«Чим довше в Україні пануватиме безлад, тим легше її буде знову залучити до Росії»

Микола РОЖИК,
кандидат історичних наук, доцент

В українському суспільстві в нинішній час складних випробувань збільшується число тих, для кого імператив “Якщо не я, то хто?”, стає керівним. Тисячі волонтерів, дотримуючись такого принципу, стали потужною допомогою Збройним Силам України і впливають на нинішню владу. Для перемоги української справи безкорисливо працюють відповідальні гуманітарії, журналісти, діячі культури і мистецтва, письменники й публіцисти, патріотично налаштовані громадяни.
Завідувач кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені І. Франка Василь Лизанчук — авторитетний приклад праці на загальне благо. Він — доктор філологічних наук, професор, не тільки готує майбутніх журналістів до непростої суспільної діяльності, а й постійно виступає у ЗМІ як глибокий дослідник і гострий публіцист. Нещодавно він опублікував результати своїх науковопедагогічних студій, які присвячені актуальній проблемі сучасної української дійсності.1
Давно відомо, що корисне може починатися з істини, яка стає доступною кожному поколінню. Тільки опанувавши знання академічного курсу, можна докладно розібратися з системними положеннями й компонентами інформаційної безпеки. Вона є необхідною підставою боротьби за правову, демократичну, соціальну, соборну українську Україну. Головно з цією метою створювався підручник. Його ідеї і визначальні практичні положення ґрунтуються на всебічному аналізі досвіду й цінностей української і зарубіжної науки та педагогічної практики й особистих творчих здобутків.
Автор намагався достеменно донести до відома студентів важливі знання щодо інформаційнотелекомунікаційних і мережевих технологій і закономірного зростання їхнього впливу на людську свідомість і надати майбутнім журналістам високопрофесійне розуміння різноманітних процесів у цій сфері. Професіонал ЗМІ має чітко орієнтуватися у реальних подіях, глибоко їх аналізувати й давати виважені об’єктивні оцінки. Цинічна війна Російської Федерації проти України зробила відоме визначення “Хто володіє інформацією, той володіє світом” не тільки гостро дієвим у новітніх умовах, а стосовно України інформація стала однією з найважливіших складових національної безпеки, стратегії глобального захисту незалежності держави та її гідного становища в цивілізованому світі.
У підручнику аргументовано показано, як діють ті сили Російської Федерації, які, розв’язавши загарбницьку війну проти України, всіма способами стимулюють окупацію під гаслом “русского міра”, руйнівний колабораціонізм усередині країни й дискредитацію на міжнародному рівні. Наведені факти й важливі документальні свідчення допоможуть читачам зрозуміти підстави й закономірності новітньої агресивної політики Кремля. Це — впродовж віків нарощування озлобленості й поборювання українства, нещадного його руйнування й зведення до “грязі Москви”. В. В. Лизанчук означив це як зливання отруйних зовнішніх і внутрішніх українофобських струмків у повноводну антиукраїнську ріку, “течія якої спрямована на те, щоб не допустити всебічного формування й утвердження української національногромадянської ідентичності”, по суті, фундаменту соборної української України.
Розбурхування найпримітивніших, варварських фантомів і міфів для продовження російщення, розповсюдження двомовної “шизофренії” як засобу денаціоналізації — це вікові традиції російського ворожого ставлення до України, яку московські правителі, і не тільки вони, вважали щонайбільше “Малоросією”. Ще на початку ХХ століття російський державний діяч П. Мілюков радив: “Чим довше в Україні пануватиме безлад, тим легше буде її знову залучити до Росії”.
У підручнику наголошується, що “кривавий матюкальний інтернаціоналізм”, виплоджений у Росії, реалізує свої задуми найбрутальнішим чином. Чим більше декласованого елементу, зрадників, колаборантів, “ватників” у його лавах, тим агресивнішими стають його дії. На підтримку маячні великодержавних цілей й імперських амбіцій щодо переділу світу втягуються мільйони людей. Інтенсивна маніпулятивна пропагандистська війна як складова російської агресії спотворює й калічить свідомість, поширює фальшиві стереотипи й брехню.
Інформаційний товар, як наголошується у розгляді питання про захист національної культури в умовах неоімперської агресії, користується популярністю у середовищі дуже багатьох людей, що “мають види” на Україну. Дурні серіали, декоративний гламур і “ржачка”, а також “тонконахабна” й агресивнобрутальна маніпулятивна пропаганда ефективно й недорого дебілізують населення і, як зброя масового ураження, завдають масштабного морального каліцтва, руйнують свідомість і нав’язують особливий російський менталітет. Брехня, як відомо, солодко входить, але гірко виходить. Для користі студентів і для всіх, хто цікавиться історією і сучасною журналістикою, в тексті підручника подані події визвольних змагань, протистояння свідомого українства жорстокому і смертельно небезпечному винищуванню щонайменших ознак вільного українського духу, глибинних традицій, енергії і волі народу. Московські влади різного рівня, московські зайди, які творили в Україні “панівну урядницьку верству”, за московським повелінням розплоджували колаборантів, мерзенних пройд, котрі вірою і правдою за “шмат гнилої ковбаси” прислужували “визволителям”, які замість зруйнованої української нав’язували російську або так звану “южнорусскую” культуру й мову окупанта. Увесь цей збір Москва називала українцями.
У небезпечний для нації і держави час, коли мільйони українських громадян стали проти імперської агресії РФ, колишній глава Адміністрації Президента Борис Ложкін за пособництва одеського журналіста Володимира Федорина публікує свій твір “Четверта республіка”, в якому нахабно бреше, що загалом українці не тільки тяжіють, а й є носіями російської культури. Необхідно зробити в Україні все, щоби вони “не почувалися чужими всередині політичного проекту”. Публікація з’явилася 2016 року й переконливо підтвердила, що від прикуплених на кремлівські срібняки колишніх і декотрих нинішніх політиків і чиновників аж ніяк не слід очікувати позитивних змін й того, що вони прийдуть до тями. Давня мудрість повчає: “Все змінюється, але ніщо не зникає”. Українцям слід завжди пам’ятати, хто продавав і руйнував національну справу.
Засвоєння в процесі навчання теоретичних положень і критичне осмислення обширної, якісної інформативної бази, яка вміщена у підручнику, дозволить вникати у сутність життєвих реалій, об’єктивно й кваліфіковано їх оцінювати в контексті соціальних зрушень. Це вкрай важливо для того, щоб донести широкому загалу розуміння тенденцій поступу й правдиво інформувати людей про реальні проблеми й перспективи їх розв’язання в Україні.
Професор В. Лизанчук зібрав і систематизував для студентів промовисті факти, які розкривають анатомію і спекулятивні рухи новітньої української влади навколо доленосних проблем нації і держави й нагадав актуальне ще з часів І. Франка значення творення суспільства, здатного до самостійного культурного й політичного життя, наполегливо розвивати українську націю. У підручнику для вивчення пропонується проблематика, яка формуватиме майбутніх журналістів готовими дохідливо, зі знанням справи висвітлювати суспільні реальності і допомагати громаді знаходити вихід із гострих ситуацій. Нести людям правду і її розуміння — важливе покликання національних медіа.
В окремому розділі йдеться про безпекову складову Української держави у зв’язку з затяжними нападками московського “одержавленого православ’я” на українські справи й релігійне життя за повної підтримки путінського режиму. Українцям знову накидають прогнилу імперську ідеологію “русского міра”, фальшиві стереотипи єднання з Росією. Московський патріархат керує призначенням священиків і тим, які проповіді вони мають виголошувати в храмах на території України. За повідомленням ЗМІ кілька сотень із них з автоматами позували на тлі вбитих українських воїнів. Вони читали проповіді, закликаючи відокремити українські території й приєднати до Росії. Московська церква — потужний інструмент у гібридній війні російського агресора проти України.
Професор В. В. Лизанчук чітко пояснює, що заради повернення до імперського стійла під омофором “русского міра” і повторного “обрусєнія” на людей здійснюється вплив інформаційнопсихологічними, психогенними, психоаналітичними, нейролінгвістичними і психотропними засобами. Так має утверджуватися неоімперський рашизм як нова “світова цивілізація” і відповідно знищуватися українська національна самосвідомість. Анексія Автономної Республіки Крим, загарбання частини українського Донбасу — разючий приклад чергового московського “ощасливлювання” людства. Відкрито, жорстоко і цинічно все це діється на очах у цивілізованого світу в ХХІ столітті.
На сторінках підручника дохідливо розглядається спадщина І. Франка, М. Міхновського, В. Липинського, Д. Донцова, Ю. Липи, Я Стецька, М. Шлемкевича та інших відомих особистостей, які присвятили багато уваги дослідженню сил і можливостей ідентичності українства у боротьбі за незалежність і, що важливо, виробленню програмних засад цієї боротьби. Українські письменники, публіцисти, літературознавці й мовознавці, як правило, люди з якісною європейською освітою зуміли дати чіткі визначення тенденцій і закономірностей соціального, політичного й культурного поступу українців у контексті європейського і світового розвитку.
Російська маніпулятивна пропаганда, яка використовує апробовані засоби від Йозефа Геббельса до його сучасних послідовників: кисельових, жириновських, соловйових, дугіних та інших не тільки фанатично через мережу широко розгалужених структур і органів викривляє і спотворює світосприйняття багатьох людей, а й брутально зловживає чорносотенними, імперіалістичними, неоімперськими способами психологічної агресії. Для України велика небезпека таїться в тому, що носії маніпулятивної пропаганди перебувають і в її законодавчих та державних органах.
У процесі читання курсу “Психологія масмедіа” автор підручника запропонував студентам другого курсу написати свої роздуми й коментарі до твору С. Васильченка “Ось та Ась”, який ідеями та художнім осмисленням життя багато в чому “проектується на сьогоднішні реалії”. Деякі зі студентських творчих робіт як доцільні ілюстрації й пізнавально корисні вміщено у VIII розділі. 17 студентів висловили своє розуміння гострих проблем, які постали перед суспільством і національною журналістикою в новітній час. Вони показали виважений підхід до аналізу й оцінок збігу подій минулого й сьогодення, відчуття плину життя.
Багатий різноманітний матеріал, використаний у виданні, численні дослідження, що дотичні до теми підручника, виробляють у студентів уміння доходити до першоджерел, належно вивчати й освоювати те, що було поховано під нагромадженням брехні і фальсифікацій, навмисно занедбано й зачищено. Методичний апарат, зокрема добір тематики для самостійної роботи, виділення питань самоконтролю, визначають чіткі орієнтири для засвоєння знань, набування професійної компетентності.
Для В. Лизанчука є важливим зорієнтувати студентів у питаннях майбутньої професійної діяльності й якісної науковотеоретичної підготовки. Його видання, безперечно, є корисним для всіх, хто цікавиться національною журналістикою, історією духовного розвитку українського народу, його боротьбою за незалежну, самостійну, соборну українську Україну. Професор В. В. Лизанчук дотримується принципу, що правда й переконаність у незмінності засадничих положень, вироблених на основі національної практики, спонукають брати на себе відповідальність за майбутнє України.
Мислитель ІІ століття Лукіян переконував у необхідності “залишити наступним поколінням відкриту істину, щоб, засновуючись на ній, люди визначали свою практику і знаходили правильний вихід із становища”. “Інформаційна безпека України: теорія і практика” В. В. Лизанчука, безперечно, сприятиме осягненню істини, яка стане керівництвом до дії, до непростої практичної роботи в сучасних умовах інформаційнопсихологічної та військової агресії Російської Федерації проти України та глобалізаційних процесів.

———————————
1 Лизанчук Василь. Інформаційна безпека України: теорія і практика: підручник / Василь Лизанчук. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 728 с.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment