Де дороговказ на Брусилів?

Роздуми та спогаданки  з приводу Огієнківської премії

Дмитро ПОНАМАРЧУК

Святе Письмо
на рисовому папері
За духовносуспільною вагою Премія імені Івана Огієнка — друга після Шевченківської. Її присуджують за досягнення у гуманітарних царинах і так само вона охоплює світові обрії (заснована Житомирською облрадою, виплата — 10 тис. грн).
Час Верховній Раді взяти “материнство” над премією й установити не тільки більший розмір, а й надати парламентський статус. Адже Іван Огієнко — титан української нації, духовний провідник, державний діяч, тлумач Біблії українською мовою (над перекладом працював 42 роки).
1990 року на Других всеукраїнських зборах Народного руху оргкомітет з’їзду постановив кожному делегатові й гостю подарувати примірник Біблії. Палац “Україна” зібрав тоді 2 125 осіб.
Пресцентр, яким я керував, акредитував 445 журналістів і працівників 120ти засобів інформації, зокрема — Московії та інших чужоземних. Усі вони, звісно, могли отримати Біблію.
Забезпечив доставку в Україну примірників Біблії місіонер з Чикаго Ярослав Шепелявець. Роздати Біблію учасникам ІІ з’їзду Руху запропонував голова Київської організації Товариства “Просвіта”, член Центрального Проводу Руху поет Павло Мовчан, який приятелював із молодим пастором Лютеранської церкви.
Святе письмо було видрукувано українською мовою в Японії на тоненькому рисовому папері під гумовою палітуркою. Книга була компактна.
Другий з’їзд ухвалив, як на мене, дві історичні речі — викинув евфемізм “за перебудову” з назви Народного руху та проголосив за мету здобуття Україною державної самостійности.
Роздача Біблії на з’їзді у Палаці “Україна”, де до цього відбувалися помпезні збіговиська компартії під диявольським ликом Лєніна, стала акцією прямої дії. Вважаю, що цей учинок вартував ледь не всього заходу з усіма його ухвалами та резолюціями, бо вдома й на роботі кожного, хто прийшов з рухівського з’їзду, відтоді читали Біблію. У газетних матеріалах столичних журналістів дедалі частіше почали з’являтися витяги зі Святого письма (замість тез комуністичних мудрагелів).
Багато хто вперше в житті відкрив для себе Біблію й одразу українською мовою. Повірте, завдяки негласному починові П. Мовчана ІІ з’їзд Руху сформував лави національних демократів на ґрунті християнських цінностей. До Палацу “Україна” прибули 418 народних депутатів різних рівнів (приміром, я був депутатом Лєнінської райради столиці). На Держтелерадіо УРСР, де я тоді працював, навіть комуністи змогли читати книгу на тоненькому рисовому папері, бо Святе письмо прийшло до них задарма.
Інколи питаю себе, чи не час повторити акцію з Біблією в Палаці “Україна” спеціально для сьогоднішніх можновладців усіх рівнів?

Лавреат Деревінський
Це була Біблія в перекладі Івана Огієнка.
1997 року Ярослав Шепелявець, на той час уже єпископ відновленої Української Лютеранської церкви, був удостоєний Премії імені Івана Огієнка. А Павло Мовчан сьомий рік як голова Комітету із присудження однойменної Премії.
На швидкісній трасі КиївЖитомир нема жодного дорожного вказівника про те, що ліворуч є містечко Брусилів, де народився Іван Огієнко. Так само нема у зворотному напрямку.
Пригадую, як на початку 90х їздив із П. Мовчаном на батьківщину німецького поетаромантика Шиллера — до містечка МарбахамНеккар. Що вам сказати? У землі БаденВюртемберґ усі дорожні знаки вказували напрямок і відстань до рідного для кожного німця населеного пункту. Не дивно, що сучасну Німеччину створили й активно будують християнські демократи. (А хто і що робить з Україною, не мені вам розказувати).
27 квітня у Брусилові відбулось урочисте пошанування лавреатів Премії імені Івана Огієнка за участю православних ієрархів краю.
Особисто я приїхав поздоровити столичного професора Василя Деревінського, який удостоївся Премії Огієнка в царині науки за книгу “В’ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою” (Харківське видавництво “Віват”, 2016, 496 с.).
Всі лавреати однаково гідні пошанівку. Одначе мушу сказати окремо про книгу, яка систематизує буремне життя В’ячеслава Чорновола і є солідним підмурком Чорноволіяни. Доктор історії оповідає про життя В’ячеслава Чорновола, починаючи з дитинства. Майбутній герой у школі був редактором стінної газети “Перець”, писав у районку, зокрема вірші. Вперше у друку згадується і старший брат — Борис Чорновіл, який дочасно помер (похований у Вознесенську на Миколаївщині). В’ячеслав Максимович розказував мені про долю брата, але хто про це знає?

Замість післямови
До 1030річчя Хрещення Руси у липні Кабмінові було б доречно надати Огієнківській премії статус національної. Це не тільки привід, а й данина. Адже Іван Огієнко був і митрополитом УАПЦ Іларіоном.

Лаурети Огієнківської премії

У галузі літератури:
Дячишин Богдан (Львів) — за серію книгесеїв з українознавчої тематики; Марищенко Ярослав (Житомир) — за документальнохудожні книги про російськоукраїнську війну ХХІ ст. “Східний фронт” та “Україна у війні”.
У галузі науки:
Деревінський Василь (Київ) — за монографію “В’ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою”; Махорін Геннадій (Житомир) — за розвідку “Українська революція 1917—1922 рр. та її перебіг на Житомирщині”.
У галузі освіти:
Сорока Михайло, Сорока Олексій (Київ) — за книгу нарисів “Святий Афон і Україна”.
У галузі мистецтва:
Войтенко Валентин (Житомир) — за серію монументальнодекоративних полотен.
У галузі громадської, політичної та духовної діяльності:
Мужук Леонід (Київ) — за серію документальних фільмів про маловідомі сторінки української історії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment