Знак хама

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. ІваноФранківськ
Українській нації дотепер не було властиве хамське ставлення до ближнього. Молодший мав поступитись місцем старшому, не смів сперечатись із дідусем нарівні. Зараз це може видатись дивним, але молодик не наважувався навіть закурити при старших. А щодо лихослів’я — не було цього в українській родині. Пам’ятаю, як ми сім’єю читали Біблію і мене завжди неприємно вражала біблійна оповідь про Хама, який посміявся з батька, що п’яний і нагий лежав на землі.

Хамство серед українців набуло поширення зовсім недавно. Ми спостерігаємо цю ганьбу в поведінці деяких впливових і не дуже державних діячів і політиків, скоробагатьків і навіть пересічних селян, батьки яких читали їм у дитинстві біблійну притчу про Хама. Це не тільки наша проблема — весь світ потерпає від засилля багатоликого хамства. Починається з простої демонстрації фігури із середнім пальцем — аж до називання цілих націй вигнанцями світу на споконвічно їхній території. Світ із цим живе давно й фальшиво моралізує на тему поведінки стародавнього Ноя і прав Хама на власну незалежну поведінку в контексті толерантності й прав людини. Мода на світові стандарти демократії, моралі й прав людини ніби зняла частину гріха з плечей людей і хамство одержало індульгенцію з волі звичайного суду. Світ стає аморальним, звикає до хамства заслужених хамів і з вищого світу. Хамство простолюду навіть культивується, особливо на експорт, як зброя новітньої колонізації слабших націй. Напевно, на нас треба другого всесвітнього потопу, щоб після нього можна було назвати хама хамом, не остерігаючись судового позову за образу неіснуючої честі й гідності?
Ми дивуємося, чому саме Україну кризові явища вражають найбільше, чому нас не поважають сильні держави світу й відверто принижує наш одвічний стратегічний партнер, маючи нас за терплячого слабака? Наш імунітет від хамства ослаблено безконечними стражданнями предків. І зараз нерідко мовчимо, підтакуємо харизматичним і поважним хамам. На кожному телешоу обов’язково демонструється хамство без купюр на адресу української нації. Преса й інтернет дозволяють собі безпосередню зневагу інститутів української влади й українців. Борець із хамством, яке заполонило інформаційний простір, відразу стає “білою вороною”, яку ганятиме всякий медіакілер, обливатимуть помиями замовні писаки і навіть старий товариш із подивом гляне тобі вслід, скрушно зронивши: “Старий, ти даєш!..” “Знак хама” стає скрізь присутнім і гламурномодним — це псує будьяке задоволення від життя в Україні і псує молоде покоління українців. Хамство з грошима і медійним та владним впливом давно переступило недозволену межу — воно вийшло за межі особистого недоліку виховання і стало публічним, посягнуло вже на символи держави. Під саркастичні заяви про свободу слова ми скоро звикнемо до хамства на адресу президента, влади, а отже, і України, а це покладе “знак хама” і на всю українську націю, кожну родину зокрема. Якщо це триватиме, суспільство буде поділено на співучасників хамства і на мовчазних спостерігачів накинутого нам не властивого предкам, зла.
Вимушено терплячи публічне хамство впливових осіб і політиків, не маючи змоги це припинити, народ поступово до цього звикає, як звикають до лайки діти в родині пропащих пияків. Лайка і неповага до старших, до вищих державних посадсимволів поступово стає новою модою суспільних відносин, масово поширюється на телебаченні і в ЗМІ, подається глядачеві як ультрасучасна мода. Наприклад, у виступах “95 кварталу” важко буває відрізнити розважальний гумор від звичайного хамства. Хамство з естради, політичної трибуни, телеекрана молодь сприймає вже як елемент кічу, і це, безумовно, впливає на манеру публічної поведінки. Особливо це помітно в поведінці молодих і амбітних політиків, чиновників, депутатів.
Культура реагування на виклики світу в новому тисячолітті є засобом означення гідності нації в очах світу, тому це функція не еліти, а простолюду. Великою ілюзією є те, що культуру формують тільки високі взірці творчості мистецької еліти, твори письменників, музейні експозиції. Жива культура, як вона є, проявляється у формі реакції простого народу на дуже неприємні умови і події в найгірші, часто кризові моменти історії. Тому причин особливо тяжкого перебігу української владної і економічної кризи слід шукати у сфері моралі суспільства. За будьяких важких умов людина не повинна втрачати людське, а відчувати відповідальність за власні слова та публічну поведінку. Ми навчилися жити без опіки держави і цим пишаємось, але в такому разі відповідальність за державу покладається буквально на кожного з нас, на нашу публічну поведінку. Уже не годиться позиція “хата скраю” і для публічної оцінки дій президента чи держави треба добирати слова, не можна говорити абияк, похамськи і з позиції стороннього. Дехто вважає, що побороти хамство у верхах і низах влади може новий закон про відповідальність за образу гідності президента, прем’єра і державних чиновників на службі. Цей закон мав бути одним із першочергових після проголошення незалежності. Тепер він не діятиме, якщо самі українці не зрозуміють небезпеки від чергового періоду “руїни”, причина якого в прогресуючій хворобі хамства. Ми називаємо це зневірою, але втрата віри — і є гріх хамства. Щоб побороти кризу, треба задушити в собі не раба, а хама, бо хам приречений на вічну бідність і неповагу світу. Колись найпопулярнішим звертанням колонізатора до західноукраїнського селянина було: “Ти, хаме!..” Хамство щодо власної держави і влади в час крайнього незадоволення радикально відрізняє мешканця східної колонії від цивілізованого європейця — і цим усе сказано.
Насторожує невідоме досі люте хамство українського простолюду. Досі державу і владних осіб могли ігнорувати, критикувати, висміювати, але все було поукраїнському, без хамства і матюків. Так, народ має поганий взірець з боку багатьох із тих, хто претендує на звання політичної і ділової еліти нації. Надто часто на адресу президента чи прем’єра лунають недопустимі речі від захищених недоторканністю парламентарів і високопосадовців. Найбільше хамства спрямовано в бік президента, можливо, тому, що він реагує надто спокійно, з великою напругою дотримуючись традиційного, українського стилю спілкування. Може, йому і варто б рішуче сказати враженій хамством частині публічних людей (політикам, медійникам, політтехнологам і продавцям розважального шоу): “Схаменіться! Вас же слухають біля телевізорів батьки і їхні діти, яким жити в кращій Україні!” Але ж не послухають!
Складається враження, що українці, які пережили століття колонізації, часи голодоморів та боротьби за власну незалежність, саме тепер можуть пропасти в болоті хамства, що вже руйнує українську націю як новітній вірус СНІДу. Без термінового лікування цієї хвороби Україна не подолає економічної, а головне — владної кризи. Більш того, політична криза й економічні проблеми були б неможливими для нас, якби наше суспільство не було вражене цією цілеспрямованою інформаційною диверсією — технологією публічного хамства і вбивства української віри. Мусимо визнати, що для когось стороннього українська руїна завжди вигідна. Без морального стрижня ми слабкі перед загрозами світу, наша земля — територія з фантастичними перспективами збагачення чужинців із валютою в кишенях. Для перетворення українців на дешеву й сумлінну робочу силу замало знищувати українську культуру чи насаджувати іншу мову — будьяку сучасну націю, зокрема й українців, можна знищити лише “знаком хама”. То чому б українцям не показати приклад іншим народам, як подолати хворобу руйнівного хамства? Рецепт простий — не бути хамом і не терпіти хамства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment