«І в смерті з рідним краєм поріднюсь»

Анатолій ЗАГНІТКО,
доктор філологічних наук,
публіцист

У сучасному національно-культурному просторі дедалі частіше говорять про феномен Василя Стуса, про його непереможний поступ уперед, попри усі ті життєві обставини, які й, здавалося б, кроку не давали ступити. А він ішов — від самого дитинства сповідував небайдуже ставлення до кожного людського життя. Тому міг у святешному вбранні допомагати старій бабусі донести важкий клунок. Міг годинами консультувати своїх однокурсників перед іспитами… І можна продовжувати. Міг займатися улюбленою справою — досліджувати літературні процеси, адже для цього й вступив до аспірантури. І знову міг… Але високий дух дотримання національно-державницьких ідей, відстоювання рідного в пекельному казані “дружби народів” піднімав його на боротьбу. Василь Стус різнобічний — і поет, і дослідник, і правозахисник, і поборник правди… Це неповний перелік питань, які були осердям численних дискусій на міжнародній науковотеоретичній конференції “Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст”, присвяченій вшануванню пам’яті відомого українського поета, перекладача, літературознавця і правозахисника, що відбулася 20—21 квітня 2018 року.

Організатор форуму — Донецький національний університет ім. В. Стуса, який уже вшосте зібрав представників різних наукових напрямів, громадських організацій, а співорганізаторами стали Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, Інститут української мови НАНУ, НСПУ. Міжнародна конференція відбулася за активної участі Вінницької обласної державної адміністрації, в ошатному приміщенні якої відбулося пленарне засідання. До проведення заходу долучилися також Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені К. А. Тімірязєва, де відбувалися більшість секційних засідань. Знаковим був співорганізаційний статус Інститут східнослов’янської філології Ягеллонського університету в Кракові (Польща), вітання від директора якого озвучив декан філологічного факультету В. Мозгунов.
Формат конференції, яку проводив ДонНУ імені Василя Стуса уже вшосте, та її стилістика були зорієнтовані на обговорення актуальних питань, пов’язаних із життям і творчістю Василя Стуса, його літературною творчістю, науковими пошуками, відстоюванням прав і свобод людської особистості в різних умовах життя, зокрема і в ув’язненні. Особливістю чергової міжнародної конференції постало її проведення на Подільській землі, на якій у с. Рахнівка Іллінецького району Вінницької області народився у різдвяний вечір 1938 року Василь Стус і на якій сьогодні розміщений Донецький університет, що з 2016 року носить ім’я митця. Доля Василя Стуса пов’язана з Донецьким краєм, тому що сім’я переїхала в Донецьк 1939 року. У Донецьку навчався в школі, а згодом вступив до Донецького університету, у якому навчався (тоді — Сталінський педінститут) у 1954—1959 роках. А тепер доля присудила Донецькому університету з 2014 року бути на вінницькій землі.
У конференції взяли участь представники понад 20 наукових установ і закладів вищої освіти України, а також науковці з Польщі, Австрії, Сербії, Франції, було заслухано більше 100 доповідей. На конференції обговорювали такі актуальні питання стусознавства: 1) В. Стус і дискурс руху національного опору; 2) художня творчість Василя Стуса: семантика, підтекст і смислотворення; 3) “L’homme revolté” епохи української Реставрації; 4) питання поетики В. Стуса; 5) художня інтерпретація постаті поета та його доробку сучасним мистецтвом (театр, література, кіно, музика, скульптура, графіка, живопис); 6) філософськоетичне підґрунтя творчої індивідуальності Стуса; 7) епістолярій письменника в контекстах і міжтекстових зв’язках; 8) Стусперекладач і Василь Стус у перекладах: до питання модерності; 9) діапазон літературознавчих пошуків Василя Стуса, а також 10) мовний світ Василя Стуса.
Основна теза вступного слова ректора ДонНУ імені Василя Стуса проф. Романа Гринюка була відбита у словах “Ім’я зобов’язує”, оскільки розвиток закладу вищої освіти в зовсім нових умовах вимагає інноваційних підходів до вирішення усіх питань організаційноуправлінського, освітнього, наукового життя університету. І прикладом збереження та плекання високого духу закладу є життєві цінності та орієнтири Василя Стуса. “Більше трьох років тому наш колектив ухвалив доленосне рішення: ми переїхали до Вінниці, аби врятувати наш Університет — найкращий класичний виш Східної України. Минуло півтора року в серці Поділля — і ми ухвалили ще одне стратегічне і відповідальне рішення: Донецький національний університет почав носити ім’я свого випускника, поета, правозахисника, Героя України Василя Стуса”. Добрі слова звучали і про книгу “Василь Стус: відлуння і наближення” (автори: О. Соловей, О. Пуніна, М. Жилін), презентація якої відбулася в листопаді 2017 року) та про нову книгу “З когорти великих: Василь Стус в історії університету”, презентація якої має відбутися днями. Тим самим університет розбудовує силове науководослідницьке поле, спрямоване на повноцінне студіювання творчої спадщини Василя Стуса.
Високі слова оцінки неповторної спадщини земляка та ініціатив ДонНУ імені Василя Стуса пролунали у вітанні Вінницької облдержадміністрації, яке виголосив заступник голови Олександр Крученюк. Щирим і проникливим було вітання сина поета Дмитра Стуса, генерального директора Національного музею Тараса Шевченка, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, який 2016 року підтримав ініціативу Донецького університету носити ім’я Василя Стуса і в межах конференції презентував Віртуальний музей Василя Стуса, не приховуючи фінансових та інших проблем із вибудовою оригінального проекту.
За словами Дмитра Стуса, такий музей цікавий і важливий проект, над реалізацією і наповненням якого на громадських засадах працюю я та двоє моїх колег. Він орієнтований на сучасне молоде покоління, яке не читає, але сприймає візуально. Ми вже маємо 120 відвідувачів за півроку і півтори тисячі тих, хто постійно стежить за сторінкою музею у “Фейсбуці”. Відвідати його можна у будьякому куточку світу. Музей складається з чотирьох періодів: “Життя Василя Стуса”, “Контекст світовий”, “Контекст український” і “Літературна спадщина”. Тобто ми намагаємося показувати не просто те, про що писав Стус, а що тоді відбулося у світі, що відбувалося в світовій літературі актуальне для нього, що він читав і чим цікавився. Головна мета музею — зачепити емоційну складову, адже просто викласти матеріали і сказати, що Стус великий, — нічого не зміниться, треба пояснювати і трактувати”.
Для директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, академіка НАНУ Миколи Жулинського визначальним постав розгляд гідності й волі в житті й творчих пошуках Василя Стуса. Для дослідника: “Самособоюнаповнювання” — це словообраз вичерпно передає стан внутрішнього пережиття В. Стусом своєї долі. Енергія йде в душу і там викликає вогонь, який спонтанно виривається на простір вірша. Хвилі настроїв то заливають цей вогонь, пригнічують енергію творення поезії, то відступають, затихають — і вогонь душі якусь мить палахкотить спокійно, переплавляючи емоції в розважливий аналіз реальної ситуації”.
Автор цих рядків наголосив у виступі, що життя В. Стуса є зразком громадянської принциповості, стійкості й відданості рідному народові. Він боровся словом, а з ним — силою, відстоював правду, а зустрічав — неправду, обман, був принциповим, а йому протиставляли — безпринципність. Арешти, суди, в’язниця, заслання, Мордовія, Магаданська область, мученицька смерть — і через роки тяжке і трагічне повернення з Кучино додому. І в усіх життєвих випробуваннях визначальною була для нього мова як можливість самореалізації, самоідентифікації, самоудосконалення, відчуття злютованості з рідним народом, нацією, її високим життєпереможним Духом.
Емоційно розповідав про велич слова Василя Стуса, високу мить відстоювання й виборювання прав в’язнів і покрокову історію перепоховання письменник, громадський і державний діяч Володимир Шовкошитний, який кожному учасникові конференції подарував свою книжку “Герої народжуються на могилах героїв”. Для доповідача очевидною є теза, винесена в назву виступу “Василь Стус як наступне втілення Тараса Шевченка”, що було аргументовано в низках збігів — тривалість життя, кількість років, проведених на чужині (в ув’язненні чи у муштрі), перепоховання та ін.
Зболено чуттєві слова співпереживання Василя Овсієнка, українського громадського діяча, член УГГ, політв’язня, публіциста, історика дисидентського руху схвилювали кожного учасника форуму, адже у виступі демонстровано арештантський одяг, світлини перепоховання Василя Стуса, а найголовніше — неповторні слова про миті відстоювання політв’язнем Василем Стусом прав своїх побратимів.
Теплим і щирим було вітання головного редактора газети “День”, культурногромадського діяча Лариси Івшиної. Модератор конференції, завідувач кафедри теорії та історії української і світової літератури ДонНУ імені Василя Стуса Віра Просалова наголосила присутнім, що газета “День” була одним із перших масмедійних видань, які підтримали студентську ініціативу присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету ще 2008 року. Більше семи років “День” тримав руку на пульсі цієї ідеї. Це видання з перших днів перебування Донецького національного університету імені Василя Стуса в м. Вінниця допомагало бути активно присутніми у масмедійному просторі. А директор регіональної телерадіокомпанії “РегіонДонбас”, головний редактор газети “Донеччина” Ігор Зоц проникливо говорив про сучасну присутність Василя Стуса у донецькому просторі, про нещодавній обласний фестиваль “Кожна зірка має свій час…”, присвячений 80річчю від дня народження Василя Стуса.
Учасники конференції поклали квіти до пам’ятника Василю Стусу. І відразу згадалися складні обставини встановлення барельєфа на навчальному корпусі № 1 університету в Донецьку з викарбуваними словами “Як добре те, що смерті не боюсь я…” та його підле знищення. “Щороку, в день народження Василя Стуса, університетська родина збирається біля пам’ятника, щоб згадати й бути разом із ним”, — наголосила проректор із науковопедагогічної роботи, стратегічного розвитку та інновацій та інноваційної роботи Тетяна Нагорняк.
Ім’я Василя Стуса, одного з найяскравіших поетів сучасності, стоїть на чільному місці. І не лише тому, що образ цієї особистості — поета великого й непереможного поступу — став символом незламності духу, людської і національної гідності, патріотизму, а й тому, що в смерті обернувся на життя і в смерті з рідним краєм поріднився. Через смерть — утвердження, через смерть — перемога, через смерть — життєствердна самоідентифікація. Найголовніше те, що Василь Стус — органічно національний і наднаціональний митець, його творчий порив ґрунтований на послідовно сповідуваних принципах істини, любові, добра, відкритості й любові.
Відбувся активний діалог двох рідних і дорогих країв Василя Стуса й Донецького національного університету імені Василя Стуса — вінницького й донецького, адже 21 квітня в актовій залі головного корпусу (вул. Шістсотріччя, 21) творча студія “Альянс” із Краматорська під керівництвом учителя Наталії Чачанідзе та завуча Наталії Машкіної давала виставу “Птах душі” за творами Василя Стуса. Всі були співучасниками прекрасного дійства: відкрито, емоційно, щиро й проникливо учасники трупи оповідали непросту історію життя Василя Стуса.
Василь Стус як лінгвоперсона формувався у своєрідній народнорозмовній стихії околиці Донецька (тоді — Сталіно), де активно взаємодіяли домінувальна українська усна традиція й адміністративно агресивна російськомовна новація. У такій складній ситуації особливе значення мала мовна тяглість у сім’ї, що посилювала українськість митця. І хоч офіційнокомандна модель нав’язувала мовносоціальну роль, яка повністю корелює з потребами формування нової категорії “радянський народ”, Василь Стус обирає інакшість, і в цій інакшості бачить стрижень національномовної самоідентифікації. Власне, це корелювало з функційно навантаженим сімейним, почасти вуличним дискурсом, що адекватно не інституціювалися через силове нав’язування інших цінностей, сповідуваних команднопартійним, управлінськоосвітянським апаратом. Залишки такого мовносоціумного тла околиці можна було зустріти в лінгвосоціумному портреті Донецька ще напередодні війни 2014 року.
Мовна естетика Василя Стуса ґрунтована на: а) досконалих літературнонормативних зразках, що відчутно в будьякому його творі: Хай життя — одне стернисте поле, / але перейти — не помину. / Дотягну до краю. Хай руками, / хай на ліктях, поповзом — дарма, / душу хай обшмульгаю об камінь — все одно милішої нема / за оцю утрачену й ледачу, за байдужу, осоружну, за / землю цю, якою тільки й значу / і якою барвиться сльоза (Присмеркові сутінки опали…); б) народнопісенній, фольклорно самобутній традиції — це і звертання на кшталт панебрате (І не бештати, панебрате, а триматися на землі! (Звіром вити, горілку пити…)), і повтори на кшталт по роках, по віках, по горбах (Звіром вити, горілку пити…); в) концептуально узагальнених і трансформованих образах української та світової літературної традиції (Море — / чорна грудка печалі, / душа Мефістофеля / наодинці (Море — чорна грудка печалі…); Цей став повісплений, осінній чорний став, / як антрацит видінь і кремінь крику, / виблискує Люципера очима (Над осіннім озером); г) авторському наповненні діалектних слів зразка ненатля (Жадібність, ненаситність (СУМ 1974/5, с. 343) особливими сполучувальними інтенціями ненатля сказу: І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами, / раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах! (Море — чорна грудка печалі…); ґ) несподіваних метафорах, у яких поєднано зорову й слухову результативність: Охриплі очі (>) збіглися в одне — / повторення оцього чорноставу, / насилу вбгане в череп (Над осіннім озером); а чуєш, чуєш протяг у душі; (Над осіннім озером); маленький шротик сонця, / зчужілий і заблуканий у тілі (Мені здається, що живу не я…) та ін.
Водночас функційно навантаженими постають власне авторські слова, створені з концептуальним баченням не просто новітнього, а зорієнтованого на нові, осмислювані в сучасному часопросторі, реалії, результати, процеси: І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами, / раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах! (Море — чорна грудка печалі…) і под.
За підсумками роботи конференції учасники ухвалили підготувати й опублікувати наукові матеріали, а також: 1) вважати проведену конференцію важливою віхою в осмисленні цілісного образу Василя Стуса в контексті доби з наголошенням актуальності постаті Василя Стуса у виявленні суспільнополітичних, філософських, моральноетичних, культурологічних аспектів українського буття. Включеність поета та його оточення в суспільнополітичні контексти епохи потребує глибшого осмислення; 2) активізувати поглиблення наукового діалогу для осмислення перекладацького доробку поета, значення митця у світових культурологічних і соціополітичних процесах, інтерпретації його художніх текстів із залученням актуальних інтерпретаційних та методологічних стратегій; 3) визнати першочерговим питання збереження й належного вшанування пам’яті про Героя України В. Стуса — не тільки як символічної постаті загальнонаціонального масштабу, а й як не до кінця відкритого митця високого естетичного рівня, що вимагає широких порівняльних досліджень із залученням європейських і світових дискурсів; 4) звернутися від імені учасників VІ Міжнародної науковопрактичної конференції “Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст” до Міністерства освіти і науки України, органів управління освітою з пропозицією підтримувати проведення подібних конференцій на різних рівнях державних інституцій, сприяти виданню їх матеріалів.
Актуальним є продовження традиції проведення науковотеоретичних форумів зі щоп’ятирічною періодичністю і проведенням наступної конференції 2023 року.

Анатолій ЗАГНІТКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment