До 105-річчя видання “Тіні забутих предків”
Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА,
директор Етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка, с. Велеснів Монастириського району, Тернопілля
Володимир Гнатюк як голова Франківського ювілейного комітету 30 жовтня 1897 року надсилає до Чернігова Михайлу Коцюбинському запрошення взяти участь у збірнику на честь Івана Франка з нагоди відзначення 25літньої письменницької і громадської діяльності і в організації збирання коштів на проведення ювілею.
Михайло Коцюбинський 4 квітня 1899 року вітає Володимира Гнатюка з утворенням “Українськоруської видавничої спілки”, а 8 листопада сповіщає, що посилає нарис “В путах шайтана”, більшу річ ще пише.
І вже у грудні Володимир Гнатюк видав збірку оповідань Михайла Коцюбинського “В путах шайтана”, куди увійшли “В путах шайтана”, “На віру”, “Ціпов’яз”.
Між 15 і 25 квітнем 1905 року Михайло Коцюбинський разом з Іваном Франком і Володимиром Гнатюком їздив у село Яйківці біля Львова (тепер село Антонівці).
Сфотографувалися на згадку про зустріч.
23 березня 1906 року вчений пише до письменника: “Сього року Ви маєте приїхати до нас із родиною і разом їдемо на літо на Гуцульщину, де маєте купатися в зимнім Черемоші, вигріватися на сіні до сонця, їздити на дарабах, балакати, писати поезії, і ходити на прогульки. Ви цього не поспекаєтеся, і пишіть завчасу, чи шукати Вам великої хати чи малої…”
Володимир Гнатюк щороку запрошує приїхати Михайла Коцюбинського в Карпати.
7 вересня 1908 року Володимир Гнатюк пише Михайлові Коцюбинському: “Я вмисне пишу про се вже тепер, щоби Ви мали час подумати і приготуватися, а я з свого прийшов би з усякою помогою. За зиму могли би Ви познайомитися з невеличкою гуцульською літературою і на місці дивитися вже на всьо іншими очима…”
26 липня 1909 року Володимир Гнатюк пише до Михайла Коцюбинського, що може тільки шкодувати, що не заїхав до Криворівні, де міг би побувати на святі й побачити гуцулів у пишному одязі.
Листи Володимира Гнатюка справляють велике враження на Михайла Коцюбинського, і він перед подорожжю до Криворівні пише йому з Капрі 7 липня 1910 року: “Своїми словами “Ви мусите щось написати про гуцулів” забили Ви мені клин у голову, вони не дають тепер мені спокою, тільки що я зробить годен за 10 днів? Тільки оскому наб’ю…”
31 липня 1910 року, повертаючись з Капрі у Чернігів, заїжджає на початку серпня до Криворівні і зустрічається тут з Володимиром Гнатюком та Іваном Франком.
У листі від 1 серпня з Криворівні пише дружині Вірі Устимівні: “…Тут так гарно, що я не сподівався навіть… Тільки що прийшов сюди Франко і разом з ним ідемо до Гнатюка, який лежить тепер хорий… у Львові я сливе нікого не бачив, перебував там один день, переночував і вранці виїхав, але підвода до Ворохти, яку я замовив по телефону, не прийшла, і я мусив ночувати в Ворохті. Тут було ціле українське товариство, яке зробило з стрічі зо мною ціле торжество, говорились промови, я мусив оповідати, співали мені “многі літа” і цілою процесією, з співами, одвели на ніч до готелю. Коротко говорячи, зробили мені приємну неприємність, бо я не люблю публічних товариств, коли я в центрі”.
У листі до дружини письменник сповіщає з Криворівні 4 серпня 1910 року, що почувається добре, бо всі про нього дбають.
30 грудня 1910 року Михайло Михайлович відповів Володимиру Михайловичу: “Я у свій час, з головою пірнув в Гуцульщину, яка мене захопила, “Який оригінальний край, який незвичайний казковий народ. Але книжка книжкою, треба мати живі враження, щоб щось зробити і хочеться швидше дочекатися літа…”
Повість “Тіні забутих предків” Михайло Коцюбинський розпочав писати 20 серпня і закінчив 3 жовтня 1911 року, як це видко з помітки автора на рукописі.
16 жовтня пише листа Михайлу Могилянському, що 3 жовтня скінчив своє “гуцульське оповідання” (“Тіні забутих предків”). Вийшло аркушів три.
12 грудня 1911 року Михайло Коцюбинський з Капрі пише Володимиру Гнатюкові: “Опріч Горького (який кланяється Вам) — є тут ще інші російські літератори — Бунін (академік, себто член академії), дуже гарний поет і белетрист, та інші”.
15 червня 1912 р. виїжджає до Криворівні, де напружено працює, збирає матеріал для другої книги про гуцулів.
У листі від 28 червня пише з Криворівні дружині Вірі Устимівні:
“…зібрав трохи матеріалу тут, але ще мало. Оця робота так мене захопила, що навіть не можу бути спокійним і любуватися природою. Кожна змарнована година мене болить. Може, трохи потому стану спокійнішим, як вже буду мати матеріал”.
Уперше повість “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського побачила світ двома подачами у “Літературнонауковому віснику” (Львів, 1912, т. 57, кн. 1, с. 5—32; кн. 2, с. 209—226).
У першій половині квітня 1913 року в “Українськоруській видавничій спілці” вийшла шоста — остання прижиттєва збірка творів Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” (КиївЛьвів, 176 с.), куди ввійшли: “Тіні забутих предків”, “Сон”, “Лист”, “Подарунки на іменини”, “Хвала життю!”, “Коні не винні”, “Що записано в книгу життя”. Видання має прекрасну ілюстрацію художника Михайла Жука — щирого друга письменника.
Повість написана завдяки щирій намові Володимира Гнатюка.
Володимир Гнатюк як засновник 12 листопада 1898 року у Львові “Українськоруської видавничої спілки”, відповідальний редактор і секретар до літа 1912 року у Першій серії “Літературнонаукової бібліотеки” цього видавництва благословляє у світ п’ять книг творів Михайла Коцюбинського “В путах шайтана” (1899, ч. 14), “Полюдському” (1900, ч. 24), “Поєдинок і інші оповідання” (1903, ч. 49), “У грішний світ” (1905, ч. 88), “Дебют” (1911, ч. 134).
