У Переяславі презентували роман Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару»

Максим ЛЕВЧЕНКО,
заступник голови НТ з інформаційного забезпечення
Вщерть заповнений конференц-зал імені Василя Сухомлинського зачудовано розглядає на екранах дивовижну графічну роботу Олени Абессінової “Діалог”. Саме ця робота використана в художньому оформленні роману Сергія Сингаївського “Дорога на Асмару”, який на початку квітня було презентовано в стінах Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету.
Киянин Сергій Сингаївський, уже солідного життєвого стажу чоловік, є відомим українським перекладачем з англійської та на англійську мову, зокрема художньої прози (завдяки йому світ прочитав англійською відомих “Вершників” Ю. Яновського та “Посла Урус-Шайтана” В. Малика) та монографій з українського мистецтва. Сьогодні ж він презентує в нашому місті свій перший роман “Дорога на Асмару”.
Роман цей вже давно полюбився військовим, що проходять реабілітацію в Циблівському військовому госпіталі, і вони часто запрошують пана Сергія до себе на гостину. Там, власне, і відбулося знайомство Сергія Сингаївського з Риммою Іванівною Товкайло, яку сам автор називає своєю “найуважнішою читачкою” і зізнається, що завдяки їй Переяслав став йому надзвичайно рідним містом (до речі, саме надихнувшись романом “Дорога на Асмару”, Римма Іванівна і написала свою книгу “Простір прихованого”).
Презентацію автор розпочав зі спогадів, що десь 30 років тому, саме на початку квітня, нічної пори зробив перші нотатки. Сам же роман писав близько семи-восьми років і закінчив 2013-го незадовго до сумних подій Революції гідності. Сергій Сингаївський розповів, що навмисне закінчив сюжетний хід книжки 2012 роком, аби не перекидати місток до тих сумних подій. А вже 2016-го “Дорога на Асмару” вийшла у видавництві “Кліо” і швидко заполонила велику мережу українських книгарень, зокрема книгарень “Є”.
У своїй розповіді автор зробив екскурс в історію пережитих ним подій, адже в період 1984—1987 рр. Сергій Сингаївський служив військовим перекладачем у Ефіопії, де став свідком небувало голоду внаслідок “соціалістичних перетворень” і війни борців за незалежність Еритреї, що і лягло в основу роману.
На сторінках роману “Дорога на Асмару” читач познайомиться з історією кохання у далекій країні серед голоду та війни. Війни, про яку, незважаючи на пряму участь СРСР, майже ніхто не пам’ятає і яка нагадує те, що нині відбувається в Україні. Історія кохання розгортається на тлі гуманітарної катастрофи — голоду 1984—1986 років в Ефіопії. В епіцентрі боротьби з лихом, що його радянська пропаганда подає як стихійне, опиняється молодий українець, перекладач транспортного загону. Після першого шоку від картин людських страждань і насильства, перших випробувань екзотикою, спокус та розчарувань, він усвідомлює, що став частиною складної й цинічної гри, що його країна підтримує братовбивчу війну і постачає зброю кривавому режиму.
Друга, сучасна лінія роману тісно переплетена з першою. Сімейна таємниця, про яку дізнається успішний київський архітектор, перевертає його життя. На шляху до розгадки він зустрічає своє перше справжнє кохання і мусить відповісти собі на безліч запитань, які раніше для нього не існували. За вікном 2012 рік, і, як 1984-го, Україна стоїть на порозі вирішальних змін, ще не відчуваючи цього…
Окрім розповіді про роман автор люб’язно та розширено поділився з охочими своїм баченням всіх подій, свідком яких був. Розповідь його була ілюстрована на екрані спеціально дібраними письменником фотокадрами, що показували Ефіопію та, власне, саму Асмару і додавали тим, хто прийшов на зустріч, неабияких вражень. Пан Сергій був дуже метафоричним, тому протягом зустрічі кілька разів цитував свої улюблені поезії, які увійшли до роману чи просто були дотичними до теми зустрічі.
Прикметно, що тема розмови була близькою для багатьох присутніх, зокрема професор Микола Павлович Корпанюк, натхненний розповіддю автора, адже і сам є свідком того часового проміжку, поділився з присутніми своїм життєвим досвідом і спостереженнями в контексті того часу.
На зустрічі була велика студентська аудиторія: історики, політологи, філологи, та багато тих, кому були цікавими постать пана Сергія і його роман.
Напевно, найємніше про роман і постать Сергія Сингаївського сказала Римма Іванівна Товкайло: “Ця книга — духовний фундамент, і я дякую автору за те, що він передає свої знання молоді. Роман “Дорога на Асмару” — диво, бо кожна хороша книга завжди дивує. Вона є скарбом, і допомагає багато в чому розібратися. Я пишаюсь і радію, що в українській літературі є такий роман, а така книга стоїть на полицях на рівні знаних світових творів. Це книга про безсмертя, про красу людини, про любов. Вона є утвердженням людськості”.