“Тільки коли працюю — живу” — таку назву має тематична архівна виставка з нагоди 100-річчя з дня народження Олеся Гончара. На церемонію відкриття завітали активісти “Просвіти”, науковці, краєзнавці, студенти Полтавського університету економіки і торгівлі. Експозицію можна переглянути протягом квітня за адресою: вул. Зигіна, буд 1А, у приміщенні Державного архіву Полтавської області. Саме ця установа й організувала захід.
Важливим аспектом виставки стало оприлюднення листа творчої молоді Дніпропетровська щодо кампанії цькування роману “Собор” у Дніпропетровській області (1968 рік). Цей лист викликаний погромницькою кампанією, яку розпочала обласна Дніпропетровська й підхопила всеукраїнська компартійна преса проти роману “Собор” як видання, що спрямоване на захист національних духовних цінностей, проти русифікації українців та варварського нищення довкілля українського народу. Його, здебільшого навіть не читавши, “обговорювали і одностайно засуджували трудові колективи” — від доярок до академіків. Автор листа — поет Іван Сокульський. Зауваження до листа зробили Володимир Заремба та Михайло Скорик. Адресували це звернення Голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, кандидатові в члени Політбюро ЦК КПУ О. Ватченку (перший секретар обкому, виведений у романі як негативний персонаж — “висуванець” Володька Лобода) та секретареві Спілки письменників Дмитру Павличку. Молоді патріоти у листі повідомляли приклади нищення пам’яток української культури й українофобства, факти, що за підтримку роману “Собор” звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі” та звільнили з роботи чимало людей. Івана Сокульського окупаційний комуністичний режим заарештував за підготовку листа та за інші справи 27.01.1970 року й покарав у Дніпропетровському облсуді за ст. 62 ч. 1 КК УРСР (“антирадянська агітація і пропаганда”) на чотири з половиною роки таборів.
У цій же справі за розмноження та розповсюдження “Листа” засудили на два з половиною роки (ст. 187-І) Миколу Кульчинського. Тож закономірно, що його організатори запросили поділитися спогадами та висловити свої думки. Микола Кульчинський, який у юності мешкав у м. Новомосковськ Дніпропетровської області, розповів, що роман “Собор” розпочався із намірів комуністичної влади знищити тамтешній козацький собор, унікальну пам’ятку барокового зодчества. Робітники місцевого заводу нібито написали листа з проханням “прибрати” острівець релігійності. Насправді ж люди виступили на захист собору і звернулися зокрема й до Олеся Гончара. Голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, депутат ВР 3-6 скликань Микола Кульчинський вважає, що відкидати українських письменників періоду УРСР, не знаючи обставин, в яких вони перебували — це помилка. “Гончар був “роздвоєний”. Його твори здебільшого ідеологічно вивірені, але роман “Собор” був спробою вирватися з комуністичного полону. Влада впізнавала себе у героях твору і розпочала цькування. Творчість Гончара заслуговує на повагу і водночас вимагає критичного осмислення. Заслуговують на повагу і його вчинки: так, ще будучи членом компартії, він не побоявся виступити на установчому з’їзді Народного руху України. Згодом Олесь Гончар підтримав голодуючих студентів, публічно оголосив про свій вихід із компартії і підтримку ідеї незалежності. Саме студентська “Революція на граніті” стала знаковою історичною подією, яка каталізувала процес відновлення незалежності”, — вважає Микола Кульчинський.
Про становлення світогляду Олеся Гончара розповів заступник директора Державного архіву Полтавської області, голова Полтавського міського товариства “Просвіта” Тарас Пустовіт. Він також розповів про всі розділи виставки. У першому оприлюднено основні етапи життя Гончара, його зв’язки з Полтавщиною. Зокрема містяться копія актового запису з метричної книги Покровської церкви с. Кам’янка про народження Біличенка (Гончара) Олександра Терентійовича з метричної книги Покровської церкви с. Кам’янка Кам’янської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії, світлини
батьків письменника — Тетяни Гаврилівни,Терентія Сидоровича та бабусі Пріськи, фото Олеся — студента харківського університету (1938). У центральній частині другого розділу представлено документи, які розповідають про перебування на Полтавщині, адже упродовж кількох десятиліть письменник зберігав творчі та дружні стосунки з багатьма краянами. Це і літературознавець Петро Ротач, це і актив обласної спілки письменників, це і гуморист Олександр Ковінька. Також подано лист-ініціативу Олеся Гончара до тодішньої обласної влади відродити с. Сухе Кобеляцького району, світлини музею-садиби письменника у цьому селі. У третьому розділі експозиції архівісти розмістили матеріали про найвидатніший літературний шедевр письменника роман “Собор”: обкладинку першого видання 1968 року.
Прес-центр Полтавського обласного товариства “Просвіта”
