Професор Степан ВОВКАНИЧ: «Світ має допомогти українцям вистояти»

Про гібридну війну Росії проти України та наше можливе майбутнє розмовляємо з провідним науковим співробітником відділу регіональної економічної політики ДУ “Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України”, доктором економічних наук, членом-кореспондентом Української академії інформатики, професором Степаном Вовканичем.
— Україна вже п’ятий рік зазнає агресії з боку російських імперіалістів. Що далі? Чи колись це закінчиться? Де Захід, де його відповідь злочинному путінізму? Ми (українська армія, Україна загалом) захищаємо Європу від московських пазурів, які, здається, вже готові вчепитися в горло європейських країн. Невже Франція, Німеччина, Великобританія та інші країни цього не розуміють, не відчувають нашого болю і свого можливого?
— Почну ось з чого. “Якби мені п’ять років тому сказали, що ми говоритимемо про історичну відповідальність Німеччини, й у Бундестазі буде така дискусія, я б не повірила, тому що п’ять-сім років тому в Німеччині важко було говорити навіть про якусь участь або роль України як серйозного гравця під час Другої світової війни”, — сказала в Києві посол України в Німеччині (2008—2011) Наталія Зарудна.
Ця думка, висловлена Н. Зарудною, була реакцією на промову відомого американського історика Тімоті Снайдера “Історична відповідальність Німеччини перед Україною” в Бундестазі ФРН торік у липні. А ще відбулося обговорення започаткованої проблеми у ВР України на міжнародній конференції “Німеччина та Україна в Європі: відповідальність за минуле — обов’язки на майбутнє”.
— Що наштовхнуло зарубіжних науковців на обговорення проблеми відповідальності перед Україною?
— Річ у тім, що зарубіжні фахівці спробували розглянути категорію відповідальності не з позиції їхніх претензій, а значно глобальніше. Так, Тімоті Снайдер обмежився лише історичним і німецьким контекстом. Але якщо говорити про “відповідальність перед Україною” за умов гібридної війни, реальних небезпек її глобалізації, — це стосується не лише Німеччини. Бо вимагає не тільки донести світу сучасні сенси боротьби українців за свою національну ідею, мову, традиції, етнічну тотожність тощо, а й проектує когнітивні месиджі збереження світового розмаїття від нівелювання “русскім міром”. Наталія Зарудна висловила надзвичайно вагому думку-побажання: “Я хотіла б дожити до того дня, коли ми говоритимемо про історичну відповідальність не тільки Німеччини, а й Росії за всі ті народи, які вона пригноблювала і надалі вважає меншовартісними”. Тепер — про висловлювання Т. Снайдера. Відштовхуючись від заартикульованої ним у Берліні “універсальної точки зору” з претензіями на комплексне охоплення періоду Другої світової війни і сучасних воєнних дій гібридної війни Росії на сході України, — американський вчений як фахівець з історії Східної Європи, зокрема тоталітарних режимів, мав би акцентувати більше на нинішній боротьбі українців. Бо в час ескалації загроз глобалізації гібридної війни це упущення стає планетарним і може бути критичним у розв’язанні Росією Третьої світової. Успіх боротьби українців на Донбасі залежатиме не тільки від заміни назви АТО на Операцію об’єднаних сил, а й від синергії міжнародних зусиль, мобілізованих для покарання порушника порядку, установленого після Другої світової війни.
— А чи відгукнувся в українському політикумі виступ відомого історика?
— Сподіваємося на це. Націо­нальна еліта України інтелектуально чи не найбільше потерпає від гібридної війни та рашистської ідеології “русского міра”. Тому вона мала б донести світові нові месиджі справді інтернаціо­нальної боротьби українців “за нашу і вашу свободу”. Адже на Донбасі Путін воює не за Донбас. Україну нищать як джерело історичної правди, що вибиває фундамент з-під Росії як імперії, яка, узурпувавши першокоди Київської Русі, їх європейську цивілізованість, намагається зруйнувати суб’єктність України в системі спадковості України-Руси.
— Цей концепт свого часу опрацював Михайло Грушевський…
— Так, цю геніальну особистість у СРСР традиційно очорнювали як виразника контрреволюційного буржуазного націоналізму. До речі, цьогоріч виповнюється 100 років з моменту обрання його президентом Української Народної Республіки (УНР), яку, як і її державних очільників, росіяни знищили. Переписавши історію України-Руси на свій імперський копил, нинішні фюрери Росії не втомлюються не тільки її фальсифікувати, а й пропагувати набіги своїх предків на давній Київ. Тому дещо дивними є тези промови Тімоті Снайдера, в яких українській нації без неї втулюється дуже неоднозначний концепт відповідальності Німеччини не за криваві дії, що ведуть неофюрери на сході України, а — свідомо чи несвідомо — відбувається їх підміна аналізом злочинів, вчинених Гітлером у минулому. Гітлер мертвий, однак небезпечно реанімують злочинне тотально-гібридне мінування України і світу ідеологемами російського традиційного імпершовінізму з додаванням духовних “скрепів русского міра”, збагачених новими загрозами, контентом і загарбницьким апетитом.
— А де гарантії, що Захід більше не віддаватиме без’ядерну Україну у сферу впливу Росії?
— Рани, спричинені анексією Путіним Криму, агресією на сході України, кровоточать і волають про нагальну радикально-глобальну допомогу. Прийдешні покоління, вважаємо, побачать, що злочинні дії Путіна щодо анексії Криму покарані. Але сучасна молодь бачить, що розширюється ескалація Росії, нищиться схід України, триває її “декомпозіцірованіє”, творення колабораціоністами псевдодержави Малоросії на очах і німців, і американців. І марно сподіватися, що, акцентуючи на колосальних жертвах Другої світової війни, зокрема й українців на всіх її фронтах, можна утаємничити від молодого покоління гірку правду: через безвідповідальність сильних світу цього тяглість українського державотворення далі запікається кров’ю.
Росія далі душить світ, традиційно вимагаючи звичайної данини. Чи не час прокинутися і усвідомити перевірену історією істину: апетити Росії ніколи не закінчаться поглинанням тільки України! Росія хоче стати центром Євразії, покрити весь європейський континент.
Україна нині сама на передньому краї боротьби з агресором. І не видно руху за позбавлення його права вето, який цим зловживає як постійний член ООНівської Ради Безпеки, аби прикрити свій напад на іншого учасника ООН… Якби Росія зустріла серйозний глобальний опір об’єднаного світу, то нині вона не тільки не воювала б на сході України під прикриттям перефарбованої ідеології “русского міра” і його духовних “скрєпов”, а й не заохочувала б на побудову відповідних “світів” вождів Північної Кореї, ІДІЛу, підрозділів Аль Каїди і т. ін. Світ має допомогти українцям вистояти на новій “межі” з гібридно-зловісною війною. Прискорення прийому України в європейські безпекові та економічні інституції не лише захистить суверенітет України, збільшить синергію цивілізованого світу, а й глобалізує соціогуманістичну відповідальність колективної безпеки загроженим імпершовіністами націям, захистить їх суб’єктність, правопорядок і транспарентність міждержавних відносин, субсидіарність прав окремої людини та прогресу людства загалом, сприяючи розвитку культурного розмаїття світу.

Спілкувався
Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment