Українська історія Грицька Коваленка

Тарас ПУСТОВІТ,
голова Полтавського міського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України
Він був талановитим письменником, істориком, етнографом, митцем, видавцем, громадсько-політичним діячем, відомим далеко за межами Полтавщини. Про Григорія Коваленка, про його творчу спадщину слід писати монографічні дослідження, адже зроблене ним масштабне й цікаве. Більшовицька тоталітарна система невипадково намагалася розправитися з ним, а ім’я викреслити з людської пам’яті. І символічно, що перші конкретні кроки для його реабілітації зробив ще 1968 року діяч “Просвіти”, відомий полтавський літературознавець світлої пам’яті Петро Ротач.

Хвиля за хвилею
Григорій (Грицько) Олексійович Коваленко народився 24 січня 1868 року в присілку Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер — територія Баришівського району Київської області) у козацькій родині. Закінчив Баришівську народну та Полтавську фельдшерську школи. Учителював у селах Переяславського повіту, де водночас і лікував селян. Тоді й захопився збиранням етнографічних матеріалів, передовсім з питань народної медицини і знахарства. 1890 року влаштувався фельдшером при клініці Московського університету, студіював і спеціальні науки як вільний слухач. Його наставником був відомий історик літератури професор М. І. Стороженко.
Талант Грицька Коваленка помітив і підтримав відомий громадський діяч, письменник та літературознавець Борис Грінченко, який допоміг юнакові влаштуватися у Чернігівській земській управі та адаптуватися у місцевому творчому середовищі. Упродовж кількох років Григорій Олексійович не тільки виконує свої безпосередні службові обов’язки, а й поринає у літературне і громадське життя Чернігова, де тоді працювали Михайло Коцюбинський, Леонід Глібов, Володимир Самійленко, Микола Вороний та ін. У 1890-х друкує свої вірші, поему “Зоя”, оповідання, наукові статті, малюнки у львівському журналі “Зоря”, водночас створює цілу мистецьку галерею портретів українських письменників: Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Євгена Гребінки, Пантелеймона Куліша. Також відомий видавничий проект його чернігівського періоду — започаткування групою місцевих письменників літературного альманаху “Хвиля за хвилею”. В одному з листів Михайла Коцюбинського до Панаса Мирного читаємо: “Пишу до вас кілька слів у справі: ми, себто Самійленко, Грінченко, Коваленко і я, лагодимось видати альманах, який складався б з творів, почасти друкованих за кордоном, почасти нових, ще не друкованих кращих письменників”. На думку науковців, великою заслугою Григорія Олексійовича було те, що в альманасі “Хвиля за хвилею” друкували свої твори Іван Франко, Осип Маковей, Дніпрова Чайка, Агатангел Кримський. Попри офіційну українофобську урядову політику талант Грицька Коваленка на зламі ХІХ—ХХ століть знаходив дедалі більше прихильників на теренах великої України і в Галичині.
Григорій Олексійович залишив Чернігів і перебрався на постійне мешкання до Полтави, ймовірно, на запрошення друзів-полтавців Панаса Мирного, Миколи Дмитрієва, Гр. Маркевича після відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в серпні 1903 року. Від 1905 року він уже у Полтаві, тоді ж, маючи контакти із Грінченком і, вірогідно, саме за його дорученням, ініціює разом із Миколою Дмитрієвим і Панасом Мирним створення товариства “Просвіта”. Активно працює як співредактор з місцевим часописом “Рідний край”, як дописувач — з науковими періодичними виданнями “Киевская старина”, “Літературно-науковий вісник”, “Труди Полтавської вченої архівної комісії”. 1911 року виходить друком збірка Г. О. Коваленка “Жарти життя” (друге вид. 1917, Черкаси), а у 1913—1914 роках він розпочинає видавати журнал “Вісник життя і знання”. Але через активну публічну українофільську діяльність швидко потрапляє під негласний нагляд поліції.
На підставі донесень агентів жандармської охранки вимальовувався такий політичний портрет неблагонадійного полтавця: “Коваленко — низького зросту, блондин, завжди не причесаний,.. має тісні контакти з Києвом — з Чикаленком, зі Львовом — з професором Грушевським, з Парижем — з емігрантами Вин­ниченком та Жуком. У Полтаві контактує з місцевими українцями: Сіяльським, Павлом та Юрієм Панченками, Дробишем, Данковським, Данченком, Хоменком, Віктором Андрієвським та Мамаєнком”.

У центрі громадсько-політичного життя Полтави
Він став доволі авторитетною людиною. Від 1909 року як представник української демократичної організації він значиться помічником секретаря (згодом — секретарем) Полтавської міської управи, до липня 1917 року працює на цій посаді. У період Української революції 1917—1921 років входить до Комітету українських поступових партій та організацій, обирається до міської української просвітньо-лекційної комісії, стає дійсним “народним лектором”.
У квітні 1917 року відбулися установчі збори Полтавського міського товариства “Просвіта”, головою обирають Грицька Коваленка. Від імені Полтавської “Просвіти” промовляє на І Всеукраїнському з’їзді “Просвіт” у вересні 1917-го в Києві. У революційний та постреволюційний періоди Коваленко — інструктор позашкільної освіти Полтавського повіту, відомий у Полтаві популяризатор минулого, одна за одною виходять друком розвідки: “Ворожка” (1917), “Григорій Сковорода” (1919), “Яцько й Стецько” (1922), “Панас Мирний” (1926), “У сонячній країні” (1927). “Українська історія” Г. Коваленка витримує 6 видань, а “Оповідання з української історії” — 5; 1929-го у Харкові було видано втретє його підручник “Анатомія і фізіологія людини”. Немало залишалося у рукописах: роман “Дажбожі діти” (1919), драма “Велика спадщина” (1920), повість “Над Десною” (1936), історичний роман “Юрко Соколенко” (1937) (перелік друкованих праць та рукописів подається далеко не повним).
У 1920—1930 роках Григорій Олексійович Коваленко викладає біологію у Полтавській фельд­шерсько-акушерській школі, деякий час працює її директором. В середині 1930-х він більше відомий громаді як утримувач рідкісної бібліотеки та блискучий лектор. Свої праці й виступи пише доступною для пересічного читача мовою, в них відчутний вплив праць Грушевського — це йому незабаром пригадають і слідчі. Як історик та етнограф входить до складу Полтавського наукового товариства при ВУАН.
Українофільство тоталітарна система не могла довго терпіти, та й час позірної так званої українізації закінчувався. Після арешту фактично усіх членів Полтавського наукового товариства при ВУАН (Володимира Щепотьєва, Михайла Рудинського, Григорія Ващенка, Наталії Мірзи-Авак’янц, О. Бузинного, Олександра Булдовського, Григорія Майфета, Михайла Бужинського) прийшли й за Коваленком. Заарештували його 19—20 серпня 1937 року. На час арешту йому було 69 років. Родина Коваленків мешкала у Полтаві по вулиці Уютній, 3;
у складі родини були дружина Раїса Іванівна (1868 р. н.), донька Ксенія Каплуновська, сини Петро (1898 р. н.), Павло (1901 р. н.).

“Коваленко… наголошував, що радянська влада знищує українського селянина”
Матеріали на Г. О. Коваленка слідчі готували поспіхом і неглибоко: заарештованого під час слідства допитали лише один раз, винним себе не визнав. В основу звинувачень лягли передовсім покази “свідків”. Коваленка, зокрема, звинуватили в організації контрреволюційної групи в Полтавському педінституті, у поширенні націоналістичної літератури серед молоді, підготовці кадрів для майбутніх антирадянських націоналістичних виступів. У слідчо-кримінальній справі знаходимо рядки: “Коваленко — український історик та письменник, у своїй викладацькій і літературній діяльності (історія України) постійно протягував націоналізм. Деякі його роботи заборонені для користування. При зустрічах він неодноразово наголошував, що радянська влада знищує українського селянина, що більшовики проводять великоросійську політику, підгрібаючи під себе національні республіки…”
І ще кілька фактів зі слідчої справи: при спілкуванні Григорій Олексійович зазначав, що книги, видані радянськими письменниками, недолугі, що історія суспільства є циклічною. За його словами, 1933 року в Україні був голод, на вулицях міст лежали опухлі люди; лише згодом стало трохи краще, але через десять років в Україні знову буде подібне (голод). 1944 року, за прогнозом Коваленка, розпочнеться велика війна та інші масштабні події, тож краще, якби Україна була самостійною країною. Такого компромату було цілком достатньо для розправи. Відповідно до постанови Особливої трійки УНКВС по Полтавській області від 4—5 грудня 1937 року на підставі ст. 54-10 ч. 1 УК УСРР, Г. О. Коваленка розстріляли. Вирок виконано 15 грудня 1937 року, місце поховання невідоме.
Упродовж років незалежності України полтавці й наші сусіди чернігівці неодноразово ініціювали заходи з метою пошанування пам’яті Григорія Олексійовича Коваленка. Завдяки голові Полтавського обласного товариства “Просвіта” Миколі Кульчинському 1992 року масовим накладом було видано і передано до навчальних закладів книгу Коваленка “Оповідання з історії України”), представлення біографії в академічних виданнях та енциклопедіях, наукові розвідки у різних збірниках тощо. А нещодавно полтавці відкрили малярську грань таланту на виставці чотирьох картин, які подарувала Полтавському художньому музею донька Григорія Коваленка. Картини Грицька Коваленка зберігаються у Полтавському художньому музеї, є роботи й у Чернігівському меморіально-літературному музеї ім. Михайла Коцюбинського та в Інституті літератури НАН України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment