«Любов крізь віки»

Ірина СІКОРСЬКА,
кандидат мистецтвознавства
Під такою поетичною назвою в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України за підтримки Посольства Канади відбувся авторський концерт знаного українського композитора Олександра Яковчука.
Упродовж останніх років ім’я Олександра Яковчука не сходить з уст музичної громадськості та меломанів. 2009 року він повернувся з Канади, де довгий час працював, і відтоді щороку “вибухає” новими непересічними творами, що викликають жваве обговорення в музикознавчих колах. Вражає його плідна працездатність і жанрове розмаїття творчого доробку, де масштабні симфонії та ораторії сусідять з хоровими мініатюрами та інструктивними п’єсами. Видається, що композитор свідомо випробовує себе в різних жанрах, проповідуючи “новий універсалізм”. Енциклопедично освічений, він знає сім іноземних мов, серед яких англійська, німецька, польська, сербська та інші. У його творчому доробку — опера “Незабутнє” (1976) за мотивами повісті О. Довженка, операфеєрія “Сім слів Малахія” (1989) за М. Кулішем, балет “Пригоди у Смарагдовому місті” (1988) за О. Волковим, Симфонія №1 “Біоритми Чорнобиля” (1986), Симфонія №2 (1987), Симфонія №3 “Відгомін дитинства” (1987), для мецосопрано, мішаного хору і симфонічного оркестру на вірші Ю. Сердюка, Симфоніяреквієм №4 “Тридцять третій” (1990), для солістів, мішаного хору і симфонічного оркестру на вірші В. Юхимовича, Симфонія №5 “Ностальгія” (2007), Симфоніяконцерт №6 “Пам’яті С. Барбера” (2013), для фортепіано та симфонічного оркестру, Cимфонія №7 “Майдан” (2015), Cимфонія №8 “Нескорені” (2016); 3 симфонічні поеми, 10 концертів для різних інструментів соло з симфонічним оркестром (1986—2018); 2 ораторії: “Скіфська пектораль” (1988) на вірші Б. Мозолевського та “Страсті Христові” (2014) на вірші Б. Олійника для солістів, хору і симфонічного оркестру; 33 кантати для різних виконавських складів, “Літургія Святого Іоанна Златоустого”, 3 духовні концерти та 10 псалмів для солістів і мішаного хору a cappella; широка палітра різножанрових камерних інструментальних та вокальних творів, 345 хорових обробoк українських народних пісень, музика до театральних вистав і кінофільмів тощо.
Олександр Яковчук — заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки композиторів України, Ліги композиторів Канади та Канадського музичного Центру, лауреат премій імені М. Островського, А. Веделя та І. Огієнка, лауреат трьох міжнародних і п’яти всеукраїнських композиторських конкурсів. Неодноразово номінувався на найвищу державну нагороду — Шевченківську премію. Президент фестивалюконкурсу “Український міжнародний музичний феєрверк” та канадського “Etobicoke Music Festival”. Нині працює на посаді доцента кафедри композиції Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
Напередодні 2018 року в Інституті мистецтвознавства імені М. Т. Рильського НАН України було успішно захищено кандидатську дисертацію “Камерноінструментальні ансамблі О. Яковчука: жанровостильовий аспект”. Її авторка систематизувала і ввела до наукового обігу майже чотири десятки камерноінструментальних композицій автора для найрізноманітніших складів. Особливість цієї праці криється в особистості дослідниці: на відміну від більшості її колег Надія Яковчук (так, так — його вірна дружина й Муза) — блискуча концертна піаністка, яка не лише “пропустила” увесь творчий набуток О. Яковчука крізь власне серце, а й брала безпосередню участь у концертному виконанні багатьох із них.
Отже, Надія Яковчук у концерті “Любов крізь віки” була не менш головною, аніж сам винуватець події. Упродовж двох відділень вона вела партію фортепіано, що під її чарівними пальцями перетворювалося на різні інструменти, а то й звучало, як цілий оркестр. “Гарний концертмейстер — більша половина успіху”, — жартують вокалісти. Так було і цього разу. Надія Данилівна, “відпрацювала” з музикантами кожну ноту, кожну інтонацію, завдяки чому музичні образи стали зримими, а слухацька аудиторія дихала “в резонанс” із виконавцями. Їхня відповідальність зросла ще й тому, що два з трьох вокальних циклів із першого відділу концерту були світовими прем’єрами, — тобто виконувались уперше. Прикметно, що О. Яковчук ретельно й дуже вимогливо добирає вірші — справжні, змістовні. А завдяки його авторській фантазії та гармонійному злиттю слова й музики композиції набувають нових сенсів.
Так, делікатний цикл “Сливи цвіт” на вірші Мацуо Басьо в перекладі Миколи Лукаша представила слухачам солістка Національної філармонії України, заслужена артистка України Єлизавета Ліпітюк (сопрано). Десять старовинних танок, об’єднаних у цикл, — це драматична оповідь, з якої ми опосередковано здогадуємося про різні етапи стосунків молодої жінки з її коханим — від бажання зустрічі, туги від розлуки — до розпачу розриву. Та, попри біль і розчарування, вона все ж радіє весні й сподівається на нові почуття. Звісно, тут музика йде за текстом, домальовуючи його, скупими барвами то передає пташину метушню, то створює зримі образи осіннього вітру чи похмурої темної ночі (кульмінація циклу). При тому кожна зі строф — неначе вишукана японська гравюра, де з любов’ю виписані найдрібніші деталі, і жодна нота не залишається поза увагою.
У вокальному циклі “Весняні епіграфи” на вірші Івана Франка Олександр Яковчук постав адептом так званої “нової простоти”, яка приходить до композитора зі зрілістю й мудрістю. Його музична мова “дихає” щирістю й ліризмом, викликаючи в пам’яті лисенківські образи. Композитор свідомо обрав такий стильовий орієнтир, розпочинаючи кожну з 5ти частин твору галицькою веснянкою, записаною М. Лисенком з голосу самого Каменяра. Саме ці своєрідні фольклорні епіграфи й визначають подальший інтонаційний розвиток кожної з частин циклу. До честі Сергія Бортника (тенор), який володіє бездоганною дикцією, кожне віршоване слово долинуло до слухача, кожна проспівана фраза була виразною і вмотивованою.
Беззаперечною кульмінацією першого відділу концерту став вокальний цикл “Уривки з мого Кобзаря” на вірші Ірини Губаренко. В них поетеса, що так рано відійшла у засвіти, Касандрою передбачила трагічні події в Харкові навесні 2014 року. Суголосно віршам, сповненим невимовного трагізму самотності, болю втрат, повної зневіри та палкої любові до рідного міста, композитор створив шість частинкартин, де безнадійний експресіонізм сусідить із пронизливою інтимною лірикою, де всетаки перемагає Життя. Виконавці: Ольга Табуліна (мецосопрано) та Надія Яковчук (фортепіано). Прем’єра циклу в цьому ж виконанні відбулася в грудні 2017 року в рідному для родини ЧеркашинихГубаренків Харкові і вразила слухачів місцевої філармонії.
Камерні кантати, що прозвучали в другому відділі, були написані в попередні роки і вже пройшли апробацію слухачем. Тим цікавіше було сприймати їх у контексті ідеї всеперемагаючої Любові. Виконати їх допомогли інструменталісти Анна Сметаніна (флейта), Катерина Козачишина (скрипка), Ольга Заяць (віолончель) з незмінною Надією Яковчук за фортепіано. Особливо слід відзначити гру О. Заяць, яка блискуче впоралася з вельми непростою партією, а її віолончель звучала, немов голос самого автора, передаючи найтонші нюанси душевних переживань.
Кантата “Вас так ніхто не любить” на вірші незабутнього майстра любовної лірики Миколи Вінграновського для тенора і фортепіанного квартету (соліст — Сергій Бортник) повернув нас у річище юнацького романтизму, де панує яскрава лірична інтонація, де вокальна партія хоча й вибаглива, але дуже наспівна. Композитор свідомо вирішив скомпонувати цей твір у стилі необароко. Тому мелодичні звороти, гармонія та поліфонія твору були заздалегідь заданими, наперед прогнозованими, їх диктував обраний автором необароковий стиль. Кантата мала шалений успіх у слухача, очевидно, саме тому, що цей стиль композиторського письма якнайповніше відповідав поетичним образам поезії М. Вінграновського. А поза тим, “Люди люблять прогнозовану музику”, часто казав геніальний американський композитор С. Барбер.
Кантата “На перехресті серця” на вірші Петра Перебийноса (який був присутній у залі) для мецосопрано (Ольга Табуліна), скрипки, віолончелі та фортепіано в чотирьох частинах, живе уже кілька років самостійним концертним життям. З великим успіхом її неодноразово виконували на концертах у різних містах України. В кантаті опоетизовуються знакові для кожного українця поняття й цінності: любов до матері (“Матусю, десь ти за імлою…”), любов до Землі й осмислення її місця у Всесвіті (“Іду в задумі по Землі”), любов до рідної природи та усвідомлення швидкоплинності життя з такими знаковими алюзіямисимволами (“Облітає цвіт вишневий”… “над прожитими літами”), любов до пісні як символу вічності (“І на дзвінкий Чумацький шлях земною піснею полину”). Вокальна партія сповнена ліризму, наснажена узагальненими народнопісенними інтонаціями. Інструментальні ж партії, не вдаючись до прямої ілюстративності, змальовують озвучені солістом поетичні образи.
Не можна оминути увагою вдало поліграфічно виданий буклет з короткими анотаціями й віршами, що значно полегшило сприйняття нелегких для пересічного вуха текстів.
Таким чином, програма концерту “Любов крізь віки”, складена зі “свіжих” камерновокальних творів О. Яковчука, презентувала слухачеві його багатобарвне творче обдаровання, реалізоване в різнохарактерних, але споріднених темою вічної Любові, й укотре засвідчила високий професіоналізм і композиторську майстерність. А вдячна аудиторія словами представників Посольства Канади в Україні побажала авторові натхнення й нових творчих звершень.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment