З 21 до 28 квітня у Рівному проходив фінальний етап Всеукраїнського конкурсу “Учитель року—2018” у номінації “Українська мова й література”.
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
докторант Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Одразу зауважу, що вперше мені було запропоновано очолити цей конкурс у 2015 р. Три роки тому ми ще не говорили про Нову українську школу (НУШ), проте, осмислюючи минуле з позиції сьогодення, скажу, що переможниці УР2015 — приклад тих агентів змін, які своєю працею щоденно втілюють принципи НУШ. У Миколаєві 2015 року перше місце посіла Олеся Ківеждій, учителька із Закарпаття, сьогодні уже — заслужений учитель України. Три роки тому вона розпочала вести блог про актуальні проблеми нашого освітянського життя, а сьогодні її медіапроект належить до топових у середовищі викладачів. Сама Олеся — приклад молодої людини, яка змогла не просто здобути перемогу, а й утвердити її, формуючи навколо себе тих, хто потребує порад і підтримки. За Олесею ідуть інші викладачі, вона має свій стиль у методиці викладання, свою позицію. А головне — це людина, яка розуміє, що важливо працювати на випередження. І коли торік ми працювали спільно над зошитами для 9 класу (з української мови та літератури), то запровадили у них різні методичні прийоми, які спершу педагогічна спільнота старшого покоління сприйняла вельми критично, а буквально за рік вони перетворилися на улюблені прийоми, із якими працюють сучасні учителі на уроках (меми, qrкоди, рубрика “оціни вчителя” тощо).
Саме таке завдання ми (як команда журі) поставили перед конкурсантами й конкурсантками у 2018 р.: знайти свій неповторний методичний і “людський” ключ до тексту, на уроці української літератури відштовхуватися насамперед від тексту, даючи учням можливість створювати власні уявні світи. Лише так можна дійти до Казки, як у драматичному етюді Олександра Олеся: кожен має створити свою проекцію художнього твору, бо в Казці не буває збігів, повторів, одноманітності. Крім того, на конкурсі учителі мають представити навчальний проект, який стосувався таких ключових тем, як інклюзивна освіта, медіаграмотність, STEAMосвіта. Конкурсантки мали виявити вміння з розробки ментальних карт, а також пройти тестування з педагогіки, психології й фаху (українська мова й література). Не скажу, що всі конкурсні випробування виявилися для фіналісток посильними. Проте важливо було проговорити ті теми, без яких складно уявити освітню траєкторію ХХІ століття. Сьогодні в контексті реформ і змін середньої школи ми багато говоримо про НУШ, принцип дитиноцентризму, компетентнісний потенціал на уроках,.. проте, як виявилося, реалізувати все це на практиці вельми непросто.
Так, ментальні карти чітко продемонстрували, що більшість конкурсанток бачать завдання, мету уроку й наскрізні лінії, ключові та предметні компетентності відокремлено; на картах немає цілісного бачення уроку, коли всі етапи органічно й синергетично пов’язані між собою. На жаль, також не було розкрито на високому рівні й навчальних проектів. Без медіаграмотності, яка сьогодні проведена у чинній програмі з української мови для учнів і учениць 59 класів, важко говорити про компетентнісну школу. Наші діти — заручники віртуального середовища, усі вони мають ґаджети, які ніби вросли в дитину й не відпускають. І важливо перетворити ці прилади з розважальних інструментів на ресурс, потрібний сучасній людині, котра прагне виявляти лідерські якості, випереджати час, критично сприймати інформацію й оперативно реагувати на проблеми сьогодення. Проблеми потрібно випереджати. І медіаграмотність передбачає на уроці української мови роботу з медіатекстами. У результаті юнаки та юнки мають уміти грамотно створювати пости, віртуальні повідомлення у соціальних мережах. Важливо усвідомити, що віртуальний світ потребує стратегій психогігієни й медіагігієни. Потрібно закладати ціннісне ставлення до цифрової медіареальності. Подібних проблем зазнали й проекти, які стосувалися тем інклюзивної освіти та STEAMосвіти. Останнє поняття пов’язане з конкурентоспроможністю випускників нинішніх навчальних закладів на відкритому, глобалізованому й динамічному ринку праці. Ми живемо у світі, де можливі стрімкі зміщення у професійній царині. Людина має уміти оперативно орієнтуватися у світі, здобувати для себе потрібні навички з тих царин, які начебто безпосередньо не пов’язані з її основним фахом. Тому в таких країнах, як Японія, скандинавські країни, Канада та ін. учням пропонують вивчати музику поруч із математикою. А хіба можна виховати якісного ландшафтного дизайнера без відчуття естетичного смаку? Зрештою, медіаконтент, різноманітні сайти, які закликають покупців у світ меблів, туристичних чи банківських послуг, повинні містити естетичний компонент, який робить це віртуальне середовище дружнім до споживачів. Отже, STEAMосвіта відповідає тенденціям сучасного світу, коли професійний архітектор раптом вирішує змінити фах і бути… психологом, архітектром людських душ. Інклюзивна освіта — чинник формування НУШ, позаяк усі суб’єкти освітнього простору рівні, усім має бути надано право здобувати освіту незалежно від певних фізичних проблем.
Можливо, планка для конкурсанток на “Навчальному проекті” виявилася занадто високою, проте на таких конкурсах потрібно не лише пропонувати відповіді на давно відомі запитання, а й спонукати до творчого мислення, виявляючи здатність проектувати майбутнє в освітньому середовищі. Нас як журі цікавлять не готові відповіді на завчені запитання про суржик чи сленґ, хоч ці явища мають важливе значення в науці й методиці викладання, проте в період фундаментальної освітньої реформи середньої школи, яку розпочала міністр Л. Гриневич, важливо допомогти учителям вийти на інакший рівень осмислення проблем, щоб побачити освітній процес як процес обміну, як обговорення різних досвідів, правильних і помилкових, які мають тривалу історію і які тількитільки почали формуватися у юнаків і юнок. НУШ може бути реалізована за умови вчування кожного учителя у дітей. Учитель має бути координатором, модератором навчального процесу, а не джерелом абсолютних, непорушних знань і володарем права на безпомилковість. Як зауважила Л. Гриневич у своєму вітальному слові до учасників: “Конкурс “Учитель року” покликаний виявити учителівноваторів, здатних випереджати час і закладати нові моделі мислення. Щоб сьогодні бути частиною стрімкого й мобільного, високотехнологічного й креативного світу, важливо навчитися продукувати сміливі й інноваційні ідеї. І саме від вас залежить наше майбутнє: чи здатні ви інспірувати молоде покоління на усвідомлення важливості випереджальної креативності, відкритості й демократичності, відповідальної свободи, етичної рівноваги й естетичної гармонії. Ви конструюєте траєкторію майбутнього нашої країни, формуючи в учнів ціннісні орієнтири, їхнє ставлення до життя і різних його виявів. Упевнена, що вчителі, які беруть участь у конкурсі “Учитель року”, – завжди в авангарді змін”.
Під час конкурсних випробувань нам важливо було розгледіти тих учителів, які мислять креативно, які на уроці йдуть від тексту, які інспірують дітей і закликають читати, бо лише так можна реалізувати ключову компетентність “навчатися упродовж життя”. На мою думку, зпоміж усіх ключових компетентностей НУШ саме ця постає найважливішою. Сучасний урок української мови чи літератури — це урок життя, а тому на ньому неможливі фальш і штучні емоції. Ми прагнули зафіксувати усі методичні знахідки конкурсанток, які перетворювали урок на щось справжнє, коли відбувається обговорення важливих проблем сьогодення. А текст є лише поштовхом до розуміння того, які глибини можуть бути сховані у кількох рядках Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Є. Плужника, В. Стуса, Б.І. Антонича, П. Тичини та ін. Так, на третій день “уроків” несподіваним лідером стала вчителька із Хмельницької області Людмила Йосипівна Пристай, яка дала для восьмикласників надзвичайно креативний урок за п’єсою “Сто тисяч” Івана КарпенкаКарого.
Від першого конкурсного випробування “Аналіз художнього твору” усі ми були вражені тим людським ресурсом, який мала одна з конкурсанток, — Ольга Василівна Кецмур. На її уроці було використано метод психодрами, причому це було зроблено і професійно, й дерзновенно водночас. Пані Ольга з тих учителів, які не бояться дерзати, вони не можуть проводити урок відповідно до догматичних рамок. Часом це може викликати занадто драматичні моменти, проте водночас така форма проведення позначає й вияв особливого “неформатного” світовідчуття, притаманного О. Кецмур. Вона незалежна, самокритична й професійна в багатьох моментах. Зізнаюся, що пані Ольга була нашою фавориткою від першого дня (як і ще одна конкурсантка, яка, на жаль, продемонструвала недостатньо потужний урок на фінальному етапі). О. Кецмур наділена колосальним ресурсом людяності. Вона жива й щира в емоціях, уміє вести за собою й надихати учнів, розкриваючи перед ними різні грані слова. Хочеться, аби таких учителів у нас було якнайбільше: незалежних, тонких і внутрішньо шляхетних. Ми прагнули розгледіти в конкурсантках не лише професійні риси, не лише їхнє уміння оперувати методичним інструментарієм, а й “людяність”, без якої неможливо говорити про ціннісний потенціал НУШ. Лише ті, хто відчуває дітей, їхній біль, емоції, прагнення й боріння, — лише такі учителі зможуть сформувати нову платформу для освітньої траєкторії ХХІ століття. Вразила щирість пані Ольги, її готовність працювати над собою. Ця перемога — не корона, яка вростає в людину, а вогонь, який весь час потрібно розпалювати.
Наведу слова О. Кецмур, які вона написала у своєму пості у Фейсбуці: “Брала участь в конкурсі, щоб подолати свою вершину, перемогти свої слабкості. Тому не конкурувала з учасниками. Зовсім не вважаю себе кращою, зате відчуваю, що ми — команда сильних, креативних, розмаїтих учителів. Адже команда — це різні здібності й ролі, але спільна мета. А вона в нас є. Так, я перемогла, але свою вершину ще не здолала… Я не знаю, як завершити війну в Україні за два дні чи навіть за два роки. Але це знатимете ви. Це наш дім. Треба навести тут лад. Кожен на своєму місці. Я дуже багато чого не знаю і не вмію. Але я швидко вчусь. Переглядаючи відео із випробувань, ви побачите купу недоліків. Але я маю намір вдосконалюватись (до речі, буду відкрита до конструктивних зауважень і порад у коментарях). Вдячна усім, хто вірив у мене, і тим, хто ні.
P. S. Дякую організаторам конкурсу за ламання стереотипів. Можна все робити чесно. Можна жити без корупції”. Що ж, це справді слова людини нового покоління, яка живе у світі гармонійного мислевідчуття слова й дитини, для якої точність думки поєднана з глибинною інтелектуальною чуттєвістю, у її слові етичне й естетичне нерозділені, а отже, усе підказує, що пані Ольга ще напише не один посібник для вчителів із підготовки “щирого”, емоційно наснаженого уроку. Використаний на її уроці літератури метод психодрами уже був поштовхом, аби діти замислилися над власним внутрішнім світом, його глибинами й лабіринтами, які часто можуть промовляти на поверхні, постаючи для людини джерелом нещасть або чинником успіху.
Цьогорічний конкурс був неочікуваним для членів журі: до останнього ми не знали, як Випадок і Доля розподілять місця. Отже, трійка переможниць:
Кецмур Ольга Василівна — учитель української мови та літератури Калуського навчальновиховного комплексу “Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 10 — ліцей” Калуської міської ради ІваноФранківської області — переможець Конкурсу;
Пристай Людмила Йосипівна — учитель української мови та літератури Кам’янецьПодільського ліцею Хмельницької області — лауреат Конкурсу;
Островська Катерина Миколаївна — учитель української мови та літератури Рівненської гуманітарної гімназії Рівненської міської ради — лауреат Конкурсу.
Усі переможниці різні. Так, Катерина Миколаївна продемонструвала методичну справність, але надалі потрібно ще працювати над динамікою уроку, над розкриттям власної емоційності, яка має допомагати інспірувати. Проте мої колеги однозначні в тому, що цьогорічний конкурс інший, ніж 2015 року. І це закономірно, бо неможливо ввійти двічі в ту саму річку. Щиро дякую всім колегам із команди журі (Я. Гарасиму, О. Ківеждій, О. Приходько, Л. Котковій, О. Ратушняку, С. Дмитрієву, А. Новицькій, Т. Кондесюк) за натхненну працю й хвилини радості серця. Хочу подякувати Олені Артеменко з Інституту модернізації змісту освіти за професійну допомогу з блискавичним обрахунком і оприлюднення результатів у відкритому просторі. І, безперечно, вдячний головному спеціалісту МОН Олені Котусенко за те, що енергіями власного серця допомагала перетворити цей конкурс не на змагання, а на обмін досвідом, на урок, наприкінці якого усі ми мали можливість відчути Щастя. Як у Олеся Гончара в новелі “За мить щастя” або ж у драматичному етюді “По дорозі в Казку” Олександра Олеся.
А хіба не в цьому покликання учителя: дарувати дітям можливість зустрітися з дивом, пережити хвилини справжньої радості й розуміти, що школа — це проект життя, його своєрідна мініатюрна проекція. І саме тому важливо навчитися вчитися, аби успішно просуватися цим життям і бути щасливим.
Коментує Олеся Ківеждій (м. Хуст), заступниця голови журі конкурсу: “В епоху переформатування освіти — від школи знань до школи вмінь, до школи ДЛЯ дитини — часто чуємо, що сучасний педагог має бути тьютором, фасилітатором, наставником. Водночас учитель має старанно вибудовувати кожен урок, а планконспект — один із етапів до його підготовки. Ментальна карта суттєво може зекономити час підготовки до уроків. Її перевага над традиційним планом конспектом — у візуалізації не просто ходу уроку, а наскрізних ліній і ключових компетентностей, прописаних у навчальній програмі з української мови. Зупинюся на одному випробуванні, яке було запропоноване цьогоріч.
Створення ментальної карти — перший етап конкурсу “Учитель року—2018”. Карта — схема уроку, із якою вчитель іде до дітей. Дуже приємно, що всі ментальні карти, створені конкурсантками, добре продумані, відповідали віковим особливостям учнів (що, напевно, найважливіше) і були “прив’язаними до життя”. Наприклад, в одній карті навіть пропонувався текст, як п’ятикласникам користуватися пральною машиною.
Водночас є певні недоліки. На жаль, конкурсантки намагалися вразити журі не стільки змістом, скільки формою. Погодьтеся, навряд чи хтось із колег малюватиме пеньки, вази, вирізатиме метеликів чи букви для конспекту. Деякі колеги проігнорували наскрізні лінії й ключові компетентності, детально описані в навчальній програмі. Передмова до навчальної програми — це “шпаргалка” для створення ментальної картки. Щоб створити карту, потрібно вибирати важливу інформацію з навчальної програми (учителі щодня працюють із нею і знають апріорі): 1) знаннєвий чинник: учень знає, що вивчає орфографія; розуміє та пояснює співвідношення між звуками й буквами; записує правильно слова з вивченими орфограмами; обґрунтовує написання слів відповідними орфографічними правилами тощо; 2) діяльнісний чинник: розрізняє у словах тверді й м’які, дзвінкі й глухі приголосні, пояснює звукове значення букв я, ю, є, ї тощо); 3) ціннісний чинник: усвідомлює красу, естетичну довершеність української мови, виявляє відкритість до пізнання різних культур через мови. Ці критерії — основа карти, їх передаємо схематично через перебіг уроку (до речі, учителі добре впоралися з цим етапом роботи). Наступний крок — простежуємо формування ключових компетентностей. У програмі до кожної компетентності, крім умінь і ставлень, прописано навчальні ресурси — ЯК досягти умінь і ставлень. До прикладу, математична компетентність формується й через роботу з текстом, що містить роздум. Вдало дібраний текст (наприклад, про вміння розпоряджатися кишеньковими — на розсуд учителя) — реалізація підприємливості, фінансової грамотності. Багато колег пішли іншим шляхом: якщо й позначали наскрізні лінії чи компетентності, то не наповнювали їх видом роботи. До прикладу — етап уроку “Робота з текстом. Інформаційноцифрова компетентність”. Тут доречно б подати назву тексту, сторінку в підручнику (урештірешт на уроці нема часу шукати потрібний текст). Ці зауваження стосуються й наскрізних ліній.
Загалом карти мали презентабельний вигляд, хоча й не відзначилися інноваційністю та реалізацією наскрізних змістових ліній. Бажаю нашим майбутнім конкурсантам і переможцям/переможницям ретельніше ставитися до підготовки, перечитувати вимоги, які журі ставить до конкурсних випробувань (бо ж вимоги та критерії були надіслано заздалегідь). Лише тоді ми зможемо збудувати Нову українську школу як школу компетентностей і цінностей! А ми, члени журі, прагнули побачити нові форми мислення, нові підходи, нехай ще недосконалі, проте не шаблонні. Й такі роботи одразу були попереду. Уже не можна копіювати, час продукувати нове. Радію за цьогорічних переможниць, завжди готова підтримати своїх колег, які прагнуть жити в новій Україні, — з критичним мисленням і етичною відповідальністю за все зроблене”.
