Олексій Мировський — історик і митець, викладач історії та правознавства ДНЗ “Львівське вище професійне училище побутового обслуговування”, а також учитель фортепіано Буської дитячої музичної школи, автор навчальних посібників: “Вступ до музикознавства та коротка історія української музики”, “Коротка історія світової музики”, “Красненська бібліотека ім. І. Тиктора: віхи історії та сьогодення”, “Історія України: експрес-курс”, “Основи правознавства”.
«Зробити складне зрозумілим — у цьому майстерність лектора»
Історія — наша дорогоцінна спадщина, яка акумулює багатовіковий історичний досвід нашого народу протягом усього процесу його історичного розвитку. Не дарма кажуть, що без минулого немає майбутнього. Це добре розумів наш співрозмовник Олексій Мировський — молодий, але перспективний викладач і науковець, який у свої 23 роки написав п’ять навчальних посібників, які вийшли у кількох перевиданнях і зараз їх широко використовують у навчальних закладах України. Я вирішила поцікавитися секретами його успіху.
— Ви займаєтеся музикою та історією. Чому такий вибір?
— Мистецтво супроводжує мене все життя: Буська музична школа, Львівський музичний коледж ім. С. Людкевича, факультет культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Я з дитинства мріяв стати музикантом, викладачем і йшов до мети. А щодо історії, то тут я вдячний учителям школи й коледжу, які зуміли пробудити інтерес до цієї науки, адже саме історія дає змогу глибше осягати мистецтво, вивчати його з розумінням тих історичних подій, які відбувалися в ту чи ту епоху.
— Як у Вас з’явилась ідея почати писати книжки?
— Ще під час навчання у школі, коли читав підручники, написані складною для сприйняття науковою мовою, а книг з історії музики для шкіл мистецтв практично не існувало, тому ми витрачали більшу частину уроку на конспектування, спало на думку: “А чому ж ніхто не може написати конспектний варіант уроків, не підручник чи посібник з величезним масивом інформації, а конспекти уроків?”. Ось і вирішив із часом зробити це самотужки. Видавши першу книгу “Вступ до музикознавства та коротка історія української музики”, дуже переймався тим, що вона не отримає підтримки серед навчальних закладів, але сталося навпаки — наклад у 1000 примірників досить швидко розповсюдили, і викладачі, ознайомившись детальніше з виданням, замовляли її й для своїх учнів. Це спонукало до написання другої частини — “Коротка історія світової музики”. Обидві книжки вийшли уже в чотирьох перевиданнях загальним накладом 4 тис. примірників і влітку готується їх п’яте перевидання.
— А коли вирішили написати книжки з історії України та правознавства?
— Минулоріч, коли навчався в магістратурі історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка. Маю багато знайомих, які готуються до ЗНО і часто нарікають на те, що з-поміж багатьох довідників з історії України важко обрати той, який був би написаний просто і доступно. От в мене і зародилася ідея написати те, що потребують абітурієнти. А книжку “Основи правознавства” було видано на початку 2018 р., коли почав викладати цей предмет і зрозумів, що багато учнів училища на базі 9 класу ще не вміють конспектувати лекцію, а витрачати час на диктування тем не хотілося б.
— У чому секрет успіху Ваших посібників?
— У чіткості, лаконічності, доступності викладу матеріалу. Також варто зауважити, що основним завданням книг було не створення підручника чи навчального посібника, в якому було б розкрито надто детально навчальний матеріал, адже подібних праць зараз безліч. Насамперед завдання полягало у допомозі оволодіння основами наукового підходу до вивчення предмета, спробувати побачити перспективи вирішення сучасних проблем шляхом створення довідника, який є своєрідним конспектом.
— Як Ви рекламували видання?
— Насамперед через телефонні та інтернет ресурси — телефонував у навчальні заклади, писав повідомлення про видання на їхні електронні скриньки, а також книжкові презентації, яких я за ці роки провів близько п’ятдесяти у школах, бібліотеках та інших культурно-мистецьких установах Львівщини, Тернопільщини, Рівненщини, Івано-Франківщини, Дніпропетровщини, Полтавщини та інших областей України.
— Чи критикують Ваші праці?
— Звичайно. Я завжди ціную думки освічених людей, які можуть щось підказати, порадити, ніколи на них за це не ображаюся. Тому враховую всі зауваження й побажання щодо покращання якості подання матеріалу. Не люблю тільки, коли критикують безпідставно. Часом чую фрази на кшталт: “Ну і що в цій книжці нового, таку міг би написати кожен”, на що я завжди відповідаю: “Ну так напишіть”, але чомусь досі подібних робіт, особливо з історії музики, не було.
— Що для Вас цікавіше — займатися науковою чи викладацькою діяльністю?
— Кожний із цих моментів цікавий, потрібний по-своєму, адже вони взаємопов’язані. Коли займаєшся науковою діяльністю, то збагачуєшся інтелектуально, а якщо викладацькою — передаєш набуті знання іншим. Писати по-справжньому можу лише тоді, коли є натхнення, а викладати — завжди. Викладацька діяльність цікавіша, адже це постійний діалог з учнями, а спілкування я люблю. Зробити складне простим, зрозумілим і доступним — у цьому, на мою думку, й полягає майстерність лектора.
— Де Вам працюється важче — в училищі чи музичній школі?
— Дуже складно порівняти ці види діяльності й тим паче зіставити їх, адже вони зовсім різні у своїй специфіці. В музичній школі викладаю фортепіано вже п’ятий рік, маю більший досвід, окрім того, такі заняття є індивідуальними, що дозволяє краще розкрити потенціал кожного учня. На противагу, викладання історії й права передбачає роботу з групами близько 30 учнів у кожній, де часом буває складніше оцінити можливості й відкрити потенціал кожного, хоча я завжди намагаюся все-таки це робити. Завжди наголошую на тому, що потрібно володіти загальними поняттями дисциплін, які я викладаю, оскільки ми готуємо спеціалістів сфери обслуговування, яким необхідно вміти спілкуватися з клієнтами, підтримати розмову, а клієнти бувають різні…
— Які у Вас плани на майбутнє, чи ставите перед собою певні цілі?
— Так, маю певну мету та йду до неї. Більшість завдань, які я ставив перед собою, сьогодні успішно виконані. Планів багато, з найближчого — написати книжку з історії мистецтв, потрапити на роботу за сумісництвом у якийсь вищий мистецький навчальний заклад (коледж культури, музичний коледж, можливо, навіть музичну академію чи академію мистецтв, театр), мені подобається атмосфера таких закладів, їхня аура.
— Як виконуватимете поставлені завдання?
— Усе, що маю нині, здобув сам. Ніколи не поважав людей, які все вирішують через певні зв’язки чи іншими нехорошими методами, а також заздрісників. На щастя, на моєму життєвому шляху здебільшого зустрічаються не такі люди, а ті, які допомагають, підтримують, радіють моїм успіхам — і я їм за це безмежно вдячний.
Спілкувалася
Марія ЗУБКОВА
