Забуттю не підлягає

Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського обласного об’єднання ГО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Ім’я волинського просвітянина, письменника, журналіста, громадського діяча, Почесного громадянина Волині і Луцька, народного депутата України першого скликання Андрія Бондарчука нині відоме за межами України. Його ім’я кілька років поспіль не зникає зі сторінок впливових українських видань: тижневика “Слово Просвіти”, газети “День” та ін. І не тому, що удостоєний низки державних і церковних відзнак чи творчих премій, а завдячуючи своїм резонансним публікаціям.
Які ж проблеми порушив й актуалізував Андрій Іванович? Чому вони щемливі для нас і дратівливі для правонаступниці СРСР — путінської Росії? Яким чином вони щоденно нагадують, чий попіл стукає в наші серця?
Ідеться про найменш досліджений Голодомор 1946—1947 рр. в Україні, повна правда про який досі не достеменна і корелюється псевдонауковими апеляціями до природних катаклізмів. Але вони неспроможні приховати жахливу статистику. Адже впродовж чверті минулого століття (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 рр.) під корінь винищені мільйони селянських родин на багатих українських чорноземах. Це був людомор-геноцид українського народу, здійснений правлячим комуно-більшовицьким режимом СРСР. Нині європейські дослідницькі центри здійснили порівняльний аналіз Голодоморів в Україні з Вірменською трагедією в Оттоманській імперії, Голокостом, учиненим нацистською Німеччиною, злочинами червоних кхмерів у колишній Кампучії тощо. З’ясувалася невипадковість людиновбивства. Більше того: є всі підстави говорити про сплановане винищення конкретних етносів та їхньої мови, культури, духовності, звичаїв і традицій державо правлячою нацією на певній території. Ось чому всі три Голодомори в Україні — не що інше, як Геноцид, — сплановане і здійснене народовбивство “братнього” українського народу, який заважав російським більшовикам-імперіалістам втілити в життя “споконвічну мрію” — досягти світового панування.
Торік виповнилося 70 років повоєнної трагедії українського народу — Голодомору 1946—1947 рр.
На жаль, на державному рівні так і не ризикнули відзначити цей сумний ювілей, як і роль західняків, які, рятуючи голодуючу Україну та прилеглі райони Росії, здійснили високоморальний подвиг. На думку громадськості, страусина позиція печерських можновладців не тільки засвідчує незнання ними вітчизняної історії, а й не сприяє розвінчанню нав’язаних світові путінською Росією пропагандистських міфів про західняків, як про бандерівських бандитів, патологічних убивць, фашистів тощо. Тож чи не вперше в нашому суспільстві А. І. Бондарчук на високому рівні порушив проблему християнського милосердя своїх земляків, котрі врятували від голодної смерті майже 6 млн осіб. Спільно з Асоціацією дослідників Голодоморів в Україні місцевим науковим інституціям, громадським і церковним об’єднанням, за сприяння Фундації ім. О. Ольжича в США вдалося провести всеукраїнську наукову конференцію та встановити біля Хрестовоздвиженського храму в Луцьку єдиний в Україні пам’ятник християнському милосердю волинян “Уклін ангелу”. Крім того, в київському видавництві “Орієнтир” вийшла укладена ним змістовна праця “Україна. Голодомор 1946—1947 років. Непокараний злочин, забуте добро”, перша презентація якої відбулася у Луцьку.
Її обговорили і за участю столичної просвітянської громадськості, відомих науковців, книговидавців, і автора-укладача. Ініційований Центральним правлінням ГО ВУТ “Просвіта”
ім. Т. Шевченка перший захід відбувся в Українському Домі, інші планується провести в музеї Голодомору 1932—1933 рр.
Модератором на заході виступив голова Всеукраїнського просвітянського об’єднання, народний депутат України І—VI скликань Павло Мовчан. Від імені покоління своїх ровесників, чиє дитинство припало на воєнні та перші повоєнні роки, він детально змалював події того трагічного для українського села часу, коли й сам ледве не загинув у фатальні голодні 1946—1947 роки. Щоб уроки історії справді були повчальними, на його думку, потрібно, не дивлячись на етнічну належність, оприлюднити поіменно усіх злочинців — організаторів і виконавців влаштованих Голодоморів — геноцидів в Україні; незалежно від політичних уподобань та кон’юнктури назвати не занижені, а об’єктивно правдиві втрати людності українським суспільством. Ці та інші матеріали треба передати до музею Голодомору 1932—1933 рр. у Києві, щоб про них знав увесь цивілізований світ.
У виступах під час обговорення книжки В. Марочко,
Ст. Кульчицький, М. Голомша,
В. Семистяга, Г. Філіпчук, О. Скіпальський, Н. Гейко, П. Чернега, А. Зінченко, С. Казусь та ін. порушили широкий спектр актуальних гуманітарних проблем. Серед них: схожість і відмінність штучних голодоморів ХХ ст. в Україні, стан і доступність джерельної бази для вивчення й озвучення цієї проблематики, співпраця державних інституцій з міжнародною спільнотою з метою визнання голодоморів в Україні актом геноциду радянського комуно-більшовицького режиму, навели численні приклади активного спротиву українського народу геноцидній політиці російсько-радянському тоталітаризму, розкрили геноцидну сутність Голодомору 1946—1947 рр. крізь призму спогадів очевидців та за документами підпілля ОУН, розповіли про рятівну допомогу західноукраїнського населення голодуючим УРСР тощо. Присутні були одностайними в тому, що російський тоталітаризм здійснив злочин, який не підлягає забуттю. Бо йдеться передусім про намагання знищити не просто українську державність, а й власне український етнос, його мову, культуру, духовність та асиміляцію тих, хто залишиться серед живих.
З пропозиціями П. М. Мовчана, що варто доопрацювати і доповнити видання, а потім його перевидати, як і видати енциклопедію дослідників голодоморів в Україні Василя Марочка погодилися й видавці в особі Марка Мельника. Стосовно ж подальшої діяльності асоціації дослідників Голодоморів в Україні — на цьому етапі вона виконала своє призначення. Тож варто її реорганізувати. Щоб вона співпрацювала не тільки з науковими інституціями, а й створити нове громадське об’єднання під орудою “Просвіти” та Форуму “Національна альтернатива”, з чим погодилися всі присутні.
Крім того, А. Бондарчуку передали документальні матеріали, зібрані відомою дослідницею Голодомору 1946—1947 рр. в Україні Олександрою Веселовою, для опрацювання. Охочих допомогти в цій високоморальній справі просимо звертатись за телефонами: +38-068-1396987; +38-099-4917400.
Своєю чергою А. І. Бондарчук майже весь наклад обговорюваного видання через обласні просвітянські об’єднання передав бібліотекам і музеям України. Перші книги вже надійшли до бібліотек Київщини, Луганщини і Донеччини.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment