Станіслав Єжи Лєц: «Я буду тутешнім письменником — обмежуся сучасною планетою»

Богдан ЗАЛІЗНЯК

“У цьому будинку в 1920—1934 і в 1939—1941 рр. мешкав відомий поет і афорист Станіслав Єжи Лєц, який дебютував томом віршів “Барви” (1933). Вершиною його творчості стали 5000 афоризмів, відомі, як “Незачесані думки” (1947—1966), сповнені гумору, палкого гуманізму й осуду тоталітарних практик”.
Це — текст, викладений на меморіальній дошці на честь Станіслава Єжи Лєца, майстра афористичного жанру, поета, який частину свого життя прожив у Львові. А ще — у Відні, Варшаві, Румунії, Ізраїлі, навіть — у концтаборі під Тернополем. Звичайно, не завжди — з власної примхи, а в зв’язку з життєвими обставинами, що виникали під подувом розмаїтих суспільних вітрів. Такі були часи. Про це, зокрема, свідчать і деякі афоризми пана Лєца, наприклад: “З одного хреста можна було би зробити дві шибениці” чи “Є барикади, по один бік яких немає нікого”.
Дошку відкривали 22 квітня цього року у Львові по вул. Словацького, 6 — на будинку, де проживав пан Лєц у вказані в тексті роки. “Я насправді вражений, оскільки бачу вперше Адама Міхніка, гострого на розум Віктора Шендеровича, — сказав у своєму виступі міський голова Львова Андрій Садовий. — Станіслав Єжи Лєц сприймав життя галицьким нервом, був справедливою, чесною людиною. Народився в місті, яке є вільним і творить вільних людей”.
Справді, Львів був завжди вільним містом. Окрім певних часів, про які ви, шановні читачі, здогадуєтесь. Бо завойовників, деяких наших “друзів”, місто також завжди притягувало, не кажучи вже про Україну загалом.
При відкритті пам’ятної дошки виступили консул Польщі Мар’ян Орліковський, російський дисидент, публіцист, правозахисник Віктор Шендерович, видатний польський журналіст, видавець “Газети Виборчої”, громадський діяч Адам Міхнік, сини Станіслава Єжи Лєца — Томаш Лєц і Ян Лєц. Вів дійство перекладач із польської, дослідник польськоукраїнської творчості Андрій Павлишин, який перекладав також і “Непричесані думки” Станіслава Єжи Лєца.
А 21 квітня, в дзеркальній залі палацу Потоцьких відбулась презентація дивовижного альбому “ЛЄЦ. ХХ століття”. Модератор зустрічі Андрій Павлишин першому надав слово Віктору Шендеровичу: “Для інтелектуалів СРСР це був ковток свіжого повітря. Якраз тоді в мене виникла ідея створити такий альбом. Але коли я кілька років тому довідався, що у Львові немає пам’ятної дошки Станіславу Єжи Лєцу, був певним чином вражений. Тепер ми виправили цю несправедливість”.
Віктор Шендерович пообіцяв, що альбом вийде чотирма мовами — польською, російською, українською і німецькою, оскільки (запевнив присутніх пан Віктор) Львів завжди був центром Європи, в якому, до речі, сім разів змінювалась влада. Переповнена зала щиро вітала також Адама Міхніка, синів С. Є. Лєца — Томаша і Яна. “Я був гордий виростати в ореолі батька, — схвильовано говорив Ян Лєц. — Ціле моє життя пов’язане з батьком”.
Словом, діти завжди пам’ятають свого батька. І були дуже раді, що у Львові нарешті практично згадали про нього — і виходом прекрасного альбому, і відкриттям меморіальної дошки.
Через те є сенс ще раз нагадати кілька геніальних висловівафоризмів відновленого львів’янина Станіслава Єжи Лєца: “І собака в столиці гавкає голосніше”; “І волосся дибки може стати зачіскою”; “Я буду тутешнім письменником — обмежуся сучасною планетою”. Очевидно, разом з інтелектуальним паном С. Є. Лєцом Львів також має шанс “обмежитися сучасною планетою”. Стати ще кращим, аніж був.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment