писанки і продовжувати традиції свого роду. Разом із мамою склали родинне дерево з шаленими розгалуженнями, аби потомки знали, хто вони і якого роду.
Мама співала Олегові ніжні колискові, розповідала чудові казочки, навчала синочка віршиків Марусі Підгірянки, Лесі Українки, Тараса Шевченка… І вчила молитися, а молитви знала всілякі. Марія Михайлівна була духовно найбагатшою жінкою в покутському краю. І янголи з неба завжди охороняли її та її діток. Отож дитинство Олега минало цікаво і весело. Побачивши в ньому задатки до малювання, мама віддала синочка до Коломийської художньої школи, а вже відтак був Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. І, звичайно, служба в армії. Повернувшись з армії, Олег вирішив серйозно взятися за писанкарство, хоча мама навчила писати писанки і Олегову сестру та брата.
Марія Михайлівна разом із дітьми організовують виставки своїх робіт, у яких залюбки бере участь і її син Олег, а серед тих виставок 1993 року родинна виставка в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Далі Олег Кіращук уже сам презентує свою творчість на персональній виставці в Івано-Франківському обласному науково-методичному центрі народної творчості 1995 року і цього ж року бере участь у родинній виставці “Як задзвонять в усі дзвони” в Українському домі в Києві та в родинній виставці в Художньому музеї в Чернівцях 2001 року. А далі творчі дороги поведуть його з виставками в столицю Естонії місто Таллінн, де не тільки експонувались Олегові писанки, а ще й писанкар давав свої майстер-класи з писанкарства для тамтешніх українців, виступав по естонському радіо й телебаченні і вже 2012 року свої писанки експонує на Міжнародній виставці в японських містах Токіо і Кіото. І останній дебют Олега Кіращука — виставка-ярмарок “Leipziger Eierlei 2018” в німецькому місті Ляйпціґ, де про його писанки бурхливо писала німецька преса, висловлюючи подив і захоплення.
Але в цьому проміжку часу був Майдан у Києві, де Олег Кіращук брав посильну участь, полишивши писати писанки. Там він гартував свій характер, там вийшов разом із тисячами українців боротися проти несправедливості, за краще життя. На Майдані Олег знайшов нових побратимів, і коли Росія почала на Донбасі війну проти України, він один із перших поповнив наші добровольчі батальйони і пішов на фронт у складі батальйону “Дніпро”, а звідти повернувся в Коломию, пішов до військкомату і попросився офіційно на фронт, де влився до складу 128-ї гірсько-піхотної бригади, яка боронила українську землю. І опинився в самісінькому пеклі війни, отримав осколкове поранення голови під час оборони дебальцівського плацдарму. Забили тривогу писанкарі України, а серед них уродженка Луганщини, заслужений майстер народної творчості України Тетяна Коновал, писанкарка з Олександрії Ірина Михалевич… І, звичайно, космацькі писанкарі. Тоді молилась за Олега, аби він одужав, здається, уся Україна, бо таких талановитих митців нам бракує. Був у Червонограді писанкар-віртуоз Тарас Городецький, та передчасно покинув цей світ, а писанки його нині ціняться на вагу золота. Є зараз продовжувач справи Тараса Городецького, його побратим, Олександр Опарій, але той більше уваги приділяє кераміці. Є у США Микола Коваль, а в Косові — Сергій Борис, але такого, як Олег Кіращук, немає.
На війні Олег Кіращук був у голоді і холоді, під кулями і градами, душа його боліла за знищені московською навалою українські слобожанські села. Тінню за ним ходив його Янгол-охоронець, про якого любить згадувати, бо той Янгол не раз рятував його від смерті: “З надією, що малювання буде заспокоювати, з собою під Дебальцеве я взяв альбом та олівці. Одним із ескізів, зображених там, стало відтворення ескізу писанки з Янголом-хранителем. На жаль, у момент відступу з позицій, не мав змоги взяти альбом з собою, але пам’ятав саме про ескіз з Янголом, і тому, повернувшись після госпіталю додому, написав саме таку писанку на знак подяки за спасіння. Довкола зображення Янгола-хранителя (на гусячих і страусових яйцях) наношу напис, якому мене навчила моя бабуся-писанкарка, та до якого я щоночі промовляв перед сном: “Ангеле-хранителю мій, Ти все при мені стій — як удень, так і вночи — будь мені до помочи”. Так повелось, що цю писанку або дарую тим, хто надавав нам допомогу, або ж продаю, але всі кошти від продажу ділю між важкопораненими та дітьми загиблих воїнів з нашого міста”.
А ще на писанках Олег Кіращук полюб­ляє писати різні сарни та жар-птиці і вже виробив своє письмо, відмінне від інших писанкарів. Використовує суто воскову техніку розпису яєць, однак деколи пробує робити й дряпанки. Сьогодні його писанки є в художніх салонах і приватних колекціях США, Канади, Люксембургу, Німеччини, Японії… І — України.
Спочатку писанкар взявся досліджувати етнічну покутську писанку і помандрував селами, шукаючи старі зразки писанок, вивчаючи їх назви та символіку. У віддалених селах Олег відшукав старих писанкарок, котрі вже не писали писанки, але добре пам’ятали писанкові знаки і змогли йому посприяти відтворити ту чи ту писанку. Таким чином Олег Кіращук написав 80 покутських писанок, символіку яких раніше дослідники не зафіксували. Було б добре, якби митець продовжив свою справу і ще пошукав нові невідомі зразки поміж селянами та видав альбом “Покутські писанки”. Але , понад усе, писанкар кохається в авторській писанці. Там він дає волю своїй творчості й фантазії. Кожна Олегова писанка філігранна, довершена, унікальна, але, все-таки, найбільш душевні й щирі писанки з янголами.
Олег зустрічає 46-ту весну в покутській рідній Коломиї з люблячою дружиною Ольгою, і з сином та донькою у буйному цвітінні садів і щебеті різноманітного птаства. За цей невеликий проміжок життя він встиг так багато зробити для розвитку і збагачення української культури! Олег Кіращук — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, член Національної спілки художників України, лауреат мистецької премії імені Я. Лукавецького. За творчий доробок у Олега немає жодної урядової нагороди, бо чиновники від мистецтва ще не встигли і не зуміли оцінити його талант. Натомість є в Олега Кіращука почесна відзнака “Учасник АТО” (2015 рік), медаль “Захиснику Вітчизни” (2015 рік), відзнака “Дебальцеве 2014—2015”, відзнака “За бойову звитягу” (2015 рік), відзнака президента України “За участь в антитерористичній операції” (2017 рік)…
Молодий обдарований писанкар Олег Кіращук прожив тяжке життя, обпечене нестатками і війною, але за цей, здавалось би, короткий час, вчинив багато корисних справ із захисту своєї Батьківщини, і з відродження української культури. Віриться, що попереду в Маестро будуть нові злети і виставки, нові дослідження… І обов’язково буде нова європейська держава Україна, за яку він боровся на війні, ризикуючи життям! У тій державі житимуть його діти й онуки, житимуть нові українці!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment