Богдан Горинь. Святослав Гординський на тлі доби. Книга друга

Закінчення. Початок у ч. 17, 18 за 2018 р.

Творці духовного клімату
Духовний клімат у Табірній Україні витворювала інтеліґенція — мистці, письменники, науковці, журналісти, священики, громадські діячі. В таборах Ді-Пі і на приватних помешканнях перебувало чимало українських письменників з відомими іменами, авторів видатних творів у царинах поезії, прози, драматургії, літературної критики та літературознавства. Ось далеко не повний, складений Уласом Самчуком, список письменників, котрі перебували у різних таборах. Чимало з цих імен назавжди вкарбовано в історію української літератури: Марко Антонович, Олесь Бабій, Іван Багряний, Василь Барка, Леонід Білецький, Олекса Веретенченко, Анатоль Гак, Андрій Гарасевич, Святослав Гординський, Катря Гриневичева, Остап Грицай, Докія Гуменна, Володимир Державин, Віктор Домонтович (Петров), Федір Дудко, Ростислав Єндик, Галина Журба, Неофіт Кибалюк, Юрій Клен, Людмила Коваленко-Івченко, Авенір Коломиєць, Юрій Косач, Ігор Костецький, Богдан Кравців, Роман Купчинський, Юрій Лавріненко (Дивнич), Галина Лащенко, Олег Лащенко, Василь Левицький (Софронів), Вадим Лесич, Леонід Лиман, Наталя Лівицька-Холодна, Лука Луців, Оксана Лятуринська, Іван Майстренко, Маланюк Євген, Іван Манило, Фотій Мелешко, Леонід Мосендз, Михайло Мухин, Борис Олександрів, Василь Онуфрієнко, Михайло Орест (Зеров), Тодось Осьмачка, Остап Павлів, Софія Парфанович, Володимир Перський (Міяковський), Павло Петрина, Борис Подоляк (Григорій Костюк), Леонід Полтава, Степан Риндик, Володимир Русальський, Улас Самчук, Олексій Сацюк, Михайло Ситник, Яр Славутич, Олесь Смотрич, Микола Степаненко, Юрій Стефаник, Олекса Стефанович, Панас Феденко, Василь Чапленко, Ганна Черінь, Володимир Шаян, Юрій Шевельов (Шерех), Микола Шлемкевич, Никифор Щербина…
А нижче вперше складений автором цього есею-колажу список мистців — малярів, графіків, скульпторів, архітекторів, котрі, як і письменники, перебуваючи у таборах і на приватних помешканнях у Західній Німеччині й Австрії, збагатили скарбницю українського мистецтва видатними творами. В осередках мистецького життя — Мюнхені, Геттінгені, Міттенвальді, Бертхесґадені, Реґенсбурзі, Нойбоєрні та ин. містах у таборах і на приватних помешканнях проживали й творили Микола Азовський, Микола Анастазієвський, Петро Андрусів, Микола Антохій, Сергій Бабуль, Володимир Баляс, Надія Білецька, Мирон Білинський, Євген Блакитний (Наконечний), Северин Борачок, Олекса Булавицький, Костянтин Бульдин, Микола Бутович, Юліян Волянюк, Марія Гарасовська-Дачишин, Яків Гніздовський, Святослав Гординський, Дам’ян Горняткевич, Михайло Гоцій, Михайло Дзиндра, Михайло Дмитренко, Андрій Добрянський, Ольга Козакевич-Дядинюк, Федір Ємець, Микола Жеваґо, Петро Капшученко, Іван Кейван, Володимир Кивелюк, Михайло Кміт, геніяльний карикатурист, гуморист і сатирик Едвард Козак (Еко), Рената Крам, Василь Кричевський-молодший, Василь Кричевський-старший, Григорій Крук, Любомир Кузьма, Юрій Кульчицький, Курах Іван, Володимир Ласовський, Мирон Левицький, Сергій Литвиненко, Євсевій Ліпецький, Зоя Лісовська, Степан Луцик, Галина Мазепа, Антін Малюца, Василь Масютин, Петро Мегик, Михайло Михалевич, Михайло Мороз, Людмила Морозова, Моссора Любодар, Микола (Богдан) Мухин, Микола Неділко, Іванна Нижник-Винників, Михайло Осінчук, Антін Павлось, Григорій Пазюк, Леонід Папара, Василь Перебийніс, Леонід Перфецький, Олекса Повстенко, Дмитро Поторока, Мирослав Радиш, Володимир Січинський, Юрій Соловій, Микола Станько, Богдан Стебельський, Михайлина Стефанович-Ольшанська, Осип Танасевич, Леонтій Тимошенко, Клим Трохименко, Богдан Фідик, Петро Холодний, Михайло Черешньовський, Микола Шрамченко, Ірина Шухевич, Теодор Юзьків.
Наводжу цей перелік імен діячів культури для того, щоб продемонструвати, яка велетенська духовна енергія була сконцентрована в Табірній Україні. У наведених списках високому рівню багатьох талантів могли б позаздрити й нинішні Національні спілки письменників і мистців. Тому справедливо буде називати Табірну Україну вільним духовним виразником всієї тогочасної поневоленої комуністами Великої України. Більшість названих імен письменників і мистців у подальшому неодноразово будуть згадані в цій книзі.
У перші післявоєнні місяці для письменників і мистців в еміґрації не було умов для нормальної творчої праці. Улас Самчук нарікав: “Ні стола, ні стільця, ні паперу, ні словника, ні довідника, ні бібліотеки, ні архіву, ні редактора, ні видавця, ані навіть коректора”. Умови були створені згодом, і створили їх самі таборяни. Та навіть тяжкі побутові умови в перші місяці перебування у таборах Ді-Пі не зупинили плину життя: “У таборах, в колишніх військових казармах, у приміщеннях, переповнених людьми, як у бочці з оселедцями, де кімнати були перегороджені коцами і веретами, а часто й на горищах, у конюшнях і в підвалах, не маючи потрібних матеріялів, наші голодні й холодні мистці працювали творчо, аби показати свої здобутки публіці та переконати чужинців, що ми — не якісь “німецькі коляборанти”, а представники нації зі старою культурою, яка прагне творчого вияву, а особливо своєї самостійної держави”13. Незважаючи на важкі умови життя, у найбільших українських поселеннях Ді-Пі вже з січня 1946 р. одна за одною відкриваються виставки творів українського мистецтва, часто разом із творами мистців инших національностей”14.
У таборах перебувало чимало видатних особистостей українського політичного, культурного, релігійного, літературного й мистецького життя, як Борис Мартос — визначний український громадський і політичний діяч, голова Ради Міністрів Директорії УНР; Дмитро Дорошенко — історик, публіцист, громадський і політичний діяч, у 1918 р. міністр закордонних справ Української держави; Володимир Дорошенко — видатний бібліограф, літературознавець, громадський і політичний діяч; Наталія Полонська — історик і археолог; Тарас Боровець (Бульба) — організатор Української повстанської армії “Поліська Січ” та багато инших.
Про багатьох із них згадує у своєму щоденнику Улас Самчук, йому довелося побувати у багатьох таборах і познайомитися з яскравими індивідуальностями, що там перебували. “Між иншими гостями нашого табору бачу старого, з часів Києва, знайомого мистця-маляра Василя Васильовича Кричевського, також з Мангайму, який, здається, мав би бажання приміститися десь тут біля нас. Але тут всі кутики зайняті. І нема ради”. “Загостив до нас наш старий рівненський друг, діловий, активний колись голова “Просвіти” в Рівному і трохи письменник, Неофіт Кибалюк, тепер мешканець табору Авґсбурґ. Він також не мав би нічого проти — переїхати сюди до нас. Те саме, що й з Кричевським. Вибачте. Зайнято. Зрештою, у таборі Авґсбурґ також не найгірше. Там зосереджено багато людей культури, політики, громадської діяльности”15.
Серед колоритних постатей Григорій Костюк — “довголітній засланець підполярної Воркути, за словами У. Самчука, “втілення долі української людини нашого безглуздого часу”; поетеса Наталя Лівицька-Холодна; її чоловік, “преславутий син преславутого батька” Петро Петрович Холодний”. Це тільки окремі особистості, а в розкиданих по усій Західній Німеччині таборах їх чимало. Усі вони розкриють свої творчі можливості впродовж чотирьох років високого духовного піднесення в таборах, зокрема, американської зони окупації Німеччини.
Серед табірників траплялося немало диваків. Один із них — маляр Микола Лепеха “заповзявся здивувати всіх тим, що цілу свою комірку, геть зі стелею, вималював на криваво-червоно, додав до цього ще й червону лямпочку і вийшло пекло, у якому той художник виглядає, як Мефісто Миргородського крою… Колишній полтавський поміщик, якому пощастило пролізти крізь вухо голки сталінських вівісекцій, пройти всі митарства імперії Совдепів, від Дніпра до Камчатки і всі інстанції пекла від ЧеКа до НКВД, дійти аж сюди і ось щось таке вигадати (…). Розмашний стиль, барвна мова, кривава кімната і виходить майстерня, де ті кольори огню і крови, виливаються у вислів доби на спомин нащадкам”16.
Письменники часто їздили в инші табори на збори, з’їзди, конференції, для читання доповідей або просто зустрітися зі знайомими, разом відсвяткувати Різдво, Великдень, взяти участь в урочистостях з нагоди річниць видатних культурних і політичних діячів. Місцем таких заходів найчастіше були табори в американській зоні окупації — Ашаффенбург, Ульм та ин. З табору до табору добиралися добре налагодженою сіткою потягів. З рефератом “Велика література” У. Самчук виступав у таборах Новий Ульм, Авґсбурґ, Карлсфельд, Оффенбах…”17.
Улас Самчук може бути прикладом вдумливого ставлення до всього, що відбувалося в таборах. Як аналітик підходив він і до книг, які потрапляли в його руки. Читаючи “Біблію”, письменник зробив виписку: “І промовив Господь до мене: дивись! Я почав оддавати тобі Сигона і землю його; починай займати, щоб його земля була твоєю. І того часу підневолили ми всі городи його та обрекли всіх людей — чоловіків, і жіноцтво, і дітей: не дали нікому втекти. Взяли для себе тільки скотину як здобич і луп, що по городах, що їх поневолили… І віддав Господь, Бог наш, у руки наші так само і Ога, царя Базанського, і весь люд його, і побивали ми його, докіль ніхто з них не зістався”.
До цієї цитати письменник дав такий кометар: “Се бо рече Мойсей, виконавець волі Божої, у своїх книгах Ґенезісу і можна думати, що Гітлер нашого часу був лиш слухняним виконавцем волі Бога Мойсея і його нащадків. Лишень Гітлер, видно, потрапив не в ті двері”18.
————————————
13 Кейван І. Українські мистці поза Батьківщиною//Едмонтон—Монреаль: Clio Editions, 1996. — С. 6.
14 Кейван І. Українські мистці поза Батьківщиною//Едмонтон-Монреаль: Clio Editions, 1996. — С. 6.
15 Самчук У. Плянета Ді-Пі. — Він­ніпеґ: Видання Товариства “Волинь”, 1979. — С. 16.
16 Самчук У. Плянета Ді-Пі. — Він­ніпеґ: Видання Товариства “Волинь”, 1979. — С. 40—41.
17 Там само. — С. 6.
18 Там само. — С. 18.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment