Творча родина з Галичини

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Музей сучасного мистецтва України запросив на відкриття виставки “В контражурі”, що відбувається у рамках проекту “Сімейні цінності — родинні зв’язки”. Цього разу тут представили багатогранну творчість Марти Базак та Миколи Яковини, яких єднають не лише мистецькі, а й родинні зв’язки.
Марта Базак навчалася у Львові в училищі ім. І. Труша та в Інституті декоративно-прикладного мистецтва на факультеті художнього ткацтва. Вивчала малюнок, живопис, фотосправу, мистецтво шрифту та плаката. Працюючи завідувачем відділу Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, писала статті про народне мистецтво. Брала участь у найпрестижніших бієнале — DelBellogallery в Торонто (Канада), “Імпреза” в Івано-Франківську, “Гобелен і мистецтво ткацтва” в Турне (Бельгія), “Сучасне українське мистецтво. Нові імена” у Відні (Австрія), в ювілейному показі українського мистецтва у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі, а також у виставках в Австрії, Чехії, Угорщині, Китаї, Португалії, Росії і, звісно, в Україні. Нині пані Марта працює старшим викладачем на кафедрі художнього текстилю Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Твори мисткині зберігаються в українських національних музеях, приватних колекціях Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції.
Микола Яковина — художник, архітектор, політик, державний і громадський діяч. Навчався в Івано-Франківській дитячій художній школі та Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка у Києві. Вивчав живопис і графіку. Закінчив факультет інтер’єру та обладнання Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва та факультет спеціального права Львівського державного університету ім. Івана Франка і аспірантуру цього вишу (юридичний факультет). Учасник художніх виставок з 1980 року. Автор вітражів Івано-Франківської обласної бібліотеки (нині монастир сестер Василіянок) та Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського, архітектор храму Вознесіння Господнього (селище Брошнів-Осада, Івано-Франківська область). Твори майстра зберігаються в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Коломийському національному музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського, Дирекції виставок НСХУ, приватних колекціях України, Канади, Польщі, США, Росії, Японії. Поєднуючи мистецтво, громадську і політичну діяльність, пан Микола дбає про збереження історичної та культурної спадщини України.
Ми попросили художників поділитися секретами своєї творчості.
Микола Яковина: “Часто згадую 1989 рік. Тоді ми змогли провести в Івано-Франківській області, яка була закрита для іноземців, бієнале, в якому взяли участь гості з 40 країн, а через два роки бієнале відбулося вдруге. До нас на пост­радянському просторі такого ніхто не робив. Це був той поштовх, що вплинув на розвиток інших процесів. Ми творили імпрезу разом із першими акціями Товариства української мови і “Меморіалу”. Боролися за збереження залишків культурної спадщини, які не встиг знищити радянський режим. Піднімали забуті імена, штучно замовчувані явища. Пізніше ці процеси, до яких долучалися літератори, художники, журналісти, науковці, краєзнавці та всі небайдужі, отримали назву “Станіславський феномен”.
Відтоді у мене з’явилося багато цікавих творчих знахідок, які і досі живлять увагу. І хоча сьогоднішня експозиція не ретроспективна, але дає можливість порівняти мене теперішнього і того, яким я був 30 років тому.
Свою громадську діяльність
починав із підпілля, а потім нелегальною стала моя творча діяльність. Адже не хотів, аби творчість була безпосереднім відбиттям моєї публічної діяльності. Я керував областю, був перший у СРСР голова обласної ради не комуніст, до того ж наймолодший серед своїх колег. Я усвідомлював, що це створює для мене певні рамки, певні обмеження.
Лише 6-7 років тому почав виходити зі своєю творчістю у світ. Як живописця, мене цікавить первинна матерія, колір, фактура. Через твори намагаюся висловити своє ставлення до демократії, охлократії, вільної творчості і втручання так званих мистецтвознавців у творчий процес.
Завдячую своїм родичам — батькам, дружині Марті, дітям. Завжди обертаюся на те середовище, з якого вийшов. Я народився далеко за межами рідної землі, адже моїх родичів свого часи вислали. Повернулися в Україну з Караганди, коли мені було 10 років. Пам’ятаю понівечені долі і загиблих (від рук совітів загинули два брати і сестра моєї мами). Я міркував, що маю прожити життя не лише за себе, а й за своїх рідних. Їм присвячував свої справи і в мистецтві, і в політиці”.
Марта Базак: “Востаннє разом із Миколою ми виставлялися 30 років тому. Дуже хвилювалася, готуючи цю експозицію. Дякую Музею сучасного мистецтва України за надану допомогу в підготовці виставки.
Представлені мною роботи виконані різними фактурами. Одне з центральних місць належить триптиху про вино. Полотна створювала для презентації книжки про цей напій. Окремі розділи триптиха присвячені винограду, червоному і молодому вину. Дуже люблю малювати янголів”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment