Російське дурисвітство в телерадіоефірі України

Василь ЛИЗАНЧУК,
доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка

“А в чистом поле система “град”, за нами Путин и Сталинград”. Так звучить приспів однієї з найновіших пісень, яка заполонила російський ефір. На щастя, не вистачило цинічної зухвалості, щоби це “чудо” імперського мистецтва транслював телеканал “Інтер” 9 травня 2018 р. під час російсько-совєтського концерту “Победа на всех одна”. Організатори цієї телевізійної програми — помітної складової інформаційно-психологічної війни Російської Федерації проти України — викликали справедливе обурення мільйонів українських громадян. Адже ведучі промосковського за духом концерту Анастасія Даугуле і Андрій Доманський, спекулюючи на почуттях учасників Другої світової війни та чистоті помислів дітей, онуків, правнуків тих, хто віддав життя у бойні, спричиненій тиранами Гітлером і Сталіним, цинічно паплюжили українських патріотів, які героїчно воювали проти нацистсько-німецьких і більшовицько-російських загарбників. І жодним словом не згадали про нинішніх зловісних російських ворогів, які анексували Автономну Республіку Крим, загарбали частину Донецької і Луганської областей. Не виявилося в Анастасії Даугуле і Андрія Доманського жодної краплини людської совісті, щоби поклонитися нинішнім найкращим синам і дочкам, які героїчно захищають соборність і незалежність Української Держави від новітніх російських агресорів. Натомість із жовчною піною на устах вони “вещали” проти права українців називати вулиці міст іменами патріотів України, наліплюючи на них тавро “фашистські злочинці”.
Дуже важливу думку висловив американець українського походження Аскольд С. Лозинський з приводу коментування 50-ма членами Конгресу США української історії та героїв нашого народу — борців за свободу і незалежність України. “Якщо євреї, американські чи інші мають проблему з Бандерою, Шухевичем, ОУН та УПА або будь-яким іншим українським утворенням або лідером, я би скерував їх до найбільш визначної єврейської книги про Голокост — Рауля Гільберга “Знищення європейських євреїв” — або до мільйона сторінок документів Нюрнберзького трибуналу. Жодне не містить обвинувального висновку проти цих людей або утворень”. Аскольд С. Лозинський слушно наголосив, що в період трагічного часу, коли українців знищували численні іноземні гнобителі, загинуло близько 20 мільйонів українців. Українці боронилися за допомогою формування підпільних та військових об’єднань Радянської Армії, Української Повстанської Армії та інших. Ні Степан Бандера, ні Роман Шухевич не були звинувачені у військових злочинах або злочинах проти людяності будь-якою компетентною юрисдикцією або трибуналом, окрім совєтських. Степана Бандеру запроторили у німецький концентраційний табір, двох його братів убили поляки в концтаборі Освенцім. Роман Шухевич допомагав своїй дружині під час війни переховувати єврейську жінку, надаючи їй підробні документи. Про ці та багато інших фактів справедливої національно-визвольної боротьби проти більшовицьких і нацистських загарбників потрібно добре знати працівникам де-юре українських телеканалів, окремі з яких, на жаль, виконують роль рупорів московської маніпулятивної пропаганди проти України.
До цілеспрямованої антиукраїнської пропаганди належать брудні ігрища з так званим “Безсмертним полком”. За цією символічною назвою за людьми, які брали участь у Другій світовій війні чи загинули, і їхній подвиг безсмертний, нині цинічно приховують імперську ідеологію і практику “русского міра”, очільники якого подають московську агресію за межами Російської Федерації як своєрідне продовження антифашистської боротьби під час Другої світової війни. Концепт “побєдобєсія” путінського розливу на кшталт “Мы победили — можем повторить!”, “Дело дедов — наше дело”, “Россия сильнее всех стран”, “Сокрушим фашизм и сегодня!” схвалюють і підтримують в Україні п’ятиколонники, опоблоківці та інші різношерсті промосковські блудники. Вони на проросійські заходи за традиціями комуністичного режиму “зганяють” школярів. Наприклад, Управління освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради надіслало керівникам шкіл листа, у якому “просило” забезпечити явку учнів з портретами рідних для участі в сумнозвісній акції “Безсмертний полк”, яка є інструментом гібридної війни Росії проти України. Виникає логічне запитання: “Хіба потрібен примус для тих, у кого є загиблі під час війни, щоби їх пам’ятали?”. Підтримувати ідеологічні заходи на догоду нинішньому агресорові проти України — це неймовірний нонсенс.
Масове залучення дітей до концерту “Победа на всех одна” є не лише провокацією; у цей та інші подібні “благородні” акти організатори закладають глибокий ідеологічно-психологічний сенс — формувати в українських дітей російсько-совєтські імперські аморальні цінності. Чому б Анастасії Даугуле і Андрієві Доманському не оприлюднити трагічну правду про те, що в Одесі 2 травня 2014 року по суті були військові дії? Екс-полковник МВС, а нині адвокат Руслан Сушко ще раз нагадав, що 9 травня 2014 року в Одесі путчисти планували провести парад перемоги Росії над Україною. На їхню думку, до цього часу заколот повинен був перемогти. А одеська міліція вичікувала, хто переможе, Росія чи Україна, і готувалася приєднатися до переможця. Філософ Ігор Лосєв наголосив, що національно свідомі одесити дали рішучу відсіч ворогові, щоби не повторився Крим і Донбас. “Події 2 травня 2014 р. — це перемога України, — підкреслив одеський журналіст Сергій Дібров. — Трагедією була б перемога кремлівських маріонеток”. На щастя, вороги України програли.
Аферні, дурисвітські російські вимисли в історії різними способами нав’язують і сьогодні. У тому ж таки промосковському концерті “Победа на всех одна” (у ньому, щоправда, прозвучало аж три (!) українськомовні пісні) ведучий Андрій Доманський без будь-якого сорому вихваляв героїзм Олександра Невського, щоби підкреслити тяглість величі російської зброї. Насправді цей історичний період був іншим. У роки навали Батия на суздальську землю (1237—1238 рр.) ні Олександр, ні його батько Ярослав Всеволодович, ні молодші брати Ярослава опору не чинили, тому не були знищені монголо-татарами. Здавшись ханові “на капітуляцію”, князь Ярослав із родичами став на службу до монголо-татар. “А всі так звані перемоги Олександра Невського — суцільна брехня, — наголошує Володимир Білінський. — Князь Олександр через малолітство не міг брати участі в сутичках на Неві 1240 року та на Чудському озері 1242 року. І не були ті сутички доленосними для Новгорода і суздальської землі (землі Моксель), бо Золота Орда нікому не дозволяла зазіхати на свої володіння”.
Андрій Доманський і Анастасія Даугуле повинні би знати правдиву історію, а не бути сліпими підбріхувачами російських авантурників, адже, глибоко вивчивши праці російських істориків, В. Білінський справедливо стверджує, що Олександр, так званий Невський, народився приблизно 1230 року. У 1238 р. його забрав хан Батий в аманати (тобто в заручники), інакше його батько Ярослав Всеволодович не отримав би великокнязівського престолу. Пробувши в Орді Батия з 1238 до 1252 р., коли був посланий на великокнязівський престол у Володимир, Олександр не брав участі в жодному серйозному бою. Але саме він виявився прапрародичем московських князів, бо його син Данило 1277 року став першим московським князем, і від нього пішла династія московських князів і царів — Рюриковичів. Тому довелося московським імперським ідеологам шукати, придумувати “перемоги” для Олександра… Невського, бо він, як предок великоросів-государів, поставав би у неприваб­ливому світлі.
Під гаслом стандарту “баланс думок і поглядів” про той чи той факт, подію, явище часто-густо маніпулятори розповсюджують, втовкмачують у голови антиукраїнські, антидержавні постулати, витворені в Росії. Заради справедливості зазначаю, що ведучий програми “Доросла гра” Андрій Пальчевський на телеканалі “Прямий”, наприклад, 6 травня 2018 р. висловив кілька важливих, справедливих думок стосовно зловісної діяльності Гітлера і Сталіна, які розв’язали Другу світову війну, про імпер-рашистську політику Путіна, захланність олігархів в Україні тощо. Але окремі мудрі його думки та учасників дискусії потопали, розчинялися у невгамовному багатослів’ї того ж таки Пальчевського, у якому приховувалося незнання справжньої, правдивої історії України, глибинної сутності націоналізму та національно-визвольної боротьби українців, сучасного мовно-культурного стану в Україні. Шановний Андрій Пальчевський зі своїми колегами під час передачі настирливо нав’язував хибну, шкідливу тезу про поліетнічність України. Дивно, що йому невідома ухвала Генеральної асамблеї ООН 1960 р., у якій чорним по білому написано: мононаціональною вважається країна, в якій титульний етнос становить 60%. Чи українці в Україні — не титульна нація?! Адже, згідно з переписом українців, майже 80%. Тобто Україна не більш багатонаціональна, ніж Німеччина, Франція чи Іспанія. І навіть у Російській Федерації, справді поліетнічній агресивній імперії, проголошена і охороняється законом одна (!) державна мова — російська. Проте такі “дбайливці” як Андрій Пальчевський в Україні ведуть програми не українською державною мовою, а мовою національної меншини. Доречно нагадати, що в українців, як титульної нації, крім прабатьківської землі України нема іншої Вітчизни.
Безперечно, слушно наголошував 2 травня 2018 р. у програмі “Вечір інформаційний” (5 канал) ведучий Віталій Гайдукевич, що ЗМІ мають всебічно, оперативно, правдиво повідомляти про суспільно важливі факти, події, явища. Але водночас покликання журналістики передбачати, прогнозувати, привертати громадську увагу до проблем, які потрібно розв’язувати. Тому має рацію письменниця Лариса Ніцой, яка намагалася переконати Віталія Гайдукевича, що цю природність журналістики треба розвивати, утверджувати, тобто працювати на випередження зовнішньої і внутрішньої анти­української діяльності, російської аферної ідеології та політики.
Невже нема кому припинити російське дурисвітство в телерадіоефірі України? Хіба це не входить у патріотично-громадянські обов’язки працівників Націо­нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Міністерства інформаційної політики України, Держкомтелерадіо, Ради національної безпеки і оборони України, Національної спілки журналістів України? Чому потурає антиукраїнському кілерству в ефірі Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики? Депутатам належить право законодавчої ініціативи, то вони повинні би внести такі зміни у Закони про телебачення і радіо­мовлення України, щоби ЗМІ працювали на засадах україноцентризму.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment