Перші очільники «Просвіти» — Анатоль Вахнянин і Юліян Лаврівський

До 150-ліття створення товариства “Просвіта” в Галичині

Марія ПАВЛЮК,
голова об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ Просвіта” ім. Тараса Шевченка;
Ольга МАНЮК,
заступник голови об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Створене 8 грудня 1868 року товариство “Просвіта” стало великою перемогою народовського руху в Галичині. Українські, чеські, сербські та словацькі народовські організації вітали Товариство. Лише москвофільська газета “Слово” його створення назвала “польською інтригою”.
Головою Товариства обрали професора гімназії, письменника та відомого музиканта Анатоля Вахнянина.
Анатоль Климович Вахнянин народився 19 вересня 1841 року в с. Сенява неподалік від Перемишля. Його дитинство і юність минули в умовах звичного для того часу панування польської і німецької мови в усіх сферах суспільного життя, “…глаголили на всіх язиках, лише свого не знали”. Після закінчення Перемишльської 4класної німецькомовної школи навчався у Перемишльській гімназії (1851—1859 рр.). Матері А. Вахнянин завдячував захопленням музикою і співом. Хлопець володів добрим альтом і його прийняли до перемишльського катедрального хору, що заснував грекокатолицький єпископ Іван Снігурський. Саме в цьому церковному хорі хлопець засвоїв твори М. Березовського, Д. Бортнянського, М. Вербицького та ін. За словами А. Вахнянина “Перемишль був неначе розсадником музикального життя русинів…”.
Від 1859 до 1863 рр. опановував теологію у Львівській духовній семінарії, займався літературною і музичною діяльністю. На цей період припадає його ближче знайомство з творами українських письменників М. Максимовичем, Г. КвіткоюОснов’яненком Ю. Федьковичем і Т. Шевченком. Вахнянин уже тоді виступав у пресі з літературознавчими розвідками про поезію Т. Шевченка, що стало початком досліджень творчості поета в Галичині. Він раніше за інших пізнав силу Шевченкового слова і став його палким пропагандистом. На четвертому році навчання в семінарії (у 1863 р.) молодий семінарист організував у перемишльській гімназії молодіжний гурток “Громада”. Саме ці гімназисти 1865 року до 4х роковин смерті Тараса Шевченка підготували в Перемишлі перший Шевченківський концерт. У перемишльському готелі, що був власністю єпископської консисторії, відбувся Шевченківський вечір, на закінчення якого катедральний хор виконав пісню на музику М. Вербицького “Ще не вмерла України”. На концерті був присутній і сам автор музики.
З листопада 1865 р. до березня 1868 р. А. Вахнянин вивчав історію та географію на філософському факультеті Віденського університету, де 1867 року організував українське студентське товариство “Віденська Січ”. На той час у Відні вирувало культурнопросвітницьке життя. Свої товариства мали чехи, словаки, хорвати, поляки і ін. Метою новоствореної “Віденської Січі” було репрезентувати слов’янській молоді українців як окремий народ, знайомити їх з українською культурою. А. Вахнянин був активним учасником створеного при товаристві хору. Традицію вшанування Кобзаря А. Вахнянин переніс і до Віденського університету, у 1866 р. організував студентський урочистий Шевченківський вечір у віденському готелі “Під зеленою брамою”. Надзвичайно обдарований, працездатний і цілеспрямований, Анатоль Вахнянин під час студій у Відні мав можливість блискучої кар’єри за кордоном. Але після закінчення університетських студій повернувся до Львова і продовжив педагогічну діяльність у Львівській академічній гімназії. Вся подальша діяльність митця була самопосвятою рідній культурі. Поза педагогічною діяльністю він плідно працював у різних ділянках суспільнополітичного, просвітницького і культурного життя українців Галичини.
У 1868 р. долучився до створення товариства “Просвіта”. На перших загальних зборах як голова комітету засновників А. Вахнянин у своїй промові наголосив, що головне завдання Товариства — “просвіта народу”. Він тісно співпрацював із комісією з підготовки українських підручників, зокрема з історії і географії для народних і середніх шкіл Галичини. У 1873 р. переклав з німецької географію Белінгера, а у 1882 р. вийшов його підручник з географії для середніх шкіл. Йому належать дослідницькі праці з історії літератури, історії України, географії. З 1867 року А. Вахнянин співпрацював з літературним тижневиком “Правда”, а з 1868 року очолив це видання. У 1878—1879 роках був редактором часопису “Письмо з Просвіти”, де практично в кожному номері друкувалися його матеріали на суспільнополітичні теми. А. Вахнянин брав участь у становленні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, був директором історикофілософської секції НТШ до обрання його депутатом Віденського парламенту (1894—1900). Також він один із засновників “Руського Педагогічного товариства” (1881), основною метою якого було заснування і примноження кількості українських народних шкіл, надання їм матеріальної допомоги.
Він — організатор і керівник музичнохорового товариства “Торбан”, з якого у широкий музичний світ пішов відомий український співак О. Мишуга. Хор Остапа Нижанківського був предвісником заснованого 1890 р. “Львівського Бояна”, першим диригентом якого став А. Вахнянин. До “Львівського Бояна” належали Д. Січинський, Ф. Колесса, С. Людкевич, Г. Топольницький та ін. У 1867 р. у Львові відбулася зустріч А. Вахнянина з М. Лисенком, коли композитор, їдучи на навчання до Лейпцига, зупинився в місті. Відтоді між ними зав’язалася дружня співпраця. Починаючи з кінця 60х років XIX ст., в низці Шевченківських вечорів А. Вахнянин особисто виконує солоспіви М. Лисенка на слова Т. Шевченка. Це сприяло не тільки популяризації Шевченкового слова, а й музики М. Лисенка в Галичині. З тих часів твори Лисенка, як і Шевченківські вечори, стають традицією в осередках українських громад. Саме А. Вахнянин звернувся до Лисенка з проханням покласти на музику “Заповіт” Т. Шевченка. А сам він написав музику до драми Т. Шевченка “Назар Стодоля”. 1903 року Вахнянина обрали головою комітету зі святкування у Львові 35літнього ювілею творчої праці М. Лисенка. На запрошення комітету до Львова прибув сам ювіляр. З ініціативи А. Вахнянина Вищий музичний інститут у Львові, засновником (1903) і першим директором якого він був, згодом став іменуватися Вищим музичним інститутом імені М. Лисенка.
Як політичний діяч, у 1890 р. разом з іншими лідерами “народовців” став ініціатором політики “нової ери”, яка мала б сприяти унормуванню українськопольських відносин в Галичині.
Все життя А. Вахнянина було спрямоване на вивчення і популяризацію українського фольклору і літератури, а також видання і реферування наукових праць, пов’язаних з українським питанням. Він був чудовим педагогом, вдумливим вченим, письменником, обдарованим композитором. Найбільшим досягненням у музичній спадщині Вахнянина вважають його оперу “Купало” — першу повноцінну оперу в Галичині. Помер А. Вахнянин 11 лютого 1908 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
На початку своєї діяльності просвітянська організація головну увагу зосереджувала на організаційних проблемах, видавничій справі і підтримці українських традицій. Але основним напрямом діяльності “Просвіти” від початку і до кінця залишалося книгодрукування. Ще на першому загальному зборі було вирішено видавати книжки чистою українською мовою без домішки польських, російських та церковнослов’янських слів у простому і доступному стилі. Правда, перейти до фонетичного правопису “Просвіті” вдалося тільки 1898 року. Друкували переважно історичну, економічногосподарську літературу, художні твори та книги релігійного спрямування. Перші підручники “Просвіта” надрукувала для Львівської академічної гімназії, де на той час викладання у 1—4 класах велося українською мовою. Першим друкованим виданням “Просвіти” стала читанка “Зоря”, укладена професором вчительської семінарії О. Партицьким навесні 1869 р. Увесь двотисячний наклад розпродали упродовж двох тижнів. Наступні видання (“Катехизм для дітей” К. Селецького та “Народний календар” за редакцією О. Партицького) вийшли вже накладом у три тисячі. Успіхові сприяла добра редакторська праця Володимира Шашкевича (сина Маркіяна Шашкевича) та буковинського письменника Ю. Федьковича.
“Просвіта” стояла біля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи насамперед до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. Товариство сприяло культурному, освітньому та духовному розвитку українського народу: засновувало школи, створювало бібліотеки й читальні, проводило виставкиярмарки української книжки, культурні заходи. Найпомітнішими серед них були музичнодекламаторські вечори на честь Т. Шевченка, яке започаткувала в 1860х роках українська студентська молодь. “Кобзар”, виданий у Петербурзі 1860 р. Симиренком, привіз до Львова наступного року після смерті поета громадський діяч, члензасновник “Просвіти” Михайло Димет. Гімназисти самостійно вивчали твори Шевченка у своїх гуртках — “Громадах”. Оскільки “Кобзарі”, привезені Диметом, були рідкістю, студенти часто їх переписували самостійно. Часто Шевченкові приписували твори інших авторів, зокрема і вірш П. Чубинського “Ще не вмерла Україна”. Окремі твори Т. Шевченка почали друкувати у львівських журналах “Вечорниці”, “Мета”. А вже у 1867—1868 роках у Львові вийшов 2томник “Поезії Тараса Шевченка”.
27 лютого (11 березня) 1865 року відбулася перша у Львові панахида за упокій Тараса Шевченка у православній каплиці Пресвятої Трійці на вул. Францисканській (тепер Короленка). А 10 березня 1868 року студентське товариство “Громада” провело перший світський захід на вшанування пам’яті поета — прилюдне відзначення 7ї річниці смерті поета (роковини народження тоді ще не було узвичаєно святкувати). Захід відбувся у Народному домі (Театральна, 22). Тоді вперше прозвучав у Львові “Заповіт” на музику М. Лисенка. А наступного 1869 року 10 березня новостворена “Просвіта” у будинку Стрільниці (тепер вул, Лисенка, 23) організувала Шевченківський концерт, який став у Львові традиційним. З того часу “Просвіта” разом з іншими українськими організаціями Львова проводила його щорічно.
Розвиваючись, Товариство відкриває окремі структурні підрозділи. В 1869 р. “Просвіта” створює архів Товариства і бібліотеку, яка стала національною книгозбірнею. Створює національний музей, де зберігалися колекції нумізматики, різні старовинні вироби, портрети, картини, етнографічні матеріали, музичні інструменти, культові речі. Згодом більша частина фондів музею перейшла в “Національний музей ім. Митрополита А. Шептицького”, а деякі матеріали було передано до музею НТШ.
У вересні 1869 року “Просвіта” подала петицію до Галицького Сейму з проханням субсидувати просвітницьку діяльність Товариства. Завдяки старанням віцемаршалка Сейму Ю. Лаврівського “Просвіта” 1870 року отримала від австрійської держави 2 тис. корон на видання книжок, що було великою матеріальною та моральною підтримкою Товариства, що вставало на ноги.
26 травня 1870 року другий загальний збір Товариства приймає другий статут, згідно з яким, крім Головного Виділу, що працював у Львові, Товариство вже могло розповсюджувати свою діяльність на райони, де створювалися самостійні відділи з правом проводити власні збори. На цьому загальному зборі Юліяна Лаврівського обрали другим головою “Просвіти”.
Юліян Григорович Лаврівський — суддя, народовець, громадськополітичний і культурний діяч. Народився 27 серпня 1819 року в с. Мшана на Лемківщині (нині Підкарпатське воєводство Польщі) в сім’ї грекокатолицького священика. Навчався у Перемишльській гімназії і на філософських студіях, які відкривали шлях до університетської освіти. Закінчив правничий факультет Львівського університету. Під час революції 1848—1849 років в Австрійській імперії став членом товариства “Руський собор”, брав участь у роботі “Собору руських вчених”, очолював правничу секцію. Був членом Ставропігійського інституту від 1849 р. 1861 року зусиллями Лаврівського у Львові засновано товариство “Руська бесіда” і створено при ньому український театр. Будучи тоді однією з найвпливовіших постатей української політики в Галичині, підтримував видання газет народовців “Мета”, “Нива”. 1861 року Ю. Лаврівського обрали послом до Галицького сейму, а з 1870 року він став його віцемаршалком. Як відомий юрист, відстоював рівноправ’я українців з поляками у всіх сферах суспільнополітичного життя, крайової адміністрації, освіти. Він домігся від тогочасної влади фінансування та укладання законодавчих кодексів, перекладів правових документів австрійського цивільного кодексу з німецької на українську мову, був одним із засновників Галицького рустикального (селянського) банку (1867).
Як посол до Галицького сейму і голова “Просвіти” (1870—1873 рр.), Ю. Лаврівський активно вимагав від Міністерства освіти у Відні відкриття кафедри історії України у Львівському університеті. За його пропозицією головний виділ “Просвіти” 1870 року подав петицію до Галицького сейму про запровадження української мови як викладової у вищих класах академічної гімназії у Львові, що вдалося реалізувати у 1874 р. Домагається виплати коштів з державного фонду авторам шкільних підручників, які Товариство видавало для академічної гімназії у Львові. Завдяки старанням другого голови Товариство зміцнює матеріальне становище: вже в 1872 р. виконавчий орган Сейму Крайовий Комітет виділяє “Просвіті” 4 тис. крон, у 1873 р. — 5 тис. крон, що на той час було відчутною матеріальною допомогою. Ю. Лаврівський сприяв розповсюдженню українських підручників на Буковині і Закарпатті, налагодженню зв’язків із наддніпрянськими письменниками. Він чітко декларував позицію галичан про сповідування однакових цінностей, національних традицій і мови з українцями підросійської України. Забезпечивши “Просвіті” стійке матеріальне становище, другий голова запроваджує при Товаристві стипендійні фонди, розвиває добродійну діяльність, опікуючись бідною шкільною молоддю.
Через брак власного приміщення, як і перший голова Товариства, Ю. Лаврівський засідання Головного Виділу проводить у приватному помешканні.
У квітні 1873 року Юліян Лаврівський раптово помер, похований разом із дружиною на Личаківському цвинтарі. Його портрет роботи Корнила Устияновича зберігається у Львівському національному музеї ім. Андрея Шептицького.

Література:
1. Нарис історії “Просвіти”, 1993.
2. За матеріалами з фондів музею Михайла Грушевського у Львові.
3. Н. КіндВойтюк. Анатолій Вахнянин — голова товариства “Просвіта” // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Розд. 1. “Просвіта” в суспільнополітичному житті України. 3, 2016, с. 7981.
4. Т. Фішер. Еволюційник і “aвтодидакт” Анатоль Вахнянин // www.mubis.com.ua
5. І. Мельник. Перші у Львові Шевченківські роковини // https: // zbruc.eu/
6. І. Хома. “Юліан Лаврівський — менеджер української культури” // Офіційний вебсайт Національного університету “Львівська політехніка”, 20052016.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment